07 березня 2019 року м. Дніпросправа № 208/3339/17
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 10 жовтня 2018 року (суддя Похваліта С.М., м. Кам'янське)
у справі № 208/3339/17
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У червні 2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати поважними причини пропуску строку для звернення до адміністративного суду;
- визнати протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 24 від 24 лютого 2017 р. про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2;
- визнати протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 23 від 24 лютого 2017 р. про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язати Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області взяти на облік, витребувати електронну пенсійну справу, перерахувати та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 з врахуванням пільгового стажу згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_2 із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством, починаючи з 07.10.2009 р.;
- зобов'язати Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області взяти на облік, витребувати електронну пенсійну справу, перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством, починаючи з 07.10.2009 р.
Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 08.02.2018 року замінено відповідача - Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 10 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано необґрунтованістю позовних вимог позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржники оскаржили його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі скаржники посилаються на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначають, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. у пенсіонерів відновилось право на отримання раніш нарахованої та призначеної пенсії, а в управління Пенсійного фонду України відновився обов'язок поновити виплату пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Окремі положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок 22-1), на які посилається відповідач у своїй відмові, не приведено у відповідність до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Конституції України.
Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, закон передбачає право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально як із заявою про поновлення виплати пенсії так і з заявою про запит пенсійної справи.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ст. 46 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Оскільки судом встановлено, що виплату пенсії було припинено з вини відповідача, то виплата пенсії за минулий час не обмежена строком.
Відповідно до п.2.8 Порядок 22-1 поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.
Отримавши заяву територіальний орган ПФУ зобов'язаний витребувати архівну пенсійну справу із зберігання або відновити її.
Управлінням заяви позивачів не перенаправлено та прийнято рішення по суті звернення.
Не врегулювання питання на законодавчому рівні щодо виплати пенсій громадянам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та відсутність вирішення даного питання щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном, та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції, за практикою Європейського суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.
Відповідно до п.2.21 Порядок 22-1 документами, які підтверджують, що особа не працює є трудова книжка.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитина війни- особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Станом на 2 вересня 1945 року вік ОСОБА_2 склав 4 роки, ОСОБА_1 4 роки. Таким чином, позивачі мають право на надбавку до пенсії, як діти війни.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_2 він працював 10 років 9 днів з 01.10.1981 р. по 11.01.1983 р. підземним гірником очисного забою 5 розряду з повним робочим днем у шахті та з 02.02.1983 р. по 29.10.1991 р. прибиральником гарячого металу 3 розряду, що відноситься до пільгового стажу роботи за списком № 1 та обчислюється у подвійному розмірі.
На підставі постанови КМУ № 821 від 08.11.2017 р. Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.
Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу позивачів, в якому зазначає, що термін дії закордонних паспортів позивачів закінчився.
Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 визначено, що особа, яка звертається за пенсією повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації), вік).
В Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на обліку як пенсіонери ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не перебували та не мають зареєстрованого місця проживання на території Дніпропетровської області.
Документи, передбачені п. 2.22 Порядку № 22-1, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м. Кам'янське ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до управління не надавали.
Тож, позивачами подано заяви не за місцем перебування на обліку та недотримано порядку звернення до органу Пенсійного фонду України, визначеного чинним законодавством.
Відповідно до постанови Правління Пенсійного фонду України від 16.08.2016 № 19-1 "Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 12.05.2015 року № 9-1" передбачено перелік управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь Донецької та Луганської області, які здійснюють повноваження з обслуговування на період проведення антитерористичної операції.
Таким чином, законодавством регламентовано порядок звернення за поновленням виплати пенсії, однак позивачами подано заяви про поновлення виплати пенсії не за місцем перебування на обліку, а отже, відповідач, як орган державної влади, що повинен діяти виключно в межах наданих законом повноважень та у спосіб, передбачений законом, не є особою, яка по відношенню до позивачів має обов'язок щодо поновлення виплати пенсії.
Зважаючи на останнє місце перебування на обліку позивачів, яке зазначено в заявах позивачів від 17.02.2017 року про поновлення/перерахунок пенсії, останнє місце/реєстрації - м. Донецьк, вул. Красноармійська. буд. 62 (зняті з реєстрації у 1997 році) та приписи Порядку №22-1 (п. 1.5) таке звернення мало бути здійснено за місцем перебування на обліку заявників, в даному випадку - до відповідного структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Пенсійні справи позивачів, на підставі яких можливо поновити виплату пенсій, в управлінні відсутні. Позивачі не надали жодних доказів, які б підтверджували факт неможливості подачі позовної заяви до суду в шестимісячний строк з об'єктивних підстав.
Просить суд залишити апеляційну скаргу позивачів без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивачі отримували пенсію за віком, перебували на обліку в управлінні Пенсійного фонду України м. Донецьку.
У квітні 1997 року позивачі виїхали на постійне місце проживання до держави Ізраїль. З цього часу позивачам припинено виплату пенсії на підставі статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
17.02.2017 року позивачі через свого представника звернулись до відповідача із заявами про поновлення виплати та перерахунку пенсії за віком.
Рішенням № 23 від 24 лютого 2017 року та рішенням № 24 від 24 лютого 2017 року Заводського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області було відмовлено позивачам у поновленні виплати пенсії на підставі заяв, наданих представником за довіреністю ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що заява поновлення пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію (а.с. 4, 5).
