Справа № 372/1049/18
Провадження № 2-110/19
12 березня 2019 року Обухівський районний суд
Київської області у складі:
Головуючого судді Потабенко Л.В.,
при секретарі Буртовій О.Є.,
справа № 372/1049/18
за участю прокурора Тарасенко А.С.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,
Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до відповідачів про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
В позовних вимогах зазначає, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18.11.2015 у справі № 372/2994/15-ц повністю задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування їх державної реєстрації та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Вказаним рішенням визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.03.2009 за № 401 в частині надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 за рахунок земель державної власності в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011 серії ЯК №711566 від 30.04.2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 та витребувано на користь держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011, вартістю 650 000 грн. Таким чином, судовим рішенням у справі № 372/2994/15-ц, яке набрало законної сили 15.12.2015 року встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель лісового фонду розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.03.2009 за № 401 всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 84, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, незаконно передано у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,5000 га в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Під час виконання вказаного вище судового рішення встановлено, що на даний час власником земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011 є не ОСОБА_3, а ОСОБА_2
Посилаючись на вищевикладені обставини, норми Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України прокурор просив суд витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011, вартістю 650 000 грн., яка розташована на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві та письмовому запереченні на відзив, оскільки з державної власності без відома власника вибула земельна ділянка , що належить до земель лісового фонду площею 0,5000 га та існують правові підстави для її витребування у відповідача.
Представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з'явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та просив позов задовольнити в повному обсязі, також надіслав до суду письмові пояснення, в яких також просив позов задовольнити з тих же підстав, що зазначені в позовні заяві.
Представник Державного підприємства «Київське лісове господарство» у судове засідання не з'явився, подав клопотання про слухання справи у його відсутність та позовні вимоги підтримав і просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити в задоволені позову з підстав необґрунтованості та недоведеності, оскільки відсутні докази накладення земельних ділянок одна на одну, окрім того просив відмовити в задоволенні позову з застосуванням строку позовної давності. Також представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову оскільки висновок Обухівського районного суду Київської області викладений в рішенні від 18.11.2015 року у справі № 372/2994/15-ц, про те, що спірні земельні ділянки є складовою частиною земель лісового фонду є невірним, оскільки межі земельної ділянки, переданої в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» не винесені в натурі і не внесені до Державного земельного кадастру, документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою не отримані та не зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, а судова експертиза щодо накладення земельних ділянок одна на одну не проводилась. В письмовому відзиві на позов представник відповідача також просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав застосування строків позовної давності, оскільки позивачі пропустили строк позовної давності щодо звернення з даним позовом до суду, зокрема про звернення з позовом першим заступником прокурора Київської області 14.07.2015 року до ОСОБА_2 свідчить ухвала Обухівського районного суду Київської області від 31.07.2015 року у справі № 372/2994/15-ц.
Третя особа, ОСОБА_3, про розгляд справи повідомлялась належним чином, але в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, заяв клопотань не подала.
Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 24.05.2018 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.
Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 20.07.2018 року прийнято справу до свого провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 05.12.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вислухавши прокурора, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Крім того, відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Судом встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18.11.2015 року у справі № 372/2994/15-ц повністю задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування їх державної реєстрації та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Вказаним рішенням від 18.11.2015 року визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.03.2009 за № 401 в частині надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 за рахунок земель державної власності в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011 серії ЯК №711566 від 30.04.2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 та витребувано на користь держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011, вартістю 650 000 грн.
Вищезазначеним судовим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18.11.2015 року у цивільній справі № 372/2994/15-ц встановлено, що вищезазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району, відносилась до земель лісогосподарського призначення, передача якої у приватну власність заборонена законом, а тому оспорюване розпорядження щодо передачі ділянки у власність фізичної особи та видача їй державного акту суперечить вимогам закону. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вказана земельна ділянка передана у власність за рахунок земель лісового фонду на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.03.2009 за № 401 з порушенням вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судовим рішенням у справі № 372/2994/15-ц, яке набрало законної сили 15.12.2015 року встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель лісового фонду розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26.03.2009 за № 401 всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 84, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, незаконно передано у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,5000 га в межах території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Обухівська районна державна адміністрація Київської області перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим державою органом.
З інформації наданої Держгеокадастром від 09.02.2018 року за № 10-10.0222-1969/2-18 та копій аркушів журналу обліку заяв і надання послуг з проставленням на державному акті відмітки про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі та державному акті ЯК №711566 з відміткою про перехід права власності встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011 за договором купівлі-продажу від 05.11.2010 року за № 3093 перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 шляхом проставлення відмітки на державному акті за реєстровим № 3223187700100240011-3-001 від 25.05.2011 року.
Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011.
Тобто встановлено, що на даний час власником земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011 є ОСОБА_2, а не ОСОБА_3, тобто спірна земельна ділянка була відчужена особі, яка є відповідачем в даній справі.
Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.У зв'язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише і випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11,02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15 від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12, від 21.11.2012 у справі № 6-136цс12, від 12.02.2013 у справі № З-Згс1З, від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14, від 29.10.2014 у справі № 6-164цс14 та від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14.
Статтею 396 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Оскільки отримання відповідачем земельної ділянки у власність з порушенням вимог земельного законодавства суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин, то даний позов подано як захід прокурорського реагування та позовні вимоги спрямовані, насамперед, на захист інтересів держави,
Згідно ст. 113 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.
До основних повноважень Кабінету Міністрів України, відповідно до ст. 116 Конституції України та ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», належить забезпечення проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування та здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.
