вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2420/18
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 237937,40 грн та виселення з орендованого майна
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 - довіреність №119441 від 19.10.2018;
від відповідача: не прибув.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до суду позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) 237937,40 грн заборгованості та виселення з орендованого нежитлового приміщення АДРЕСА_4
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 26.05.2017 щодо своєчасної сплати боргу за оренду приміщення.
Ухвалою від 05.11.2018 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив її розгляд у підготовчому провадженні на 04.12.2018.
Ухвалою від 04.12.2018 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 05.02.2019.
Ухвалою від 05.02.2019 Господарський суд Київської області відклав підготовче засідання на 14.02.2019.
Ухвалою від 14.02.2019 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.03.2019.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Надав усні пояснення по суті спору.
Представник відповідача в засідання суду не прибув, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
При цьому щодо неприбуття в засідання суду представника відповідача, господарський суд приймає до уваги таке.
Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час розгляду справи в суді Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: 07400, АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, у тому числі її місцезнаходження.
За ч. 1 ст. 10 вищевказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не змінював своєї юридичної адреси, і адреса відповідача, на яку направлялися ухвали Господарського суду Київської області від 05.11.2018, 04.12.2018, 05.02.2019 та 14.02.2019, відповідає адресі, вказаній у витязі з ЄДР.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд, -
26.05.2017 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір №1 оренди нерухомого приміщення (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передав у строкове платне користування орендарю, а орендар прийняв у строкове платне користування від орендодавця нежитлове приміщення (надалі - "нежитлове приміщення", "майно"), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 38,4 кв.м на умовах, визначених даним договором.
У відповідності до пунктів 2.1 та 3.1 договору сторони погодили, що передання орендарю нежитлового приміщення оформляється актом приймання-передачі, який підписується сторонами даного договору. З моменту підписання зазначеного акта починається обчислення строку даного договору і нарахування орендної плати.
Орендодавець зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту укладення даного договору передати нежитлове приміщення, що є предметом даного договору, орендарю і підписати акт приймання-передачі нежитлового приміщення.
За користування зазначеним нежитловим приміщенням орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 10000,00 грн без ПДВ за місць оренди. У випадку строку оренди менше місяця орендна плата визначається з розрахунку 1/30 орендної плати за місяць помноженої на кількість днів користування майном.
Орендна плата сплачується не пізніше 05 числа поточного місяця.
До моменту підписання даного договору орендарем внесено 20000,00 грн, що розраховано як оплата орендної плати за перший та останній місяць користування майном по даному договору.
За згодою орендодавця орендар має право сплачувати орендну плату авансом за будь-який період в межах строку дії договору (п. 3.3 договору).
У п. 3.2 договору сторони погодили, що кожного місяця в строк до 19 числа місяця наступного за звітним орендар за власний рахунок сплачує податки, збори, інші обов'язкові платежі, пов'язані з користуванням вищевказаним нежитловим приміщенням, платежі за користування електроенергією, водопостачання, телекомунікаційні послуги, послуги теплопостачання тощо. Платежі за користування електроенергією, водопостачання, телекомунікаційні послуги, послуги теплопостачання тощо здійснюються згідно показників відповідних лічильників та квитанцій обслуговуючої організації (ТОВ "ЖУС").
Пунктом 9.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2017.
У відповідності до п. 2.3 договору передбачено обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю до останнього числа останнього місяця оренди або протягом 7 (семи) календартних днів з дати отримання відповідної вимоги. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п. 2.5 договору).
За п. 7.5 договору встановлено, що при порушенні строку повернення нежитлового приміщення з оренди орендар сплачує орендну плату та штраф в розмірі орендної плати за користування таким приміщенням до дати фактичного повернення нежитлового приміщення з оренди.
На виконання умов договору № 1 від 26.05.2017 між сторонами був укладений акт № 1 приймання-передачі приміщення, на підставі якого орендарю було передано в користування приміщення загальною площею 38,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_4.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідач отримав ключі від вказаного у договорі приміщення та почав його використовувати з 26.05.2017.
До підписання договору відповідач сплатив позивачу 20000,00 грн як оплату за перший та останній місяць користування приміщенням.
