ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 березня 2019 року № 640/16/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про визнання протиправними та скасування рішень,-
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) (далі - позивач) до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" (РНОКПП 42298885адреса: 04071, Київ, вул.Електриків, 16Г), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_2), про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна Олександра Васильовича №44487060 від 07.12.2018 та рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна Олександра Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №44487131 від 07.12.2018.
Також просила скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №29330414, який внесений на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна Олександра Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №44487131 від 07.12.2018 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ щодо об'єкта нерухомого майна 1715482380000, який відкритий на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіна Олександра Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №44487131 від 07.12.2018.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначила, що на момент розгляду державним реєстратором заяви представника третьої особи про реєстрацію права власності на квартиру, у порядку частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване обтяження у вигляді арешту на квартиру, підставою виникнення якого була ухвала суду у справі №752/23159/18, що не взято до уваги державним реєстратором.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач правом на надіслання відзиву на позовну заяву, визначеним у статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався.
Представник третьої особи надіслав на адресу суду письмові заперечення на позовну заяву позивача, в яких зазначив, що ОСОБА_2 відповідно до вимог статей 3, 37 Закону України «Про іпотеку» та статті 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» мав пріоритетне право на реалізацію своїх прав щодо предмету іпотеки перед іншим кредиторами, а відтак дії відповідача є правовірними.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позивач була власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності НОМЕР_3 від 14.08.2001.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 24.07.2012 уклала з ОСОБА_2 іпотечний договір, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О.М. та зареєстрований в Реєстрі за №2225.
Об'єктом іпотеки за вказаним договором є квартира в АДРЕСА_1, а іпотечний договір забезпечував виконання зобов'язань позивача перед третьою особою за договором позики від 24.07.2012.
Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкін Олександр Васильович 07 грудня 2018 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) № 44487131 щодо державної реєстрації права власності на спірну Квартиру за ОСОБА_2
Підставами прийняття рішення Державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру зазначено: звіт про оцінку від 07.12.2018, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, лист-вимога від 18.10.2018, Іпотечний договір.
Водночас, як вбачається з інформаційної довідки, спочатку право власності на квартиру під цим же індексним номером було зареєстровано за ОСОБА_5, а пізніше Державний реєстратор здійснив реєстрацію виправлень шляхом зміни права власності на ОСОБА_2
При цьому, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року у справі № 752/23159/18 за позовом ОСОБА_6 до позивача про стягнення боргу - задоволено клопотання ОСОБА_6 про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру.
20 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль Іриною Миколаївною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у вигляді арешту на Квартиру (індексний номер: 44140697 від 20.11.2018 12:32:49).
Відтак, на момент розгляду Державним реєстратором заяви представника третьої особи про реєстрацію права власності на квартиру у порядку частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване обтяження у вигляді арешту на Квартиру, підставою виникнення якого була ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року у справі № 752/23159/18.
Рішенням Державного реєстратора № 44487060 від 07.12.2012 було припинено зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження на квартиру у вигляді арешту на квартиру, підставою виникнення якого була ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року у справі № 752/23159/18.
Підстави прийняття такого рішення Відповідачем не зазначені.
Як вбачається з інформаційної довідки, рішення Державного реєстратора приймалися у такій послідовності:
- 07.12.2018 о 16:55:01 год. Державний реєстратор прийняв заяву про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_8, подану його представником ОСОБА_5;
- 07.12.2018 о 17:07:49 год. Державний реєстратор прийняв рішення про припинення обтяження на квартиру у вигляді арешту, яке накладено на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 12.11.2018 р. у справі № 752/23159/18.
- 07.12.2018 о 17:10:11 год. Державний реєстратор вніс відомості про припинення обтяження на квартиру у вигляді арешту;
- 07.12.2018 о 17:11:37 год. Державний реєстратор прийняв рішення про задоволення заяви про державну реєстрацію права власності, поданої о 16:55:01 год.;
- 07.12.2018 о 17:13:17 Державний реєстратор відкрив розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкту нерухомого майна;
- 07.12.2018 о 17:14:26 Державний реєстратор вніс відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_5;
- 07.12.2018 о 17:23:56 год. Державний реєстратор здійснив реєстрацію виправлень щодо власника майна та вніс відомості про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV від 01 липня 2004 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України № 1952-ІV від 01 липня 2004 року), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (надалі - Порядок № 1127).
Відповідно до статті 4 Закону України № 1952-ІV від 01 липня 2004 року державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
У відповідності до частини першої статті 5 Закону України № 1952-ІV від 01 липня 2004 року у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Частиною першою статті 10 Закону України № 1952-ІV від 01 липня 2004 року передбачено, що Державним реєстратором є:
1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав;
2) нотаріус;
3) державний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
У відповідності до частини третьої цієї ж статті державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
4) під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав;
7) виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі. Ведення реєстраційної справи у паперовій формі здійснюється виключно державними реєстраторами, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, за місцезнаходженням відповідного майна;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Проте, вказані вимоги не були дотримані при внесенні відповідачем спірних рішень, оскільки державний реєстратор не перевірив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, тобто не виконав обов'язку щодо ретельної перевірки документів, наданих для проведення державної реєстрації речового права.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України №1952-IV від 01 липня 2004 року державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до пунктів 73-75 Порядку №1127 під час проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є особа, якою встановлено обтяження, а також особа, в інтересах якої встановлено обтяження (обтяжувач).
У разі проведення державної реєстрації припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є також особа, якою припинено обтяження, а також особа, в інтересах якої припинено обтяження.
Для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком.
Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є:
1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;
2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;
3) визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;
4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;
5) договір, укладений у порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат;
6) закон, яким встановлено заборону на користування та/або розпорядження нерухомим майном;
7) інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.
Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині першій статті 24 Закону України № 1952-ІV від 01 липня 2004 року.
Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
З урахуванням фактичних обставин справи, зокрема існуючого на момент прийняття оскаржуваного рішення зареєстрованого обтяження, суд приходить до висновку, що державним реєстратором протиправно, в порушення вимог пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.12.2018 №44487060 та №44487131 .
Водночас, вимогами частини другої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Тобто, нормами чинного законодавства передбачено обов'язковість внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав.
Отже, у разі набрання даним судовим рішенням законної сили позивач не позбавлений права на звернення до відповідного органу державної реєстрації з заявою про внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав на підставі цього рішення суду. Водночас, суд враховує, що на суб'єкта державної реєстрації покладено обов'язок щодо внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав, відтак суд не вбачає підстав для додаткового скасування запису про право власності №29330414 та розділу щодо об'єкту нерухомого майна №1715482380000, внесеного Державним реєстратором.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки приватний нотаріус не має бюджетних асигнувань, сума сплаченого позивачем судового збору належить відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд звертає увагу, що за суб'єктним складом відповідача та характером виконуваних ним функцій дана справа є публічно-правовим спором.
Так, згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Аналогічні правові норми містить і нова редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції.
Оскільки, державний реєстратор є уповноваженою державою фізичною особою, яка виконує функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовна заява позивача не містить доводів стосовно виконання/невиконання умов цивільно-правової угоди, а питання про визнання права на предмет іпотеки позивач перед судом не порушує і своїх вимог цими обставинами не обґрунтовує.
Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №619/2019/17 (провадження №11-10апп18) та від 04 квітня 2018 року у справі №826/9928/15 (провадження №11-211апп18).
Керуючись положеннями статей 77-78, 139, 143, 241-246, 255, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна Олександра Васильовича №44487060 від 07.12.2018.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна Олександра Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №44487131 від 07.12.2018.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409,50 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 50 копійок) за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рішення відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов