79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.03.2019 Справа №914/1990/18
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «НМПО», м. Київ,
до відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м. Львів, за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерства соціальної політики України, м. Київ, за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,
про: стягнення заборгованості у розмірі 3 753 025,92 грн.
Суддя Козак І.Б.
при секретарі Гелеш Г.М.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 - представник (наказ №28-К від 19.12.2018р.),
Від відповідача: ОСОБА_2 - представник (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1798 від 01.12.2010р.),
Від третьої особи 1: не з'явився,
Від третьої особи 2: ОСОБА_3 - представник (довіреність №5/34-27/0/2-19-1 від 03.01.2019р.).
На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «НМПО» подано позов до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення заборгованості у розмірі 5 131 072,13 грн. Ухвалою суду від 11.12.2018р. залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерство соціальної політики України та Львівську обласну державну адміністрацію.
Ухвалою суду від 29.10.2018р. залишено позов без руху для усунення недоліків. Ухвалою суду від 15.11.2018р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розгляд справи у підготовчому судовому засіданні призначено на 11.12.2018р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 11.02.2019р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 12.03.2019р.
12.03.2019р. відбувається розгляд справи по суті.
Позиція позивача.
У судове засідання 12.03.2019р. позивач з'явився, подав заяву (вх.№697/19 від 11.03.2019р.) про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивачем здійснено донарахування 135' 551,26 грн. інфляційних втрат та 360' 923,02 грн. 3% річних, тому просить стягнути з відповідача 3' 311' 647,28 грн. основного боргу, 135' 551,26грн. інфляційних втрат та 360' 923,02 грн. 3% річних. Позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем у порушення умов договору поставки №284 від 29.07.2016р. не здійснено повної оплати отриманого товару, внаслідок чого існує заборгованість в розмірі 974' 367,95 грн. основного боргу. Крім того, позивачем нараховано відповідачу 135' 551,26грн. інфляційних втрат та 360' 923,02 грн. 3% річних станом на 12.03.2019р.
Позиція відповідача.
Відповідач у судове засідання 12.03.2019р. з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№47390/18 від 11.12.2018р.), зазначивши, що підприємство перебуває у кризовому фінансовому становищі, через неефективне керівництво державні кошти використовувалися нераціонально, що і призвело до заборгованості по заробітній платі, застосуванню штрафних санкцій по несвоєчасній сплаті ЄСВ, відсутності обігових коштів, масовому звільненню працівників і зростанню кредиторської заборгованості підприємства перед постачальниками, в т.ч. і перед позивачем. Одночасно, завдяки новому стратегічному управлінню підприємство виготовляє та забезпечує людей з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, внаслідок чого на рахунки підприємства частково надходять кошти, які сплачуються за існуючими боргами. Звертає увагу на п.6.2.2 договору №238 від 29.07.2016р., яким передбачено, на думку відповідача, відстрочу платежу у разі відсутності реального фінансування видатків аж до моменту наявності реального фінансування. Крім того, на підставі листа ОСОБА_4 від 05.07.2018р. №1277/2/2-18/58 особи з інвалідність втратили право на отримання ТЗР за нявними у них направленнями, а відповідно і підприємства по забезпеченню таких осіб з інвалідністю ТЗР втратили право на відшкодування фактично понесених витрат на виготовалення ТЗР. Крім того, повідомив про часткову сплату суми основного боргу підприємством на суму 832' 618,00 грн.
У відповіді на відзив (вх.№1308/19 від 11.01.2019р.) позивач заперечив проти аргументів відповідача повністю, зазначивши, що за правилом ч.1 ст. 625 ЦК України, відсутність коштів у божника не є підставою для звільнення його від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, оскільки згадане правило обумовлене замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Додатково, звертає увагу суду на те, що застереження у договорі про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару в разі затримки бюджетного фінансування не звільняє боржника від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки ч.1 цієї ж статті є імперативною нормою та не передбачає жодних винятків. ОСОБА_4 від 05.07.2018р. №1277/2/2-18/58 не повинен братися до уваги судом, оскільки не впливає жодним чином на договірні відносини між сторонами спору.
Представник третьої особи 1 (ОСОБА_4) у судове засідання 12.03.2019р. не з'явився, у поясненні по справі (вх.№2271/19 від 17.01.2019р.) зазначив, що Львівське КЕПЗПіП засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства, яке, в свою чергу, у межах повноважень, здійснює фінансовий контроль за господарською діяльністю підприємства та не має права незаконно втручатися в господарські відносини підприємства. Звернула також увагу суду на те, що заборгованість відповідача перед позивачем утворилася, починаючи з 2012р. і дії ОСОБА_4 жодним чином не впливали на цей факт. Просила вирішити спір за наявними у матеріалах справи доказами без участі представника Міністерства.
Представник третьої особи 2 у судовому засіданні 12.03.2019р. просив врахувати факт виготовлення підприємством протезної продукції, яка користується попитом населення та є єдиним в Україні з виготовлення засобів протезування і пересування. Свою правову позицію по справі виклав у поясненні (вх.№2590/19 від 21.01.2019р.).
Обставини справи.
29.07.2016р. між Товариства з обмеженою відповідальністю «НМПО» та Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування укладено договір №283, відповідно до умов якого постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати у власність замовника (відповідача у справі) товар, який зазначено у специфікації, а замовник - прийняти і оплатити його на умовах цього договору.
Сторони також підписали Додаток №1 від 10.01.2017р. до договору №283 від 29.07.2016р. - Специфікацію №2, Додаток №1 від 09.081.20187р. до договору №2834 від 29.07.2016р. - Специфікацію №4, Додаток №1 від 23.10.2017р. до договору №283 від 29.07.2016р. - Специфікацію №5, Додаток №1 від 02.01.2018р. до договору №283 від 29.07.2016р. - Специфікацію №6, Додаток №1 від 02.04.2018р. до договору №283 від 29.07.2016р. - Специфікацію №7.
Товар, обумовлений договором, поставляється замовнику партіями. Кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, ціна товару кожного найменування. Оплата за отриманий товар здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно виставленого рахунку на товар. Оплата за товар проводиться в національній валюті (п.п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.6 договору).
У п.6.2.2 договору сторони погодили право замовника здійснювати оплату товару постачальнику на підставі виставленого рахунку та накладної на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару. У разі відсутності фінансування видатків, термін відстрочки платежу може бути збільшений аж до моменту наявності реального фінансування видатків.
На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 4' 903' 751,42 грн.(видаткові накладні знаходяться в матеріалах справи, а.с.28-90, т.1).
Позивачем виставлялися відповідачу рахунки на оплату товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.121-182, т.1).
ОСОБА_4 від 05.07.2018р. №1277/2/2-18/58 визначено, що укладання договорів на забезпечення ТЗР має здійснюватися за фактичною вартістю виробу у сумі не вище граничної ціни виробу, встановленої ОСОБА_4, а у разі її перевищення в окремих випадках - за рішенням ОСОБА_4.
Відповідачем оплачено під час розгляду справи частину заборгованості, що не заперечується і самим підприємством. Однак, позивачем було зараховано частину коштів 7' 895,86грн. в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною №285 від 27.07.2017р., яка не включена до позовних вимог. Позивачем під час розгляду справи неодноразово зменшувалися позовні вимоги. У судовому засіданні 11.02.2019р. позивач підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №91/19 від 16.01.2019р.). Відтак, із врахуванням наведеного вище, залишок основної заборгованості станом на дату рішення становить 3' 311' 647,28 грн.
Щодо заяви позивача (вх.№697/19 від 11.03.2019р.) про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивачем, крім 3' 311' 647,28 грн. основного боргу, здійснено донарахування 135' 551,26грн. інфляційних втрат та 360' 923,02 грн. 3% річних станом на 12.03.2019р., суд залишає таку заяву без розгляду з таких підстав.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 2 ст.207 цього ж кодексу визначено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Ухвалою суду від 11.02.2019р. закрито підготовче провадження у цій справі, тому заява позивача про збільшення позовних вимог, подана 11.03.2019р. є такою, що подана на стадії розгляду справи по суті та залишається без розгляду. Тому, суд здійснює розгляд справи із врахуванням позовних вимог, сформованих позивачем у заяві (вх.№91/19 від 16.01.2019р.) про зменшення позовних вимог.
Оцінка суду.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору поставки.
Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).
В силу вимог статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Позивач свої обов'язки по поставці товару виконав, відповідач отримав товар, проте не оплатив його вартості. Зазначене підтверджується матеріалами справи, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 3' 311' 647,28 грн. заборгованості за поставлений товар є правомірною і підлягає задоволенню повністю.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. На підставі ст.625 ЦК України позивач правомірно нарахував відповідачу 322' 414,51 грн. інфляційних втрат, 118' 964,13 грн. 3% річних за період з серпня 2017р. по 10.01.2019р.
Щодо заперечення відповідача про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем казенного підприємства, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Відповідач є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.
Для підтвердження наявності обставин важкого матеріального становища відповідач подав довідку про кредиторську заборгованість станом на 29.11.2018р., лист ОСОБА_4 від 05.07.2018р. №1277/2/2-18/58, листи Державної регуляторної служби України від 15.08.2018р. №1871/0/242-18, від 21.08.2018р. №8390/0/20-18. Однак, зазначені документи не є доказами важкого фінансового стану підприємства і не стосуються договірних відносин сторін спору. Крім того, у відзиві на позов відповідач зазначає про можливість погашення заборгованості за рахунок очікуваних бюджетних надходжень до кінця 2018р., однак станом на дату винесення рішення сума основного боргу відповідачем не погашалася зовсім.
У розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Оскільки як позивач, так і відповідач є комерційними підприємствами, тому вони несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан казенного підприємства не є безумовною підставою для звільнення від оплати заборгованості за отриману продукцію. Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності боржника, не може бути перекладений на позивача (стягувача), яким було фактично передана відповідачу власна продукція (товар).
Судові витрати.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У позовній заяві ТзОВ «НМПО» зазначило про попередній розрахунок судових витрат в такому розмірі:
- Судовий збір в розмірі 76' 974,77грн.;
- Забезпечення присутності представника на підготовчому засіданні та при розгляді справи по суті у м. Львів (залізничні квитки Київ-Львів, Львів-Київ) - 800 грн.*2 засідання=1600 грн.;
- Оплата витрат на відрядження з розрахунку 372,00 грн.-2 доби =1488,00 грн.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем таких витрат (копії залізничних квитків, наказ про відрядження представника тощо).
Відповідно до ст.221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Сплачений позивачем судовий збір (із врахуванням заяви про зменшення/збільшення позовних вимог) в силу вимог ст. 129 ГПК України покладається на відповідача із врахуванням частини сплаченого боргу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (адреса: 79052, м. Львів, вул.Рудненська, 10, код ЄДРПОУ 03187714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НМПО» (адреса: 04050, м.Київ, вул.Глибочицька, буд.17, оф.224, код ЄДРПОУ 34405983) 3' 311' 647,28 грн. заборгованості, 322' 414,51 грн. інфляційних втрат, 118' 964,13 грн. 3% річних та 56' 295,38 грн. судового збору.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2019р.
Суддя Козак І.Б.