Всупереч п. 3.2 договору відповідач ухилився від оплати рахунків за користування електроенергією, водопостачання, телекомунікаційні послуги, послуги теплопостачання, а також рахунків, що виставлялися обслуговуючою організацією ТОВ "ЖУС", внаслідок чого у орендованому примішенні було відключено електроенергію.
Вказане стало підставою для оплати позивачем нарахованого йому Київобленерго штрафу у розмірі 4428,12 грн, виставленого рахунку по квитанції на суму 1240,01 грн, а також сплати 211,74 грн за повторне підключення орендованого приміщення до електропостачання.
Також позивач вказує, що за період з 30.06.2017 по 31.08.2018 він сплатив за відповідача комунальні платежі на суму 2168,49 грн.
Таким чином, загальна сума сплачених позивачем грошових коштів на утримання майна, орендованого відповідачем на підставі договору № 1 від 26.05.2017, склала 8048,36 грн (4428,12+1240,01+211,74+2168,49).
У зв'язку з порушенням відповідачем строків внесення орендної плати, позивач у грудні 2017 року направив відповідачу повідомлення-вимогу про закінчення строку дії договору та про необхідність звільнення приміщення до 31.12.2017. Вимога була отримана відповідачем, однак залишилася ним проігнорована, у зв'язку з чим, позивач вважає, що з 01.01.2018 відповідач неправомірно утримує належне йому майно та в силу пункту 7.5 договору повинен сплатити за користування приміщенням орендну плату та штраф до дати фактичного повернення майна з оренди.
Оскільки починаючи з 20.09.2017 відповідач сплатив за оренду приміщення 85982,50 грн без призначення платежу, то позивач зарахував проведені ним оплати боргу наступним чином: оплатою у 60000,00 грн позивач погасив залишок заборгованості відповідача за оренду приміщення за період липень - грудень 2017 року, а решту коштів у сумі 25982,50 грн позивач відніс на погашення орендної плати та штрафу за порушення строку повернення приміщення за січень 2018 року (20000,00 грн) та на часткове погашення сплачених ним за відповідача комунальних платежів (5982,50 грн).
З огляду на викладене, позивач у позові зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за компенсацію сплачених ним платежів за комунальні послуги складає 2065,86 грн (8048,36 - 5982,50), а за користування приміщенням з лютого по жовтень 2018 року - 180000,00 грн (9х20000,00). Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить суму 182065,86 грн (2065,86+180000,00).
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не спростував, доказів повернення позивачу майна та погашення заборгованості за користування ним до суду не подав.
Підставою даного позову є порушення відповідачем умов договору № 1 від 26.05.2017 щодо своєчасної сплати боргу за користування майном та по комунальних патежах на вищевказану суму заборгованості відповідача перед позивачем за отримані послуги з оренди приміщення.
Статтею 11 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. ст. 627, 628 та 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За приписами ст. 785 названого Кодексу у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Разом з цим, приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч.2 ст.795 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Положення аналогічного змісту містяться в ст.ст.525 і 526 ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору оренди позивач передав в оренду відповідачу майно за актом приймання-передачі приміщення та сплатив за перший та за останній місяці користування майном орендну плату у розмірі 20000,00 грн.
Відповідач користувався майном протягом всього часу дії договору оренди, однак свій обов'язок щодо своєчасної сплати орендної плати виконував неналежним чином.
Позивач подав до суду роздруківки з банківської картки на підтвердження оплати відповідачем починаючи з 20.09.2017 заборгованості за користування приміщенням за період з липня по грудень 2017 року на суму 85982,50 грн.
Враховуючи, що за перший місяць оренди відповідач розрахувався з позивачем, а вподальшому розплатився за всі інші місяці оренди по день фактичного закінчення строку дії договору, тобто на суму 60000,00 грн, позивач у позові не заявляє вимогу про стягнення з відповідача на його користь заборгованість за користування майном за період з 26.05.2017 по 31.12.2017.
Станом на дату звернення позивача до суду відповідач за актом приймання-передачі приміщення з оренди позивачу не повернув.
Суд дослідив наданий позивачем до справи договір №1 оренди нерухомого приміщення від 26.05.2017 та встановив, що він містить умови щодо можливості нарахування орендної плати після закінчення строку його дії до моменту фактичного повернення майна орендодавцю за актом приймання-передачі.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договором оренди приміщення (включаючи нарахований штраф) за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм, з моменту закінчення дії договору оренди по дату звернення до суду з даним позовом (по жовтень 2018 року включно).
