20 березня 2019 року Справа № 280/326/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (70214, Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Новомиколаївка, вул. Берегова, буд. 9, ІПН 31759035117)
до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)
до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197)
про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (надалі - відповідач 1), до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-43954-53 від 21.11.2018 та рішення Державної фіскальної служби України № 1427/6/99-99-11-05-0225 від 11.01.2019 про результати розгляду скарги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець, є платником податку 3 групи без найманих працівників. Крім того, обрав вид господарської діяльності у сфері права (код по КВЕД 69.10) та діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту і консультування з питань оподаткування (код по КВЕД 69.20). Також позивач є арбітражним керуючим. Зазначає, що законодавством не заборонено фізичній особі, яка здійснює незалежну діяльність арбітражного керуючого, бути підприємцем та здійснювати іншу (відмінну від діяльності арбітражного керуючого) підприємницьку діяльність. Вважає винесену вимогу протиправною, оскільки чинне законодавство не зобовязує позивача, який будучи одночасно і фізичною особою-підприємцем та самозайнятою особою арбітражним керуючим, що веде одну і ту ж саму діяльність, сплачувати єдиний внесок щомісячно у подвійному розмірі - 1638,12 грн., так як вказана сума перевищує ставку визначену ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» на 22 %. Позивачем сплачено суму 9840 грн. єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за 2018 рік.
Крім того, оскільки види діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, співпадають, то він не має обовязку подання звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність з огляду на ті обставини, що фактично у даному випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 28.01.2019 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 13.02.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13.03.2019.
04.03.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача, в якому він не згодний з позовними вимогами із наступних підстав. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що у випадку, якщо фізичні особи-підприємці одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, визначеної статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» як фізична особа-підприємець, залежно від обраної системи оподаткування та як особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Натомість позивач сплачував єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування лише як фізична особа-підприємець, тому в результаті нарахування сум єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування як для особи, яка провадить незалежну професійну діяльність виник борг. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
У судове засідання представники сторін не з'явилися про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача та представника відповідача надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З урахуванням зазначених обставин, згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
19.01.2011 року ОСОБА_1 зареєстрований державним реєстратором, як фізична особа-підприємець, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію Серія ВО4 №042350.
Згідно Свідоцтва платника єдиного податку серії А № 891609 перебуває на спрощеній системі оподаткування зі ставкою 5%. Видом господарської діяльності позивача є діяльність у сфері права (КВЕД 69.10) та діяльність у сфері бухгалтерського обліку, консультування у сфері оподаткування (КВЕД 69.20).
Згідно довідки про взяття на облік платника податків № 1308070700007 від 14.08.2013 року, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у Пологівській об'єднаній Державній податковій інспекції (Гуляйпільське відділення).
Також згідно Свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 820 позивач має право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2018 рік у сумі 9840 грн.
21.11.2018 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено відносно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43954-53 у сумі 13301,95 грн.
Як вказується із самих вимог, їх винесено у відповідності до ст. 25 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України № 2464) та на підставі даних Інформаційної системи органу доходів і зборів.
Позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-43954-53 від 21.11.2018.
Рішення Державної фіскальної служби України від 11.01.2019 № 1427/6/99-99-11-05-0225 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-43954-53 від 21.11.2018 було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Вважаючи таку вимогу та рішення про результати розгляду скарги протиправними позивач оскаржив їх до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. такі умови відповідають наведеному вище визначенню незалежної професійної діяльності. Це не забороняє позивачу займатися іншою діяльністю, в тому числі підприємницькою діяльністю.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України , контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що діяльність арбітражного керуючого підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до п.2 ч.1ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
Відповідно до п.4, п.5 ч.1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності
Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України № 2464, зокрема відповідно до частини 3статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», до нього не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Разом з тим, п.3 ч.1ст.7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.
Таким чином, в даному випадку відсутні підстави вважати підприємницьку діяльність позивача відмінною від незалежної професійної діяльності.
Відповідно до п.19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 року, на норми якого посилається Відповідач у своєму відзиві, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.
Аналіз змісту даної норми у розрізі положень ПК України дає підстави вважати, що необхідність подачі окремих Звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем здійснює відмінні види діяльності.
Відповідно до п.п. 2 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою.
З огляду на те, що види діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають, то він не має обов'язку подання звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-43954-53 від 21.11.2018 винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.
Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовної заяви в частині визнання протиправною та скасування рішення Державної фіскальної служби України № 1427/6/99-99-11-05-0225 від 11.01.2019 про результати розгляду скарги, оскільки рішення, прийняті за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладають на платника податків будь-якого обовязку та такі рішення не створюють для позивача юридичних наслідків, тому не є актами реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що ГУ ДСФ у Запорізькій області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, суд вважає дії відповідача щодо винесення оскаржуваної вимоги протиправними.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (70214, Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Новомиколаївка, вул. Берегова, буд. 9, ІПН 31759035117) до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146), до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2018 № Ф-43954-53, винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (70214, Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Новомиколаївка, вул. Берегова, буд. 9, ІПН 31759035117) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) сплачену суму судового збору в розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня).
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 20.03.2019.
Суддя А.В. Сіпака