20 березня 2019 року м. Житомир справа № 240/5809/18
категорія 10.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування п.8 рішення №105 від 26.10.18, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 8 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №105, про відмову їй у призначенні одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого 16.05.2018 військовослужбовця - її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до статей 16 - 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити їй одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 рок, як члену сім'ї загиблого 16.05.2018 військовослужбовця - її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до статей 16 - 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що є рідною сестрою ОСОБА_2 , який з 01.07.2016 проходив військову службу в Збройних Силах України та 16.05.2018 загинув під час виконання бойового завдання та обов'язків військової служби в рамках операції об'єднаних сил в Донецькій та Луганській областях. Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 14.06.2018 № 1687 було встановлено, що травма, поранення та причина смерті ОСОБА_2 , так, пов'язані із захистом Батьківщини. Позивач вказує, що до дня загибелі її брата вони разом з ним проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 . При цьому в період з 10.09.2016 по день загибелі брата позивач ніде не працювала та не мала будь яких доходів, а їх батьки були позбавлені батьківських прав та не надавали їй та її брату будь-якої матеріальної допомоги. Водночас, грошове забезпечення, що отримував ОСОБА_2 , було спільним бюджетом позивача та її брата при ведені ними домашнього господарства. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вважає, що вона, як член сім'ї загиблого брата - ОСОБА_2 , має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року. Однак, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято протокол від 26.10.2018 №105, пунктом 8 якого ОСОБА_1 було відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що згідно з ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого військовослужбовця. Натомість, на думку відповідача, ОСОБА_1 не належить до членів сім'ї або до утриманців загиблого ОСОБА_2 , тобто не є особою, на яку розповсюджується дія ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому вона не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Позивач вважає, що відповідачем порушено її право на соціальний захист та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, а тому вона звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
14 січня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Міністерство оборони України заперечувало проти заявлених позовних вимог та просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. На підтвердження такої правової позиції вказано, що згідно п. 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста. При цьому, члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Так, відповідно до ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні, право на пенсію у разі втрати годувальника як утриманці мають особи, які навчаються і не досягай 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію у разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. Водночас, під час розгляду заяви позивача було встановлено, що згідно копії паспорту ОСОБА_1 дата її народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто станом на дату загибелі ОСОБА_2 позивачка була повнолітньою. Крім того, згідно з копією трудової книжки позивача, ОСОБА_1 09.09.2016 звільнилася із роботи за власним бажанням, а документів які свідчать про її непрацездатність чи перебуванні на навчанні надано не було. Крім того, позивач, згідно Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" не належить до дітей сиріт і пенсія їй, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не призначалося, що підтверджується листом Пенсійного фонду України від 30.07.2018 №24972/02-72, який досліджувався комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Виходячи з вищенаведеного та системного аналізу законодавства України, відповідач вважає на ОСОБА_1 не розповсюджується дії норм ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 5 Порядку №975, а тому вказує, що відмовляючи позивачу у призначені одноразової грошової допомоги, Міністерство оборони України діяло відповідно до законодавства (а.с.44-46).
Відповідно до вимог ст. 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідними братом та сестрою, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями свідоцтва про їх народження серії НОМЕР_1 від 08.03.1998 (а.с.12) та серії НОМЕР_2 від 08.03.1998 (а.с.12).
Починаючи з 01.07.2016 ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом на посаді старшого стрільця - санітара 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 22.05.2018 (а.с.13) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Водяне, Волноваського району, Донецької області (а.с.13).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 17.05.2018 № 1370 причиною смерті ОСОБА_2 є: шок, вибухова травма: сліпе уламкове поранення грудної клітини, що проникає у грудну порожнину з пошкодженням легень, ушкодження внаслідок військових дій (а.с.14-15).
Проведеним за фактом загибелі службовим розслідуванням було встановлено, що загибель військовослужбовця матроса ОСОБА_2 , старшого стрільця - санітара 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_3 наступила під час виконання бойового завдання та обов'язків військової служби в рамках операції об'єднаних сил в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується актом проведення службового розслідування по факту загибелі від 21.05.2018 та наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 21.05.2018 №295 "Про підсумки службового розслідування за фактом загибелі матроса ОСОБА_2 " (а.с.16-21).
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 14.06.2018 № 1687 встановлено, що травма, поранення та причина смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с.22).
07 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського ОМВК із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю брата - матроса ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання та обов'язків військової служби, пов'язаних із захистом Батьківщини (а.с.36). Зазначена заява та додані до неї документи разом із висновком командування ІНФОРМАЦІЯ_5 про наявність у ОСОБА_1 права на отримання зазначеної грошової допомоги 07 червня 2018 року були надіслані для розгляду до Міністерства оборони України (а.с.37). Однак за наслідками розгляду поданої позивачем заяви комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було зроблено висновок про відмову у призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, про що було складено протокол від 26.10.2018 №105 (а.с.38).