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки:
- з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону й з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон;
- аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015р. у справі №21-168а15;
- проживаючи в Ізраїлі як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання;
- відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року;
- позивачі до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю перебували на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України м.Донецьку, а не в Кам'янському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області;
- за змістом ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п. 2.8 Порядку № 22-1 обов'язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи;
- в розглядуваному випадку у відповідача відсутні пенсійні справи позивачів;
- за змістом абз. 4 п. 1.5 Порядку № 22-1 заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації);
- позивачем особисто не подавалась заява про запит пенсійної справи;
- представник позивача звернувся за поновленням пенсії до територіального органу Пенсійного фонду з порушенням п. 1.5 Порядку № 22-1, тобто не до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Позивачі не перебували на обліку саме в Кам'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, особисто не надавали заяви про поновлення пенсії;
- за поновленням виплати пенсії позивачі повинні звернутися саме до відповідного об'єднаного управління Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку та отримання пенсії до її припинення.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2017 року представником позивачів були подані заяви про призачення/перерахунок пенсій позивачам та заяви, в яких просив здійснити запит електронних пенсійних справ позивачів та прийняти на облік позивачів. Оскаржені рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 24, № 23 від 24 лютого 2017 р. мотивовані тим, що: заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а не за місцем реєстрації довіреної особи; заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Таким чином, позивачам фактично було відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку з проживанням за кордоном та поданням заяв представником за довіреністю.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
В постанові від 12.05.2015 р. у справі №21-180а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що "з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону".
Отже, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року позивачам поновлено їх право на отримання раніше призначеної пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання.
Відповідно до п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Отже, поновлення виплати пенсії здійснюється лише на підставі належним чином оформленої заяви, що подається до територіального органу Пенсійного фонду. Територіальний орган Пенсійного фонду в свою чергу: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; приймає рішення про відмову або призначення пенсії.
Вчинення зазначених дій належить до компетенції саме відповідача по справі.
Положеннями Порядку № 22-1 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено, до якого саме територіального Пенсійного фонду України має звертатися заявник для подання заяви про поновлення виплати пенсії, якщо раніше виплату було припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон та він не проживає на території України, та не перебуває на обліку у територіальних відділеннях Пенсійного фонду України.
На думку колегії суддів, вказана обставина не може бути перешкодою для реалізації позивачами свого права на отримання пенсії за умови дотримання інших вимог, передбачених Порядком № 22-1 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо, незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення). У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні у справі "Будченко проти України" від 24.07.2014 р. №38677/06 ЄСПЛ зазначив, що є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням цієї статті у зв'язку з відмовою заявнику через не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_3 України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до паспортів громадян України для виїзду за кордон позивачі є громадянами України. В казану обставину відповідач у справі не заперчує.
На час подання представником позивачів заяв про призначення/перерахунок пенсій та прийняття оскаржених рішень термін дії паспортів позивачів для виїзду за кордон сплив. Проте, в оскаржуваних рішеннях № 23, № 24 від 24 лютого 2017 р. Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про це не вказує, тобто ця обставина не була підставою для відмови позивачам у поновленні виплати пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, позивачі, проживаючи в Ізраїлі як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України є неправомірним незалежно від того чи передбачено чинним законодавством України механізм реалізації такого права.
Щодо посилання Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області у рішеннях № 24, № 23 від 24 лютого 2017 р. та його правонаступника на те, що відповідно до п.1.5 Порядку № 22-1 "заява про поновлення виплати пенсії … подається пенсіонером особисто або його законним представником" та "заява на запит пенсійної справи … подається пенсіонером особисто …", колегія суддів зазначає, наступне.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи їагальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, положення Порядку № 22-1 в частині, що обмежують право представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, подавати заяви до територіального органу Пенсійного фонду, в тому числі і заяви про призначення (перерахунок) пенсії не підлягають застосуванню.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 208/6108/16-а (2-а/208/202/16), адміністративне провадження № К/9901/47715/18, дійшов висновку, що "постанова управління Пенсійного фонду України від 12 травня 2015 року № 9-1 "Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників" стосується саме роботодавців та платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Отже, посилання відповідача на положення постанови управління Пенсійного фонду України від 12 травня 2015 року № 9-1 "Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників", а також те, що позивачі мали звернутися з відповідними заявами до структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, є безпідставними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про неправомірність оскаржених рішеннь Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 24, № 23 від 24 лютого 2017 р., що є підставою для її скасування.
Щодо іншої частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Відповідно до Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду- тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На думку колегії суддів, позивачі, заявляючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача взяти на облік, витребувати електронні пенсійні справи, перерахувати та поновити виплату пенсій за віком позивачам із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючим пенсіонерам та дітям війни, передбачених чинним пенсійним законодавством, починаючи з 07.10.2009 р., фактично просять суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.
Таким чином, за висновком колегії суддів, належним способом захисту прав позивачів у цій справі є визнання протиправними та скасування рішеннь Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 24, № 23 від 24 лютого 2017 р. про відмову у поновленні виплати пенсії позивачам та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від 17.02.2017 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
З огляду на викладені обставини справи, колегія суддів доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування оскарженої постанови з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи вбачається, що позивачами було сплачено по 960,00 грн. судового збору кожним за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Отже, зазначені судові витрати підлягають стягненню на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 10 жовтня 2018 року у справі № 208/3339/17 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 24 від 24 лютого 2017 р. про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 23 від 24 лютого 2017 р. про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви представника ОСОБА_2, ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від 17 лютого 2017 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 960,00 грн. за рахунок бюджетних бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 960,00 грн. за рахунок бюджетних бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
Суддя В.Є. Чередниченко
Суддя С.М. Іванов