Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 березня 2019 р. Справа№200/14489/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших».
Листом від 15.11.2018 року № 15083/03-2 відповідач повідомив ОСОБА_1, що йому припинена виплата пенсії з 01.07.2018 року у зв'язку з не проживанням за адресою згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.05.2017 року № НОМЕР_1. Відновлення пенсії з 01.07.2018 року проведено з урахуванням довідки про взяття на облік ВПО та на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.09.2018 року у вересні поточного року. В цьому ж листі відповідач повідомив позивача, що заборгованість із пенсії за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року обліковується та буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного КМУ відповідно до Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 355 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365».
Позивач вважає такі дії УПФ протиправними, оскільки вони порушують його конституційні права.
Виходячи з наведеного, позивач просить визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з липня 2018 року по вересень 2018 року та зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість із пенсії за період з липня 2018 року по вересень 2018 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року вирішенно питання щодо проведення судового засідання з повідомленням сторін, замінено спрощене провадження на засіданні для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою суду від 28 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторони до судового засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав відзив на адміністративний позов в якому посилаючись на те, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, просив відмовити у задоволені позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, на підставі ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, РНОКПП НОМЕР_2, здобув право на отримання пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших», що підтверджується пенсійним посвідченням № 14616 від 28.10.2002 року, виданим УМВС України в Донецькій області на ім'я позивача.
З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, позивач був змушений залишити своє постійне місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 та переїхати до м. Слов'янськ Донецької області, де позивач був взятий на пенсійний облік Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших».
До червня 2018 року відповідач щомісячно нараховував пенсійне забезпечення та перераховував позивачу належні до виплати суми .
У липні 2018 року позивачу було припинено виплату пенсії.
23 липня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про поновлення виплати пенсії.
У жовтня 2018 року відповідачем було поновлено виплату пенсії ОСОБА_1, та перераховано на банківський рахунок позивача пенсію у розмірі, що становить місячний платіж. Заборгованість із пенсії за період з липня 2018 року по вересень 2018 року не була виплачена позивачу.
З огляду на це, до Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області було спрямовано адвокатський запит щодо з'ясування підстав припинення пенсійних виплат та невиплати заборгованості із пенсії.
Листом від 15.11.2018 року № 15083/03-2 відповідач повідомив, що виплату пенсії позивачу припинено з 01.07.2018 року у зв'язку з не проживанням того за адресою згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.05.2017 року № НОМЕР_1. Відновлення пенсії з 01.07.2018 року проведено з урахуванням довідки про взяття на облік ВПО та на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.092018 року у вересні поточного року.
В цьому ж листі, Головне управління Пенсійного фонду України Донецькій області, повідомило позивача, що заборгованість із пенсії за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року обліковується та буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного КМУ відповідно до Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365».
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з підстав відсутності позивача понад 60 днів за місцем проживання та невиплати йому заборгованості з пенсії за період з липня 2018 року по вересень 2018 року.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
У відповідних положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави: стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 19 органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Стаття 92 виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У Рішенні № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Стаття 1 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод», у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У передмові до «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародновизнаних державних кордонів.
Статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно статті 1-1 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на України складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Статтею 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 47 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
При ухваленні рішення у даній справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях від 06.02.2018 року у справі № 243/7507/17, від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на прийняття окремого порядку, визначеного КМУ відповідно до Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 355 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365», оскільки окремий порядок на даний час не розроблений та коли буде розроблений не відомо.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов є таким що підлягає задоволенню.
Приписами частини 1 статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Приозерна, 26, РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 134386010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 134386010) щодо невиплати ОСОБА_1 (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Приозерна, 26, РНОКПП НОМЕР_2) пенсії за період з липня 2018 року по вересень 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 134386010) виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Приозерна, 26, РНОКПП НОМЕР_2) заборгованість із пенсії за період з липня 2018 року по вересень 2018 року.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Тарасенко І.М.