Справа № 296/3990/16-к
Провадження № 1-кп/362/220/19
підготовчого судового засідання
14 березня 2019 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі - ОСОБА_4 ,
за участю прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 220 150 600 000 000 20 від 03.04.2015 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Донецька, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 258-2, ч. 1 ст. 258-3 КК,
22 січня 2019 року Васильківським міськрайонним судом Київської області отримано вказаний обвинувальний акт.
Ухвалою від 23 січня 2019 року, вказане кримінальне провадження призначене до підготовчого судового засідання.
Під час підготовчого судового засідання прокурор вважав за можливе призначити судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні.
Захисник ОСОБА_8 заявила клопотання про повернення обвинувального акта прокурору з підстав істотних порушень вимог КПК України, які на її думку унеможливлюють призначення провадження до судового розгляду.
Обвинувачені та захисник ОСОБА_9 підтримали дане клопотання.
Прокурор заперечив щодо клопотання про повернення обвинувального акта.
Інших будь-яких заяв чи клопотань від учасників процесу не надійшло.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, приходить до наступних висновків.
Зокрема, в порушення пункту 4 частини другої статті 291 КПК України, обвинувальний акт не містить ім'я і по батькові слідчого і прокурора, а містить лише їх ініціали, що є недопустимим та суперечить наведеній нормі кримінального процесуального закону.
До того ж, Ухвалою Апеляційного суд міста Києва від 21 лютого 2018 року встановлено порушення правил підсудності, що однією із підстав безумовного скасування судового рішення першої інстанції (п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України).
Так, правила про підсудність ґрунтуються на основних засадах судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, засадах кримінального провадження, визначених у главі 2 КПК України, а також засадах організації судової влади.
Положеннями ст. 32 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Відтак, правила підсудності порушено й у тому разі, якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, але кримінальне провадження здійснив не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, 27 квітня 2016 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Житомирської області ОСОБА_10 було затверджено даний обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 220 150 600 000 000 20 від 03.04.2015 року відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 258-3 КК України та ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 258-2, ч. 1 ст. 161, ч. 1 ст. 258-3 КК України. Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалося слідчим відділом Управління СБ України в Житомирській області.
Відповідно до обвинувального акту (аркуши 13 і 20) органами досудового розслідування, місце вчинення, що утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, а саме участі у терористичній організаційне та інше (інформаційне) сприяння діяльності терористичній організації, зазначено адреси: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , а також адресу місця проживання ОСОБА_7 : АДРЕСА_7 .
Зокрема, в період з 13 по 16 липня 2014 року, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 доставили та у захопленому приміщенні компанії "Індустріальний Союз Донбасу", за адресою: м. Донецьк, вул. Щорса, 48 та у приміщенні інтернет-провайдера " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", за адресою: АДРЕСА_6 , налаштували спеціальне технічне обладнання та програмне забезпечення, надавали консультації та практичну допомогу представникам телеканалу "Новороссия ТВ" по органзіації взаємодії міє його підрозділами, по роботі з кадрами, проводили навчання по налаштуванню прямого ефіру, трансляцій новин та матеріалів, необхідних для інформаційного забезпечення діяльності терористичної організації, тим самим сприяли "ДНР" і організації інформаційної діяльності, яка полягає у пропаганді і розповсюдженню ідеології терроризму. По прибуттю до м. Києва, продовждуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 надавав вказівки ОСОБА_7 , який на їх виконання, перебуваючи за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_7 , з використанням комп'ютерної техніки з доступом до мережі "Інтернет", наданим провайдером з ПрАТ "Київстар" зареєстрував та налаштував канал " ІНФОРМАЦІЯ_4 " на відеохостингу "YouTube.com" за конкретною електронною адресою для розміщення за його допомогою відеоматеріалів зазначеного телеканалу, а також ресурси для здійснення прямих трансляцій вказаного телеканалу за відповідними електронними адресами.
З урахуванням положень ст. 12 КК України, найбільш тяжкий злочин, в якому обвинувачуються ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , передбачений ч. 1 ст. 258-3 КК України, він відноситься до особливо тяжких та є злочином із формальним складом, який вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї дії, а тому існують підстави вважати його вчиненим на території м. Донецька.
Відповідно до розпорядження голови ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 2710/38-14 у зв'язку з розташуванням Ворошиловського та Калинівського районних судів міста Донецька в районі проведення антитерористичної операції територіальну підсудність підсудних їм кримінальних проваджень змінено та визначено за Селідівським міським судом Донецької області та Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області .
Відтак, визначення підсудності у даному кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 34 КПК України (редакції яка діяла на час направлення справи до суду) повинно відбуватися на підставі рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін.
Однак, предметом розгляду касаційної інстанції питання визначення підсудності у даному кримінальному провадженні не було.
Наявність у матеріалах кримінального провадження ухвал про передачу даного кримінального провадження до Васильківського міськрайонного суду Київської області, не спростовує встановених порушень закону щодо недотримання підсудності.
Отже, отримавши обвинувальний акт, прокурору слід вчинити процесуальні дії з метою направлення даного кримінального провадження з суворим і неухильним дотриманням правил підсудності, що визначені КПК України.
Також, слід звернути увагу на таке.
В порушення вимог ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складений не уповноваженою на те законом особою.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - це стадія кримінального провадження "яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності".
Обвинувальний акт складений слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу УСБУ в Житомирській області ОСОБА_11 та затверджено прокурором відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_10 .
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведення антитерористичної операції» (№ 1632-VII від 12.08.2014), підслідність кримінальних правопорушень, вчинених в районі проведення антитерористичної організації, у разі неможливості здійснювати досудове розслідування визначає Генеральний прокурор.
Тобто, визначити орган, який мав би здійснювати досудове розслідування в кримінальному провадженні № 22015060000000020 від 03.04.2015 мав право виключно Генеральний прокурор ОСОБА_12 (який займав цю посаду в період з 10.02.2015 по 03.04.2016).
Порушення цієї спеціальної норми Закону в подальшому призведе до скасування будь-якого прийнятого рішення у цій справі судом апеляційної інстанції.
Однак, відповідно до відомостей, що містяться в Розділі II «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» Реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22015060000000020 Постанова про визначення підслідності ніким не виносилася, а п. З Розділу II, арк. 41 Реєстру містить лише відомості про доручення проведення досудового розслідування, що прийняте Заступником начальника СВ УСБУ в Житомирській області ОСОБА_13 .
Таким чином, затвердження даного обвинувального акта прокурором ОСОБА_10 , було здійснено в супереч вимогам ст. 36, 291 КПК України, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 2 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведення антитерористичної операції».
Такі порушення закону, допущені під час досудового розслідування, перешкоджають призначенню кримінального провадження до судового розгляду, оскільки досудове розслідування даного кримінального провадження, а також затвердження обвинувального акта по даному кримінальному провадженню, проводили не уповноважені на це особи.
Крім того, Ухвалою Апеляційного суд міста Києва від 21 лютого 2018 року встановлено наступні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають чи можуть перешкодити ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а саме: істотні порушення прав людини і основоположних свобод, у т.ч. через одержання доказів незаконним шляхом без ухвал суду на проведення негласних слідчих дій та щодо доказів які включають втручання в приватне спілкування.
Так, протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 25.03.2015 року, 04.12.2015 року і 10.06.2015 року, складених старшим оперуповноваженим сектору КІБ УСБУ ОСОБА_14 стосуються слідчих дій, що проводилися з 02 липня по 09 серпня 2014 року на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Житомирської області від 10.07.2014 та від 15.05.2014 в межах розслідування іншого кримінального провадження та до внесення відомостей ЄРДР у даному кримінальному провадженні.
Натомість, за змістом ч. 3 ст. 214, ч. 1 ст. 246 КПК України здійснення досудового розслідування, в т. ч. проведення негласних слідчих (розшукових) дій до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не допускається.
Згідно із ч. 1 ст. 258 КПК України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. У відповідності з положеннями п. 3 ч. 4 ст. 58 КПК України зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем є різновидом втручання у приватне спілкування.
У ст. 2 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" метою діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також операцій, окремих груп та окремих осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють та причин їх виникнення.
Відповідно до вимог п. 6 ч. 2 ст. 7 цього Закону для виконання визначених завдань виключно з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувальних, терористичних та інших посягань на державну безпеку України, отримання інформації в інтересах контррозвідки на підставі відповідної контррозвідувальної справи можуть здійснюватися заходи, визначені ч.3 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж) лише за ухвалою слідчого судді.
Згідно із п. 1 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 87 КПК України недопустимими є докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов"язаний визнати істотними порушенням прав людини та основоположних свобод, зокрема здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Дозволи на проведення оперативно - розшукових технічних заходів отримані 15 травня 2014 року та 10 липня 2014 року до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у цьому кримінальному провадженні за №22015060000000020 від 3 квітня 2015 року, тобто не під час досудового розслідування у даному провадженні, а тому їх результати могли бути використані лише до початку досудового розслідування та, у разі, якщо ці заходи були негласними (розшуковими діями) в іншому кримінальному провадженні, то отримана інформація могла бути використана тільки на підставі ухвали слідчого судді.
Враховуючи те, що з клопотанням у порядку визначеному ст. 257 КПК України, про використання отриманої інформації прокурор до слідчого судді не звертався, вказані протоколи не можуть бути визнані процесуальним джерелом доказів у контексті ч. 2 ст. 84 КПК України.
Тобто, ухвали слідчих суддів Апеляційного суду, якими надано дозвіл на проведення негласних слідчих дій сторонам кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України не відкривалися.
Проте, відповідно до вимог ч. 1, 2, 12 ст. 290 КПК України визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту, прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Невідкриття матеріалів сторонами в порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. Водночас відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов'язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій, як доказів. надання стороною обвинувачення у суді матеріалів , до яких не було надано доступ стороні захисту, і долучення їх, як доказів на стадіях судового розгляду, порушує право обвинувачених на захист, оскільки змушує його захищатися від так званих нових доказів без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування.
Таку позицію обрав Верховний Суд України в постановах від 16 березня 2017 року та ввід 12 жовтня 2017 року ( справи № 5-364 кс 16, 5-237 кс (15)17), рішення якого згідно зі ст. 458 КПК України (в редакції що діяла на момент винесення вироку) є обов'язковими для всіх судів України.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що на момент відкриття слідчим матеріалів досудового розслідування стороні захисту, ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2014 року та 10 липня 2014 року та матеріали, на підставі яких ці ухвали постановлені, не надавалася.
При цьому, надання прокурором вказаних ухвал шляхом їх доручення до матеріалів судової справи не може відновити порушені права обвинувачених та свідчить про недотримання загальних засад кримінального провадження, викладених в ст. 7 КПК України у даному кримінальному провадженні.
Отже, отримавши обвинувальний акт, прокурору слід вчинити процесуальні дії з метою відкриття для обвинувачених і сторони захисту усіх матеріалів кримінального провадження з суворим і неухильним дотриманням вимог статті 290 КПК України.
Також, пункт 5 частини другої статті 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт також має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Згідно із пунктами першим і другим частини першої статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні також підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Отже, в порушення вказаної норми Кримінального процесуального закону, при складанні обвинувального акту, не дотримано наведених вимог пункту 5 частини другої статті 291 КПК України, оскільки, при викладені у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, не зазначено формулювання обвинувачення кожного із обвинувачених із визначенням ролі та місця саме цієї особи у події кримінального правопорушення із чітким визначення дати, часу, місця, обставин, ознак об'єктивної сторони інкримінованого злочину, форми суб'єктивної сторони та наслідків, які сталися внаслідок дій саме цієї особи або настання яких охоплювалося умислом обвинуваченої особи.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В судових рішеннях Європейського Суду з прав людини, які стосуються формулювання обвинувачення зазначено:
-в рішенні від 26.06.2008 у справі "Ващенко проти України": «"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)»;
-в рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії": «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення, тоб юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформувань обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту;
-в рішенні від 09.10.2008 у справі "Абрамян проти Росії": «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення». В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
Згідно ст. 275 КПК України суд розглядає справу в межах обвинувачення.