Згідно п. «а» ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
На даний час в силу положень ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України правом розпорядження оспорюваними земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення є виключно Кабінет Міністрів України.
Позивачем за даним позовом є Кабінет Міністрів України, який на сьогодні діє від імені держави оскільки він є розпорядником спірних земельних ділянок.
Поряд з цим, пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.
Згідно ч. 1 ст. 37 цього Закону Кабінет Міністрів України може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, тобто звертатися до суду з позовами щодо вирішення питань, які до закону відносяться до його компетенції.
Проте Кабінет Міністрів України не має контрольних повноважень у сфері земельних правовідносин, тобто не має функцій по виявленню порушень у цій сфері. Зокрема до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок, тощо, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб'єктами владних повноважень.
Отже, перший заступник прокурора Київської області звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого на даний час державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, а отже посилання представника відповідача в письмовому відзиві на ті обставини, що відсутні докази, які підтверджують, що Кабінет Міністрів України має право на витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача є безпідставними і спростовуються вище встановленими обставинами справи та наведеними законодавчими нормами, в тому числі і статтями 13, 14 Конституції України, яка визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
З огляду на вище встановлені обставини та беручи до уваги, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею держави в особі Кабінету Міністрів України, а в подальшому відчужені за договором відповідачу по справі, позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного прав шляхом пред'явлення до суду віндикаційного позову в порядку передбаченому ст.ст. 387, 388, 396 ЦК України про витребування від добросовісного набувача ОСОБА_2, у власності якого перебуває на даний час спірна земельна ділянка з незаконного володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Статті 13,14 Конституції України визначають, що земля, водні та інші природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу земель в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.
Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га. Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельних ділянок здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
За таких обставин позов першого заступника прокуратура Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.
З огляду на встановлені обставини справи та аналізу вищезазначених норм права суд вважає, що посилання представника відповідача у відзиві на ті обставини, що в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 18.11.2015 року у цивільній справі № 372/2994/15-ц, яке набрало законної сили, та яким встановлено незаконність відведення первісному набувачу ОСОБА_3 та незаконність вибуття земельної ділянки від власника, зроблено невірний висновок про те, що спірна земельні ділянка є складовою частиною лісового фонду, що знаходиться в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» є безпідставними, оскільки зазначений спір вже був вирішений під час розгляду вищезазначеної справи № 372/2994/15-ц, а тому під час розгляду даної справи суд не може здійснювати переоцінку цього рішення та фактично робити висновки про те, що воно не повинно бути виконане.
Застосовуючи практику ЄСПЛ щодо втручання держави у право власності особи та вказуючи про те, що таке втручання повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм судом враховується, що у даній справі не розглядається питання про правомірність чи неправомірність дій органу державної влади щодо вирішення питання про надання чи відведення земельної ділянки. Спір щодо неправомірності відведення первісному набувачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки вирішений у іншій справі, у якій рішення набрало законної сили. Відтак у даному аспекті має діяти принцим юридичної визначеності, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Так відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Христов проти України» від 19.02.2009 року «Христов проти України» від 19.02.2009 року зазначено, що одним із основоположних аспектів права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким, у разі остаточного вирішення спору судами, їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів.
Отже з огляду на встановлені судом обставини в ході розгляду справи, суд вважає що посилання представника відповідача на відсутність підстав для преюдиційності рішення Обухівського районного суду Київської області від 18.11.2015 року у цивільній справі № 372/2994/15-ц, яке набрало законної сили, та яким встановлено незаконність відведення первісному набувачу ОСОБА_3 також є безпідставним та необґрунтованим, оскільки як вже було зазначено судом відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а вищезазначеним рішенням і було встановлено обставини щодо незаконності набуття спірної земельної ділянки первісним набувачем ОСОБА_3, яка бере участь при розгляді даної справи у якості третьої особи та обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки від власника, держави в особі Кабінету Міністрів України, який виступає позивачем при розгляді даної справи.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до положення ст.256 та ст.257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За правилами, визначеними ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з вимогами ч.3-ч.5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
З огляду на це, положення ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки, позивачем суду доведено, що про своє порушене право позивач дізнався під час виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 18.11.2015 року у цивільній справі № 372/2994/15-ц, яке набрало законної сили, за результатами опрацювання інформації Держгеокадастру та на момент розгляду вищезазначеної справи інформація про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня, а тому Кабінет Міністрів України не міг довідатися про перехід права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, на яку має право позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.
З огляду на те, що рішення Обухівського районного суду Київської області у цивільній справі № 372/2994/15-ц, яке набрало законної сили ухвалено 18.11.2015 року, то строки позовної давності на звернення до суду з даним позовом про витребування земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 323187700:10:024:0011 ще не сплинули, оскільки прокурор звернувся з позовом до суду 18.04.2018 року, а отже заява представника відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності у даній справі задоволенню не підлягає.
Зважаючи на вищевикладені обставини, позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, задовольнити повністю.
Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223187700:10:024:0011, вартістю 650 000 грн., яка розташована на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 9 750 грн. за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області, код ЄДРПОУ - 02909996, банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Позивачі: Перший заступник прокурора Київської області (юридична адреса: 01133, м. Київ, ОСОБА_5 Українки, 27/2). Кабінет Міністрів України (код ЄДРПОУ відсутній, юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2). Державне підприємство «Київське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00991373, юридична адреса: 08114, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Стоянка, вул. Лісна, 15).
Відповідач: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації: 02095, АДРЕСА_1).
Третя особа: ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, адреса: 08700, Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 10).
Повний текст рішення виготовлений 21.03.2019 року.
Суддя: