Справа № 368/1785/18
Рішення 2/368/187/19
Іменем України
"15" березня 2019 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі: головуючого судді Шевченко І.І.
при секретарі Назаренко А.І.
позивача ОСОБА_1
з участю відповідача ОСОБА_2
та представника відповідача адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО»» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП та стягнення моральної шкоди, -
позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2: 3682 гривні на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями, 15310 гривень в якості відшкодування матеріальних збитків, 1000 гривень франшизи за страховим полісом № АМ 3087037 від 17.02.2018 р. та 951,53 гривні витрат на паливо, обґрунтовуючи позов наступним.
ОСОБА_2 16 жовтня 2018 року в м. Кагарлику по вул. Бащенка при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. Довженка керуючи автомобілем OPEL АSТRА, реєстраційний номер НОМЕР_1, не надав перевагу в русі автомобілю DAEWOO NЕХІА, реєстраційний номер НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, та допустив зіткнення. В наслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль DAEWOO NЕХІА, що належить ОСОБА_1 на праві власності, зазнав механічних пошкоджень. Внаслідок чого йому було завдано матеріальних збитків на суму 26 880 гривень, що підтверджується актом виконаних робіт № ТКЗН008782 від 11.12.2018 року та чеком про сплату № 34231.
Постановою № 368/1569/18 від 22.11.2018 року Кагарлицького районного суду було встановлено, що відповідач своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, тобто порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу та іншого майна. В ході адміністративного провадження вина відповідача була встановлена та він за скоєну ДТП був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини або обставина.
ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Керуючись п. 4 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній безпричинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
ОСОБА_4 з п. 5 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
ОСОБА_4 з п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.
Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
ОСОБА_4 з п. 17 Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
ОСОБА_4 з п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Як стало відомо, транспортний засіб, яким керував відповідач під час ДТП застрахований в страховій компанії ПрАТ "СК "ВУСО". При зверненні до даної компанії йому було нараховано суму страхового відшкодування в розмірі 11570 грн., що значно менше, ніж йому обійшовся ремонт, що підтверджується актом виконаних робіт № ТКЗН008782 від 11.12.2018 року та чеком про оплату № 34231, а саме: 26880 гривень.
26880-11570=15310 грн.
Відповідно п.12.1 ст.12 та п.37.5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сума страхового відшкодування зменшується на розмір франшизи покладений Законом на особу, відповідальність якої застрахована, тобто на ОСОБА_2
Сума франшизи за страховим полісом № АМ 3087037 від 17.02.2018 року становить 1000 грн.
Крім матеріальних збитків, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у завданні йому негативних наслідків в результаті ДТП як при безпосередньо під час вчинення адміністративного правопорушення, так і після нього. До негативних наслідків він відносить нервовий стрес, який він пережив під час наїзду транспортного засобу відповідача, оскільки в цей час знаходився за кермом свого автомобіля. Він дуже глибоко пережив завдання пошкоджень його транспортному засобу. Для відновлення нормального душевного стану йому потрібен був час. До того ж, відмова відповідача на його пропозицію добровільно відшкодувати матеріальний збиток, призвела до необхідності додаткових витрат часу для захисту своїх інтересів. Йому потрібен був час для поїздок в органи ДАІ, Кагарлицького районного суду, звернення до різних станцій технічного обслуговування для визначення вартості поновлювальних робіт. До негативних наслідків він також відносить непередбачені витрати на паливо, яке було потрібно для поїздок з Кагарлика, де він мешкає, до міста Київ. Всі два місяці він нервує з приводу поновлення його порушеного права в результаті неправомірних дій відповідача. Всі ці місяці він не в змозі користуватися його транспортним засобом, що додатково спричиняє витрати на пересування (маршрутне таксі, таксі), так як являється інвалідом 3 групи з ушкодженням опорно-рухового апарату.
Зважаючи на викладене, він її оцінює у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на момент ДТП: 1841 гривень * 2 місяці = 3682 гривні.
Та витрати на паливо згідно чеків № № 84644, 94497 в розмірі 399,95 грн. та 551,58 грн. відповідно. 399,95+551,58=951,53 грн.
Позовні вимоги він обґрунтовує наведеними нижче матеріальними нормами права.
ОСОБА_4 ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Ст. 1167 ЦКУ встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1172 ЦКУ юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Ст. 1187 ЦКУ передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Ч. 2 названої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
ОСОБА_4 ст. 1192 ЦКУ, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Від сплати судового збору звільнений на підставі п. 10 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" є постраждалим 2 категорії.
