ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
13 березня 2019 року Справа № 905/2341/18
Провадження № 18/913/36/19
За позовом Лисичанської міської ради Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області
до фізичної особи-підприємця Прийменко Ірини Олександрівни, м. Краматорськ Донецької області
про стягнення 90395,95 грн.
Суддя Корнієнко В.В.
Секретар судового засідання Гулевич В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув.
Розглянувши матеріали справи, суд
Позивачем на підставі ст. 1212 ЦК України заявлено вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 90395,95 грн.
Позивач у позовній заяві обґрунтував свої вимоги наступним:
- відповідач (ФОП Прийменко І.О.) є власником нерухомого майна - 65/100 частин будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;
- нерухоме майно перейшло у власність відповідача 15.07.2010 за договором купівлі-продажу від 23.04.2010 (відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно) від колишнього власника - ФОП Руднєвої Л.І., яка за договором оренди землі від 18.04.2011, укладеним з Лисичанською міською радою (позивачем) та зареєстрованим 25.10.2011 за № 441180004000041 орендувала земельну ділянку (у позивача) загальною площею 0,0944 га для експлуатації та обслуговування будівлі магазину промтоварів, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
- договір оренди землі від 18.04.2011, укладений з ФОП Руднєвої Л.І., розірвано (припинено) 04.11.2014 (відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно) на підставі угоди про дострокове розірвання від 30.09.2014;
- у зв'язку з тим, що відповідач набув права власності на частину будівлі, розміщеної на вказаній земельній ділянці, що перебувала у користуванні, то до нього відповідно до положень ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача за договором оренди; у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди;
- виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права оренди земельної ділянки, оскільки останнє виникає лише з моменту його державної реєстрації;
- єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача є орендна плата, однак, до теперішнього часу відповідач заходів щодо оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою не вжив, а тому, без законних підстав зберігав у себе майно - не сплачені кошти за оренду землі;
- для належної правової кваліфікації спірних правових відносин та предмета позову враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц;
- з огляду на це, на підставі ст. 1212 ЦК України Лисичанською міською радою за період з 08.06.2016 (з урахуванням ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014) по 01.12.2018 нараховано до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою;
- відповідно до розрахунку, розмір безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою за період з 08.06.2016 по 01.12.2018 складає 90395,95 грн.
На підставі вказаних доводів та ст. 1212 ЦК України, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 90395,95 грн.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 25.01.2019 проти позову заперечує посилаючись на те, що у відповідача були відсутні правові підстави для внесення орендної плати за землю.
У додаткових запереченнях від 07.03.2019 відповідач зазначив, що у розумінні статей 1212-1214 ЦК України жодного майна відповідач у себе не зберігав та його не набував, тому, до спірних відносин положення статей 1212-1214 ЦК України не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону щодо відшкодування збитків.
Сторони участі своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли.
Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень (ухвал).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю за таких підстав:
Фактичні обставини встановлені судом:
- відповідач (ФОП Прийменко І.О.) є власником нерухомого майна - 65/100 частин будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;
- нерухоме майно перейшло у власність відповідача 15.07.2010 за договором купівлі-продажу від 23.04.2010 від колишнього власника - ФОП Руднєвої Л.І., яка за договором оренди землі від 18.04.2011, укладеним з Лисичанською міською радою (позивачем) та зареєстрованим 25.10.2011 за № 441180004000041 орендувала земельну ділянку (у позивача) загальною площею 0,0944 га для експлуатації та обслуговування будівлі магазину промтоварів, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
- договір оренди землі від 18.04.2011, укладений з ФОП Руднєвої Л.І., розірвано (припинено) 04.11.2014 на підставі угоди від 30.09.2014 про дострокове розірвання договору оренди;
- договір оренди землі щодо земельної ділянки, на якій розміщено нерухоме майно відповідача - 65/100 частин будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, відповідачем з позивачем не укладено.
Вказані факти підтверджується поданими позивачем письмовими доказами (завіреними копіями документів): договором купівлі-продажу від 23.04.2010 (а.с. 19-20); договором оренди землі від 18.04.2011 (а.с. 22-27); угодою від 30.09.2014 про дострокове розірвання договору оренди (а.с. 29) Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка) від 07.11.2018 (а.с. 34-35).
Відповідач вказані факти не оспорив, доказів, які б спростовували ці обставини, суду не подав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Частинами 1, 2, 4 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено:
« 1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.».
У зв'язку з тим, що відповідач набув право власності на частину будівлі, розміщеної на вказаній земельній ділянці, що перебувала у користуванні, то до нього відповідно до положень ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача за договором оренди.
У той же час, стаття 125 ЗК України передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Враховуючи викладене, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права оренди земельної ділянки, оскільки останнє виникає лише з моменту його державної реєстрації.
Таким чином, новий власник нерухомого майна не звільняється від необхідності оформлення права оренди земельної ділянки, на якій таке майно розташоване.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
У справі, що розглядається, відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Правовою підставою своїх вимог позивач визначив положення ст. 1212 ЦК України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 90395,95 грн, зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати як обов'язкового платежу за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без належного оформлення права власності/користування та державної реєстрації цих прав за період з 08.06.2016 по 01.12.2018.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач правомірно володіючи частиною нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, користується земельною ділянкою на якій вона розташована. При цьому відповідач належним чином не оформив права власності або права на постійне землекористування зазначеною ділянкою, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).
Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов'язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування спірною земельною ділянкою.
Цього обов'язку відповідач не виконав, і як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищевказаного, суд не приймає до уваги доводи відповідача, якими він заперечував проти позову (що до спірних відносин положення статей 1212-1214 ЦК України не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону щодо відшкодування збитків), в зв'язку з їх необґрунтованістю.
Заявлена до стягнення сума розрахована з урахуванням площі земельної ділянки, її нормативно-грошової оцінки (а.с. 38-43) та суми орендної плати, яка мала б сплачуватись у разі оформлення договору оренди, а також з урахуванням положень ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» згідно якої, під час проведення антитерористичної операції суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (в редакції, яка діяла до 08.06.2016).
Згідно обґрунтованому розрахунку позивача (а.с. 37) сума безпідставно збережених відповідачем коштів, у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 08.06.2016 по 01.12.2018, складає 90395,95 грн і підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України витрати позивача на судовий збір в сумі 1762 грн. підлягають відшкодуванню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Прийменко Ірини Олександрівни, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Лисичанської міської ради Луганської області, 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. ім. М. Грушевського, буд. 7, ідентифікаційний код 26522196, безпідставно збережені кошти в сумі 90395,95 грн, та перерахувати їх на р/р 31415544012051, одержувач УДКСУ у м. Лисичанськ Луганської області, банк: ГУДКСУ в Луганській області, код ЄДРПОУ 37800278, МФО 804013, код платежу 24060300 «інші надходження» до місцевого бюджету м. Лисичанськ; наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Прийменко Ірини Олександрівни, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь управління власності Лисичанської міської ради Луганської області, 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Штейгерська, буд. 31, ідентифікаційний код 33537796, витрати на судовий збір в сумі 1762 грн, та перерахувати їх на р/р 35411004027161, банк: ГУДКСУ в Луганській області, МФО 804013; наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення - 19.03.2019 р. Рішення може бути оскаржене протягом 20 днів із вказаної дати шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.В. Корнієнко