ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 березня 2019 року № 826/15492/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, рнпп НОМЕР_1)
до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
(вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо призначення пенсії за вислугою років.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно зроблено висновки щодо недостатності стажу, необхідного для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження, відповідачем надано відзив на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 20.07.2018 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення йому пенсії на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», за вислугою років
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 23.08.2018 року № 65633/03 позивачу повідомлено про відсутність підстав для призначення йому пенсії за вислугою років.
Відповідно до змісту вказаного листа, стаж позивача на дату звернення із заявою склав 21 рік 8 місяців, 1 день, у тому числі 15 років 11 місяців та 3 дні на посадах прокурорів, що не дає права для призначення пенсії за вислугою років.
Позивач вважає відмову Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві у призначенні пенсії за вислугою років протиправною та такою, що порушує право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 Закону №1697-УІІ прокурором органу прокуратури є: 1)Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Згідно ч. 1 ст. 86 Закону №1697-УІІ, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р. - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
Частиною 8 ст. 86 Закону №1697-УІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які, в тому числі, безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури.
Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (ч. 13 ст. 86 Закону №1697-УІІ).
Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону №1697-УІ1, положення цього Закону, в тому числі статті 86. що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
З аналізу вищенаведених норм, є можливим дійти висновку, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення (з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р.):
1) вислуги років не менше - 23 роки 6 місяців;
2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
При цьому, статус стажиста, помічника і старшого помічника прокурора, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, посада слідчого прокуратури, прирівнюються до статусу прокурора органу прокуратури, та зараховуються до статусу роботи на прокурорських посадах; посада слідчого прокуратури - до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-УІІ, гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.
У відповідності до ст. ст. 22.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соці&чьного забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т.ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 р. №8- рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційного Суду України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей. Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішеннями Конституційного Суду України №1-рп від 13.05.1997 р., № 1-рп/99 від 09.02.1999 року та № № 3-рп/2001 від 05.04.2001 р. встановлено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом, або іншим нормативно-правовим актом.
Згідно ч. 6 ст. 86 16 Закону №1697-УІІ до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується:
- час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст. 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів,
- слідчими, суддями;
- на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України. Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;
- у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання, та ін.
Як зазначено вище, позивачем 20.07.2018 року подано до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про призначення пенсії за вислугою років, оскільки вислуга років на день звернення склала 23 роки 8 місяців 08 днів.
Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років та зазначено, що відповідно до поданих документів страховий стаж позивача, що включається для обчислення пенсії у відповідності до вимог ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» складає 21 рік 8 місяців 1 день.
Відповідно до змісту відзиву на позов, відповідачем при обчисленні страхового стажу не враховано період навчання позивача у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 24.09.1993 року по 13.07.1997 року та час проходження служби в органах внутрішніх спав у період з 13.07.1997 року по 13.08.1997 року.
Щодо врахування періоду до стажу навчання позивача у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до довідки від 03.08.2018 № 303, виданої державним університетом внутрішніх справ ім. Дідоренка, ОСОБА_1 зарахований наказом по Луганському інституту внутрішніх справ МВС України від 24.09.1993 № 7 о/с курсантом 1-го курсу з 24.09.1993 та йому присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції». Наказом МВС № 276 о/с позивачу присвоєно звання начальницького складу «лейтенант міліції».
Навчальний заклад позивачем закінчено 11.07.1997 року, наказом ЛІВС від 12.07.1997 №88 о/с з 13.07.1997 року позивача відряджено до УМВС України в Луганській області.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії диплому спеціаліста, позивач вступив до Луганського інституту внутрішніх справ МВС України в 1993 року та в 1997 році закінчив повний курс вказаного інституту за спеціальністю «Правознавство».
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ ( в редакції чинній на час спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 вищевказаного закону визначено види військової служби, а саме: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - виші військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410 «Про створення єдиної системи військової освіти», затверджено концепцію військової освіти в Україні та заходи щодо її реалізації та перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, до переліку яких. Луганський інститут внутрішніх справ МВС України входить до переліку вищих навчальних закладів МВС України, що входять до єдиної системи військової освіти.
З огляду на викладене, що час навчання ОСОБА_1 у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України, який відноситься до вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти слід вважати, відповідно до приписів частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовою службою.
Верховний Суд України у постанові від 12 вересня 2017 року (справа №2а7238/12/2670) суд сформулював таке праворозуміння: законодавство колишнього СРСР. так і законодавство України прирівнювало до проходження дійсної (строкової) військової служби період навчання у військово-навчальних закладах, а не у навчальних закладах МВС СРСР (школах міліції). Отже, до стажу роботи, що дає право на доплату та надбавку особі, яка виходить на пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягає зарахуванню час навчання курсантом у вищому навчальному закладі МВС (Вищій слідчій школі МВС СРСР) як строкова військова служба.
Вищезазначену правову позицію суд не враховує з огляду на те, що Верховним Судом України, у наведених випадках, розглянуто інші, чим в даній справі, предмет та підстави позову, а саме право на доплату та надбавку особі, яка виходить на пенсію відповідно до статті 50- 1 Закону №1789 з урахуванням вислуги років за час навчання у Вищій слідчій школі Міністерства внутрішніх справ СРСР з 9 вересня 1985 року по 28 липня 1989 року. З огляду на це. Верховним Судом України не аналізувалась постанова Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410 Про створення єдиної системи військової освіти, та не надавались відповідні правові висновки.
Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується військова служба незалежно від місця її проходження. Будь-яких обмежень щодо зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, зазначена норма закону не містить.
Враховуючи викладене, період навчання позивача у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 24.09.1993 року по 13.07.1997 року, сумарно- 3 роки 9 місяців та 18 дні підлягають зарахуванню в загальний стаж позивача за вислугу років.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що позивач вже звертався до органів пенсійного фонду та до суду щодо призначення йому пенсії за вислугою років у 2016 році.
Постановою Шевченківського районного міського суду міста Києва від 19.12.2016 року у справі № 761/35698/16-а ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
Відповідно до наданих суду доказів, листом Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 22.09.2016 року № 23922/09 також встановлено, що стаж позивача на дату звернення складав 21 рік 10 місяців 13 днів, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 17 років 07 місяців та 28 днів.
Тоді як листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 23.08.2018 року № 65633/03 визначено, що стаж позивача станом на 20.07.2018 року склав 21 рік 8 місяців, 1 день, у тому числі 15 років 11 місяців та 3 дні на посадах прокурорів.
З налізу наведених доказів вбачається, що за позицією відповідача стаж роботи позивача з 22.09.2016 року по 20.07.2018 року зменшився на 2 місяці та 12 днів, не зважаючи на те, що позивач продовжував працювати в органах прокуратури.
Також, суд зазначає, що частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Шевченківського районного міського суду міста Києва від 19.12.2016 року у справі № 761/35698/16-а, яке набрало законної сили, встановлено, що стаж ОСОБА_1 що дає позивачу право на пенсію як працівнику прокуратури, станом на 12.09.2016 року склав 21 рік 10 місяців 13 днів, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 17 років 07 місяців та 28 днів.
Враховуючи викладене, стаж, необхідний для призначення позивачу пенси на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратури» станом на 20.07.2018 року (день звернення до відповідача із заявою) становив 23 роки 8 місяців 21 день.
З аналізу наведених норм, та встановлених судом обставин справи, суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд погоджується із доводами відповідача, щодо передчасності вимоги ОСОБА_1 з приводу неврахування обмежень щодо розміру пенсії при її призначенні, оскільки питання правомірності нарахування органами пенсійного форду розміру пенсійних виплат можливо лише після його визначення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 704,80грн. підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19. 72 - 77, 90, 139, 241 - 246. 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнпп НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києва (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо призначення пенсії за вислугою років, задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.08.2018 № 65633/03 про відмову в призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з 20 липня 2018 року в розмірі виходячи із розрахунку 60 % від суми місячного (чинного) заробітку згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 19.07.2018 № 18-127зп, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.
4. Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими cm. cm. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Н.М. Клименчук