Справа № 367/3829/17 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Харченко С.В.
Імнем України
19 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року, що прийнята у місті Києві, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Університету Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
Позивач 08.06.2017 звернувся до суду з адміністративним позовом про:
- про визнання протиправним та скасування наказу Університету Державної фіскальної служби України від 06.06.2016 № 121-к;
- поновлення позивача на посаді старшого інспектора групи забезпечення режиму відділу режиму та оперативного реагування факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету Державної фіскальної служби України;
- стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 68 420,41 грн та моральної шкоди у сумі 34 210,20 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.11.2017).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08.06.2017 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 29.11.2017 у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 постанову Ірпінського міського суду Київської області від 29.11.2017 скасовано, справу направлено на розгляд за встановленою законом підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року позов залишено без розгляду.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити на продовження розгляду, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для залишення позову без розгляду були відсутні.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивача з 27.12.2013 згідно наказу в.о. ректора Університету Державної фіскальної служби України від 26.12.2013 № 437-к призначено на посаду старшого інспектора групи забезпечення режиму відділу режиму та оперативного реагування факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції.
Наказом голови комісії з реорганізації Університету Державної фіскальної служби України від 06.06.2016 № 121-к позивача, підполковника податкової міліції, старшого інспектора групи забезпечення режиму відділу режиму та оперативного реагування факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з 06.06.2016 звільнено з посади та податкової міліції у відставку.
Не погодившись з таким рішенням, позивач 08.06.2017 звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позов подано з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, в казані позивачем причини пропуску не є поважними.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII; далі - КАС) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 99 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року №2 зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Так, згідно частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Ураховуючи те, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, то у справах про звільнення з публічної служби слід застосувати положення статті 233 КЗпП в частині початку перебігу строку звернення до адміністративного суду.
На необхідності застосування статті 233 КЗпП у відносинах звільнення з публічної служби наголошував також і Верховний Суд України у постанові від 06.11.2013 № 21-389а13.
Таким чином, згідно наведеного вище, строк звернення до адміністративного суду із позовом про поновлення на публічній службі складає один місяць з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 19.07.2016 отримав трудову книжку (т. 1 а.с. 30, 63), а тому строк звернення до суду із позовом, що розглядається у даній справі, закінчувався 19.08.2016. Не зважаючи на це, позивач звернувся до суду із позовом лише 08.07.2017, тобто більш як через рік з дня, з яким закон пов'язує початок перебігу такого строку.
Відповідно до пункту 10 розділу VII «Перехідні положення» КАС (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року по справі №820/4922/17 поважними можуть визнаватися ті причини, які не залежали від волі позивача та створювали об'єктивні перешкоди в реалізації ним свого права на звернення до суду.
В обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку, позивач посилається на те, що неодноразово звертався до суду з аналогічними позовами вперше в порядку адміністративного судочинства (адміністративна справа № 367/249/17-а) позивач звернувся до суду з даним позовом у січні 2017 року. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16.01.2017 йому було відмовлено у відкритті провадження за цією позовною заявою, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства (цивільна справа № 367/1073/17). Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17.05.2017 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22.03.2017 у цивільній справі № 367/1073/17 скасовано, провадження у справі закрито.
Також як на причини пропуску строку позивач посилається на позивач посилається на стан здоров'я та довготривалий період лікування, що заважало йому звернутися до суду у період з серпня 2016 року.
У свою чергу, як вказав Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року по справі №820/4922/17 довідки з лікувальних закладів, тимчасова непрацездатність та рекомендований позивачу режим лікування не унеможливлював його звернення до суду у строки, визначені законодавством.
Жодних належних доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у період з серпня 2016 року по січень 2017 року позивачем не було надано ні до суду першої, ні апеляційної інстанцій. Про можливість позивача звернутися до суду свідчать також і його неодноразові звернення до відповідача у цей період (т. 1 а.с. 31, 36, 38, 40, 42).
Таким чином, подані позивачем копії документів (направлення, довідки, виписки тощо) не підтверджують наявність у позивача непереборних перешкод для звернення до суду з даним позовом.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п. 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013, заява №49069/11).
Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про залишення позову без розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на вимоги про стягнення грошового забезпечення (заробітної плати) не поширюються строки давності, то суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що позивачем згідно останньої поданої ним в порядку статті 137 КАС (у редакції, чинній до 15.12.2017) заяви, не заявлялися вимоги про стягнення грошового забезпечення (заробітної плати), а вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, поновлення на роботі є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, до яких і застосований місячний строк звернення до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 20.03.2019.