Відповідач та його представник позовні вимоги позивача визнають частково, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). ОСОБА_4 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Зазначений правовий висновок викладений у постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-І76цс18. Відтак, ОСОБА_5 Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587ЦС15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування". Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи, що цивільна відповідальність відповідача була застрахована, таким чином позивачу необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині. Крім того, відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. ОСОБА_4 ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (ч.1 ст. 526 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Видами припинення зобов'язання є: домовленість сторін (ч. 1 ст. 604 ЦК України); внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ч. 1 ст. 605 ЦК України). ОСОБА_4 п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. ОСОБА_4 ст. 1192 ЦК передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до п. 3 ч- 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Цивільно-правові відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються, зокрема, спеціальним нормативним актом - Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Відповідно до ст. 29 цього Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. ОСОБА_4 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші виплати вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору. Як вже зазначалося вище, згідно п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. З письмової заяви позивача вбачається, що вказана суму в розмірі 11 570,00 грн. є належним чином узгоджена з останнім та є достатньою та повноцінною для здійснення ремонту пошкодженого автомобіля. Таким чином, позивач отримав усі належні грошові суми для ремонту пошкодженого автомобіля, а отже не має права стягувати з відповідача будь-які інші кошти. Щодо моральної шкоди, то зазначає наступне. Позивач, пред'явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсацію за заподіяну ним моральну шкоду не надав жодних залежних та допустимих доказів в обґрунтування її розміру. У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В рахунок вказаних вище обставин, в абз. 1 п. пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року за № 4 передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Крім того, в п. 9 вказаної вище постанові суду передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Таким чином, позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоди виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили її розмір саме 3 682, 00 грн. Крім того, відповідно до вимог ст. 26-1 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41-1 та підпунктом "в" пункту 41-2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. Вимоги щодо франшизи визнають та не заперечують проти їх задоволення.
Представник третьої особи в особі Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення. На виконання ухвали суду направив наступні пояснення, з яких вбачається, що при прийнятті рішення щодо здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні виплати ПрАТ «СК «ВУСО», має керуватися законодавством, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказані умови випливають з п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який передбачає, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Так відповідно до ст. 36.2, - Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Враховуючи вищевикладене ПрАТ «СК «ВУСО», врегулювало страхову подію, шляхом узгодження розміру страхового відшкодування, без проведення експертизи з визначення розміру відновлювального ремонту. Погоджена сума в розмірі 11570,00 грн. Погодження суми підтверджується підписанням заяви про узгодження розміру страхового відшкодування від 07.11.2018 року, підписану особисто ОСОБА_6.
Суд, вислухавши сторони та вивчивши письмові докази, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Розглядаючи справу, суд забезпечує сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів показаннями свідків.
ОСОБА_4 зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. ОСОБА_4 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 16 жовтня 2018 року близько 8 год. 00 хв. в м. Кагарлику по вул. Бащенка при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. Довженка, керуючи автомобілем Опель, д.н.з. НОМЕР_1, не надав перевагу в русі автомобілю НОМЕР_3, який рухався по головній дорогі, та допустив зіткнення, що призвело до механічного пошкодження автомобілів та порушив п. 16.11 ПДР України, вчинив правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП.
Внаслідок даного ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження., що підтверджується постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у скоєні даної ДТП, постанова набрала законної сили 04.12.2018 року (а.с. 10).
ОСОБА_4 з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язкова для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Між протиправними діями ОСОБА_2 і завданою шкодою автомобілю, який належить ОСОБА_1 є прямий причинний зв'язок.
У зв'язку з цим, факт, що вказане ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2, під час якої пошкоджено автомобіль позивача, є доведеним і доказуванню не підлягає.
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до полісу № АМ 3087037 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» (а.с. 13).
Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування матеріальних збитків в сумі 15 310,00 грн., то вказані вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
У відповідності зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
ОСОБА_4 п.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної безпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
П.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за №6 зі змінами та доповненнями зазначає, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених ст.456 ЦК України.
А п.4 цієї ж Постанови вказує, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності, тощо).
У відповідності до ч.1 ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Як зазначає ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
ОСОБА_4 п.3 ч.1 ст.988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
При прийнятті рішення щодо здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні виплати ПрАТ «СК «ВУСО», має керуватися законодавством, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Вказані умови випливають з п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який передбачає, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
ОСОБА_4 п.36.2 ст.36 вказаного Закону України:
- страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту;
- якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ);
- страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Враховуючи вищевикладене ПрАТ «СК «ВУСО», врегулювало страхову подію, шляхом узгодження розміру страхового відшкодування, без проведення експертизи з визначення розміру відновлювального ремонту. Погоджена сума в розмірі 11570,00 грн.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 07.11.2018 року про виплату страхового відшкодування, страховою компанією на його картковий рахунок було перераховано кошти в сумі 11 570,00 грн. (а.с. 11).
Погодження суми підтверджується підписанням заяви про узгодження розміру страхового відшкодування від 07.11.2018 року, підписану особисто ОСОБА_1, копія якої була подана як позивачем, так і надана третьою особою.
Позивач ОСОБА_1 здійснював відновлювальний ремонт свого автомобілю марки «DAEWOO NЕХІА», реєстраційний номер НОМЕР_2, у ТОВ «Техно Кар». (а.с.14).