Зі змісту витягу протоколу від 26.10.2018 №105 вбачається, що підставою для відмови позивачу у призначені одноразової грошової допомоги стало те, що згідно статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого військовослужбовця. Члени сім'ї та батьки загиблого військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Так, комісією було встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на час смерті брата була повнолітньою та працездатною, в шлюбі не перебувала, але не навчалася та не працювала. Отже, ОСОБА_1 , яка є працездатною, не могла перебувати на утримання брата. Крім того зазначено, що відповідно до статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" право на пенсію в разі втрати годувальника як утриманці мають особи, які навчаються і не досягли 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. В свою чергу, ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" не належить до дітей-сиріт і пенсія їй відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не призначалася. З огляду на зазначене, комісією було зроблено висновок про відсутність у неї права на отримання одноразової грошової допомоги (а.с.38).
Зазначена відмова стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Тобто, вищевказаний Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, відповідно до пункту 1 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Частиною 1 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Частиною 6 та 8 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Водночас, частиною 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначене ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ.
Так, зазначеною статтею встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. При цьому, члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 31 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка визначає в яких випадках члени сім'ї будуть вважаються утриманцями, передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З аналізу зазначених норм вбачається, що ознаками, за наявності яких можна стверджувати, що особи належать до однієї сім'ї є спільність їх проживання, пов'язаність спільним побутом та наявність у них по відношенню один до одного взаємних прав та обов'язків. При чому підставою для утворення сім'ї може бути, зокрема, кровне споріднення.
Крім того, відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї"), де суд вирішив: "До кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.
Членами сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб'єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони у безпосередніх родинних зв'язках (неповнорідні брати, сестри зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші)."
Статтею 151- 2 Конституції України проголошено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
З наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.03.1998 (а.с.12) вбачається, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьком є ОСОБА_3 , а матір'ю - ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 08.03.1998 (а.с.12) він народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , його батьком є ОСОБА_3 , а матір'ю - ОСОБА_4 .
Із зазначених документів слідує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 (а.с.23-24) позивачка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, загиблий ОСОБА_2 до смерті також був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується штампом про реєстрацію, що міститься в його паспорті серії НОМЕР_6 (а.с.26-27).
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка Комунального підприємства "Виробничого житлово-експлуатаційного підприємства №15" Житомирської міської ради від 25.05.2018 №433 (а.с.28), а також лист надісланий зазначеним підприємством до Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 22.08.2018 за №411 (а.с.29-30), в яких зазначається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство. Також вказано, що ОСОБА_1 ніде не працювала та не мала будь-яких доходів. Натомість, її брат ОСОБА_2 проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, за рахунок якого фактично утримував себе та сестру, забезпечуючи достатній життєвий рівень.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що наявними у матеріалах справи документами підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були членами однієї сім'ї, оскільки вони спільно проживали, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом та мали по відношенню один до одного взаємних прав та обов'язків. При чому, підставою для утворення однієї сім'ї стало їх кровне споріднення, оскільки вони є рідними братом та сестрою.
Доказів протилежного, крім своїх суб'єктивних тверджень, сторона відповідача суду не надала.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_2 , який загинув під час виконання бойового завдання та обов'язків військової служби в рамках операції об'єднаних сил в Донецькій та Луганській областях, суд приходить до висновку, що позивач є членом сім'ї загиблого військовослужбовця.
Таким чином, ОСОБА_1 є особою на яку поширюється дія статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, оскільки вона, в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України, є членом сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Однак, як зазначалось, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, Міністерство оборони України відмовило позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування пункту 8 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №105, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого 16.05.2018 військовослужбовця - її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини - є такими, що підлягають задоволенню.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як члену сім'ї загиблого 16.05.2018 військовослужбовця - її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено із наявної у матеріалах справи квитанції № 104 від 11.12.2018, позивачем при зверненні із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 гривень.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 8 рішення Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022), оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №105, про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) у призначенні одноразової грошової допомоги, як члену сім'ї загиблого 16.05.2018 військовослужбовця - її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини є такими, що підлягають задоволенню.
Зобов'язати Міністерство оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) одноразову грошову допомогу, як члену сім'ї загиблого 16.05.2018 військовослужбовця - її рідного брата ОСОБА_2 , внаслідок травми, поранення та причини смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до статей 16 - 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович