Справа № 320/345/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Щавінський В.Р.
Імнем України
19 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень";
- зобов'язати уповноважену особу Департаменту державної реєстрації та нотаріату відновити скасовані наказом Міністрерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" записи про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
До позову позивачем було долучено заяву, у якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо земельних ділянок, які знаходяться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського госнодарства, кадастрові номери: НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5: НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у задоволенні заяви відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив про те, що станом на момент подання клопотання про забезпечення позову до суду представником позивача не представлено переконливих доказів, які б свідчили, що невжиття таких заходів, зокрема арешт рахунків, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, крім того у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного наказу.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким заяву задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, судом порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на наявності обґрунтованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини другої статті 150 КАС забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої та другої статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта. Однак, передумовою для вжиття таких заходів є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 151 КАС.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, скаржник зазначав, що існує ризик відчуження земельних ділянок, що в подальшому призведе до позбавлення його права власності на земельні ділянки.
Зокрема, позивач зазначає про те, що оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" скасовані рішення про державну реєстрацію прав власності на спірні земельні ділянки. Позивач зазначає, що наразі вказані земельні ділянки передані третіми особами в іпотеку, а тому в майбутньому у зв'язку із невиконанням основного зобов'язання на них може бути звернено стягнення на користь інших третіх осіб, що призведе до неможливості поновлення прав позивача.
Разом з тим, колегією суддів враховується, що доказів вчинення відповідачем чи іншими особами дій, спрямованих на звернення стягнення на спірні земельні ділянки, надано не було. Матеріали справи також не містять доказів того, що іншими особами вживаються дії, спрямовані на відчуження цих земельних ділянок, а самі лише обставини їх перебування в іпотеці не свідчать про наявність підстав вважати, що у майбутньому будуть вжиті заходи щодо їх відчуження.
Відтак, жодних належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі надано не було. Викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як зазначалося, відповідно до частини другої статі 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заборона відповідачу та іншим особам вживати певні дії за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єктів владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Як на підставу для забезпечення позову позивач також посилався на очевидність протиправності оскаржуваної постанови про накладення штрафу.
Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 29.09.2016 № 14 зазначив, що рішення, дії чи бездіяльність мають очевидні ознаки протиправності, якщо вони істотно суперечать чинному законодавству.
На переконання апеляційного суду, вказані позивачем обставини, не свідчать про наявність ознак очевидної протиправності оскаржуваної бездіяльності. У суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що доводи позивача свідчать про істотне порушення вимог чинного законодавства при прийнятті відповідачем оскаржуваного наказу. На переконання колегії суддів, без вивчення та оцінки у ході судового розгляду по суті спору вказаних позивачем обставин, дійти висновку про протиправність оскаржуваного наказу неможливо.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 20.03.2019.