ОСОБА_4 виконаних робіт ТОВ «Техно Кар» № ТКЗН008782 від 11.12.2018 року вартість відновлювального ремонту автомобілю «DAEWOO NЕХІА», реєстраційний номер НОМЕР_2, складає 26 880,00 грн. (а.с. 14).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
В свою чергу, страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Суб'єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є третя особа - страховик відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 100 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Суд вважає, що відповідно до страхового полісу страховиком відповідача з страховим лімітом 100 000 грн. на момент вчинення ДТП була третя особа.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
Так, підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом № 3045-VI від 17 лютого 2011 року - підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди,зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов'язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
З огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вказане зазначено і у правовому висновку викладеному ОСОБА_5 Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176 цс 18, а саме: ОСОБА_5 Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відтак, ОСОБА_5 Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, тому в цій частині вимог суд позивачу відмовляє.
Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування витрат на паливо в сумі 951,53 грн., то вказані вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Позивач в позові вказує, що ним понесені витрати на паливо в сумі 951,53 грн., надавши до суду дві квитанції, але відсутній розрахунок таких витрат.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76ЦПК України визначено,що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
ОСОБА_4 вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, оскільки суд вважає, що надані квитанції про витрати на паливо недостатньо та з урахуванням норм ЦК України суд в цій частині вимог позивачу відмовляє.
Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування витрат в сумі 1000,00 грн. франшизи, відповідно до страхового полісу, то вказані вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
ОСОБА_2 16 жовтня 2018 року в м. Кагарлику по вул. Бащенка при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. Довженка керуючи автомобілем OPEL АSТRА, реєстраційний номер НОМЕР_1, не надав перевагу в русі автомобілю DAEWOO NЕХІА, реєстраційний номер НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, та допустив зіткнення. В наслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль DAEWOO NЕХІА, що належить ОСОБА_1 на праві власності.
Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у порушенні правил дорожнього руху, які стали наслідком ДТП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО»» згідно із Полісом № АМ3087037 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн., франшиза 1000 грн.
Відповідно до ч. 1ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 зазначеної норми визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом 1 частини 1статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавцем встановлена презумпція вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Як встановлено позивачу сплачено страхове відшкодування в розмірі 11570,00 грн., де 1000,00 грн. - франшиза, яка страховою компанією, ураховуючи умови полісу, не сплачується, а компенсується, на підставі положень пункту 36.6 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за рахунок особи, яка винна в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, тобто за рахунок ОСОБА_2
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що до задоволення підлягає вимога про стягнення із ОСОБА_2 1000 грн. (франшиза), як шкода, яка не відшкодовується страховою компанією.
Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 3682,00 грн., то вказані вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідальність є наслідком та означає засноване на законі зобов'язання фізичної або юридичної особи відшкодувати завдані збитки іншій фізичній або юридичній особі згідно із правовими принципами та правилами. Це зобов'язання може бути передбачене в угоді (договірне зобов'язання) або в правовій нормі (недоговірне зобов'язання).
Законодавством встановлено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру, яких позивач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії відповідача. Як загальна умова цивільно-правової відповідальності законодавством передбачений зв'язок між протиправною поведінкою та наставшими наслідками.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Спричинення моральної шкоди є оціночним критерієм, побудованим на загально прийнятих уявленнях про негативні події, які вносять дисбаланс у звичний спосіб життя, необхідність докладати зусиль для його відновлення та супутні цьому моральні переживання.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
ОСОБА_4 з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
ОСОБА_4 з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 січня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 січня 1995 р. відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено,що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
ОСОБА_4 вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України).
Ураховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, а також конкретні обставини справи, суд вважає, що на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн.
Щодо розподілу судових витрат, то слід зазначити наступне
Відповідно до ст.. 141 ЦПК України передбачено розподіл судових витрат між сторонами, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судовий збір, що належав до сплати необхідно стягнути з відповідача на користь держави.
Вимоги позивача, які частково задоволенні є вимогами майнового та немайнового характеру, тому із наведеними правовими нормами пропорційно до розміру позовних вимог, що задовольняються, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 382 грн. 85 коп. в частині вирішення немайнових вимог та в сумі 40 грн. 81 коп. в частині вирішення майнових вимог.
На підставі викладеного та керуючись ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 із змінами та доповненнями, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО»» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_4, адреса реєстрації: Київська область, Кагарлицький район, с. Слобода, вул. Заріччя, 11) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_5, адреса реєстрації: Київська область, м. Кагарлик, провулок Довженка, 3) 2 000 (дві тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_4, адреса реєстрації: Київська область, Кагарлицький район, с. Слобода, вул. Заріччя, 11) на користь держави судовий збір в сумі 382 (триста вісімдесят дві) грн.. 85 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_4, адреса реєстрації: Київська область, Кагарлицький район, с. Слобода, вул. Заріччя, 11) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_5, адреса реєстрації: Київська область, м. Кагарлик, провулок Довженка, 3) суму франшизи в розмірі 1000 (одної тисячі) грн. 00 коп. за страховим полісом № АМ 3087037 від 17.02.2018 року
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_4, адреса реєстрації: Київська область, Кагарлицький район, с. Слобода, вул. Заріччя, 11) на користь держави судовий збір в сумі 40 (сорок) грн.. 81 коп.
У задоволенні решти позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Київської апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 19.03.2019 р.
Суддя І.І. Шевченко