До того ж, обвинувальний акт містить формулювання обставин щодо інших осіб: ОСОБА_15 (арк. 5, 12, 19 обвинувального акту), ОСОБА_16 (арк. 5, 6, 12, 13, 20 обвинувального акту) і ОСОБА_17 (арк. 20 обвинувального акту) у вчиненні інших злочинних діянь. При цьому, дії зазначених осіб слідчими органами не кваліфіковано та не вирішено питання стосовно їх участі у даному кримінальному провадженні, що прямо вказує на те, що обвинувачення є неконкретним.
Так, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 не є обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, а тому слідчий/прокурор може зазначити вказаних осіб як у фактичних обставинах обвинувачення так і в тексті обвинувального акту лише у тому разі, коли відносно них є вирок суду, що набрав законної сили і яким встановлені вказані обставини вчинення ними злочину.
Однак, така інформація відсутня у змісті обвинувального акту, а тому стороні обвинувачення необхідно вирішити питання щодо зазначення ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 як осіб, матеріали справи відносно яких виділені в окреме провадження.
Одночасно, слід наголосити, що згідно із ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
Отже, обвинувачення сформульовано без дотримання вимог ст. 337 КПК України.
Також, обвинувальний акт не містить посилання на мотив і мету вчинення злочинів, що є обов'язковою обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України, а фактичні обставини, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сторону злочинів є незрозумілими та суперечливими.
В обвинувальному акті не розкрито, які конкретно злочинні дії вчинив ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , не розкрита форма їх вини, їх суб'єктивне відношення до скоєного злочину та не розмежовано їх відповідальність, що мають значення для правильної кваліфікації їх дій, та є також обов'язковою обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.1 ч,1 ст.91 КПК України.
Окремо, необхідно наголосити на тому, що в порушення вимог ст. 17 КПК України орган досудового розслідування зазначив в обвинувальному акті про вчинення злочинів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що є порушенням принципу презумпції невинуватості, оскільки дані особи станом на час постановлення даної ухвали є обвинуваченими.
Зокрема, в абз. 2 арк. 7 обвинувального акту зазначається про те, що «... ОСОБА_6 та ОСОБА_7 своїми умисними діями за викладених вище обставин вчинили ...., тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 258-3 КК України»;
«... ОСОБА_7 своїми умисними діями за викладених вище обставин вчинив ... злочин, передбачений ч. 2 ст. 258-2 КК України» (абз. 6 арк. 7, абз. 3 арк. 15 обвинувального акту);
«... ОСОБА_7 за викладених вище обставин вчинив умисні дії..., тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 161 КК України» (абз. 9 арк. 9, абз. 1 арк. 17 обвинувального акту);
«... ОСОБА_6 своїми умисними діями за викладених вище обставин вчинив ... злочин, передбачений ч. 1 ст. 258-3 КК України» (абз. 1 арк. 14 обвинувального акту);
«... ОСОБА_7 своїми умисними діями за викладених вище обставин вчинив ... злочин, передбачений ч. 1 ст. 258-3 КК України» (абз. 4 арк. 20 обвинувального акту).
Тобто, орган досудового розслідування в порушення принципу презумпції невинуватості прямо зазначає про те, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили вищевказані злочини, в той час як обвинувального вироку судом не ухвалено.
Статтею 7 КПК України визначені загальні засади кримінального провадження, зокрема презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Ст. 17 КГІК України зазначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено і встановлено вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В Рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.2008 в справі «Хужин та інші проти Росії», Європейський суд з прав людини чітко зазначає про важливість дотримання презумпції невинуватості вказує на помилки правоохоронних органів при тлумаченні цього поняття, зазначаючи наступне: «...Суд нагадує, що положення §2 статті 6 Конвенції спрямоване на те. щоби убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи в суді.
Презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (Allenetde Ribemont v. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те. що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelli v. Switzerland). Разом з тим, ця вимога стосується й висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом {Allenetde Ribemont, §41; Daktaras v. Lithuania, §§41-43: Butkevicius v. Lithuania, §49).
Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченою відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Навіть за відсутності формальної думки про винуватість особи. достатньо, аби були певні підстави вважати, що суд чи посадова особа ставиться до обвинуваченого як до винуватого у вчиненні злочину.
Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmer v. Cermany, §§54, 56; Nestor v. Slovaria, §§88- 89)....»
Крім того аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в Рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 (остаточне 10.03.2010) в справі «Шагін проти України», яке звучить наступним чином: «...Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції (995 004). є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року. п. 35. серія А, N 308).
Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те. що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики. Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним (див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини" (Bohmer v. Germany), N 37568/97. п. 54, від 3 жовтня 2002 року).
У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у спра "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), N 42095/98. п. 41. ECHR 2000-Х). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06. п. 166. від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (див. згадане вище рішення у справі Дактараса (Dektaras).n. 43)....».
Даний перелік Рішень ЄСПЛ щодо порушення презумпції невинуватості з боку правоохоронних органів не є вичерпним і свідчить про те, що дотримання презумпції невинуватості є вкрай важливим і недотримання якої є наслідком порушення п.2 ст.6 Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року та ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК України.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України (№ 1-31/2011) дійшов висновку, що положення ст. 62 Конституції України спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Тому положення ч. З ст. 62 Конституції України слід розуміти так, що до остаточного вирішення по кримінальному провадженню та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитися як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документах твердити, що така особа є злочинцем.
Забороняється формування передчасної позиції слідчого, прокурора чи суду, яка б відображала думку про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Будь-які публічні твердження про винуватість особи до вступу обвинувального вироку в законну силу є протиправними, оскільки вони будуть порушувати принцип презумпції невинуватості (п. 38). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом.
У цьому зв'язку Європейський Суд з прав людини у справі "Шагін проти України" наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині.
Таким чином, слідчим та прокурором було порушено принцип презумпції невинуватості, оскільки прокурором та слідчим були допущені такі висловлювання про винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ..
Отже, отримавши обвинувальний акт, прокурору слід викласти зміст обвинувального акту у чіткій відповідності та з урахуванням наведених положень законодавства та практики Європейського Суду з прав людини.
Доданий до Обвинувального акта Реєстр матеріалів досудового розслідування також не містить всіх обов'язкових відомостей про всі процесуальні дії та прийняті рішення, вчинені під час досудового розслідування.
Так, всупереч вимогам ч. 1 ст. 290 КПК України в реєстрі відсутні відомості про:
- закінчення досудового розслідування (в порушення ч. 3 ст. 283 КПК України).
- складення обвинувального акту, який згідно ч. 4 ст. 110 КПК України є процесуальним рішенням;
- містяться матеріали, які не мають жодного відношення до кримінального провадження № 22015060000000020 (арк. 25 реєстру, Розділ І: під № 13 щодо КП № 22015060000000017 та 22014000000000395; під № 18 щодо КП № 22015240000000014; під № 22 щодо КП 22014050000000015 та 22014000000000181 тощо), оскільки в реєстрі відсутні будь-які постанови про об'єднання цих матеріалів з кримінальним провадженням № 22015060000000020 чи будь-яким іншим провадженням.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт не відповідає положенням статті 291 КПК України, оскільки фактичні обставини кримінального правопорушення викладені не послідовно і неповно, а недоліки обвинувального акта та Реєстру матеріалів досудового розслідування в подальшому безумовно будуть перешкоджати належному, справедливому і об'єктивному судовому розгляду, що у свою чергу, унеможливить належне забезпечення та суворе дотримання процесуальних прав всіх учасників судового провадження.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт відносно обвинуваченихо не відповідає вимогам статті 291 КПК України, а тому, його слід повернути прокурору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 314, 369 КПК України,
Клопотання захисника задовольнити.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 220 150 600 000 000 20 від 03.04.2015 року відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України та ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 258-2, ч. 1 ст. 258-3 КК України - повернути прокурору.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що ухвала не набрала законної сили.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
ОСОБА_3 .
Повний текст ухвали складено 18 березня 2019 року.