При чому, позивач не ставить перед судом вимогу про стягнення з відповідача орендної плати та штрафу за користування майном за січень 2018 року, оскільки позивач погасив вказану заборгованість відповідача оплатою у 20000,00 грн, яка є залишком від оплати проведеної відповідачем за користування майном з липня по грудень 2017 року.
Таким чином, суд вказує, що оскільки на дату вирішення спору відповідачем документально не спростовано факт наявності заборгованості за оренду приміщення, враховуючи період часу за який останнім здійснювалося фактичне користування майном, позовні вимоги про стягнення з відповідача орендної плати та штрафу, заявлені ним з посиланням на п. 7.5 договору, за період з лютого по жовтень 2018 року є обгрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджені належними доказами, які є в матеріалах справи, на суму 170000,00 грн, за виключенням 10000,00 грн, сплачених відповідачем в рахунок оплати боргу за останній місяць оренди приміщення, які не були враховані позивачем в загальну суму боргу при пред'явленні позову.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем після закінчення договору оренди № 1 від 26.05.2017, в порушення наведених вище приписів законодавства та умов договору, не було звільнено орендоване ним приміщення, то вимога позивача про виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 38,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, також є правомірною і обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 2065,86 грн, сплачених ним в рахунок погашення боргу за комунальні платежі, то суд вказує про таке.
На підтвердження наявності у відповідача заборгованості по оплаті платежів, передбачених п. 3.2 договору, та погашення її позивачем, останнім було надано до суду копію підписаного відповідачем акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2017 по 31.08.2018, копії квитанцій (рахунків на сплату за житлово-комунальні та інші послуги) ТОВ "ЖУС" за серпень, жовтень, листопад 2017 року на загальну суму 1446,98 грн, копії виставлених ПрАТ "Київобленерго" рахунків-фактур за спожиту електричну енергію №8676984951 за серпень 2017 року від 29.08.2017 на суму 1240,01 грн, №8676984951 за жовтень 2017 року від 29.08.2017 на суму 4428,12 грн, за повторне підключення лічильника №8775601910 від 21.09.2017 на суму 211,74 грн, копії попереджень №8676984951 від 19.09.2017 про припинення подачі електроенергії, копії квитанції про оплату №10 від 29.12.2017 на суму 556,80 грн, №11 від 29.12.2017 на суму 393,14 грн, №17681-1003-573707192 від 20.09.2017 на суму 497,04 грн, №23 від 21.09.2017 на суму 1240,01 грн, №24 від 21.09.2017 на суму 4428,12 грн, №17694-1003-52425013 від 12.06.2018 на суму 721,51 грн, виписку з інтернету по оплаті на суму 497,04 грн, проведену з карткового рахунку, належного позивачу.
Суд встановив, що надані позивачем докази документально підтверджують факт оплати позивачем у заявлений ним у позові період заборгованості лише за житлово-комунальні та інші послуги по рахунках, виставлених ТОВ "ЖУС", за серпень, жовтень, листопад 2017 року на загальну суму 1446,98 грн, а також боргу, виставленого ПрАТ "Київобленерго", за активну електроенергію на суму 1240,01 грн, а загалом на суму 2686,99 грн.
Враховуючи здійснені відповідачем оплати боргу та залишок грошових коштів від погашення орендних платежів, який позивач спрямував на погашення заборгованості за комунальні послуги (5982,50 грн), суд вказує, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем по оплаті житлово-комунальних та інших послугах на суму боргу у розмірі 2686,99 грн.
Водночас, суд звертає увагу на той факт, що позивачем не доведено в суді правову природу заборгованості відповідача, яку було погашено оплатою на суму 721,51 грн, що відображена у акті звірки взаєморозрахунків, оскільки рахунку на сплату житлово-комунальних послуг на вищевказану суму матеріали справи не містять. До того ж квитанція №17694-1003-52425013 від 12.06.2018 на суму 721,51 грн не містить ідентифікуючих ознак платника послуги, що позбавляє суд можливості підтвердити особу позивача в якості платника грошових коштів та підставу її проведення. Звідси у стягненні з відповідача вищевказаних коштів суд відмовляє.
Щодо сплачених позивачем в рахунок погашення нарахованого ПрАТ "Київобленерго" штрафу в сумі 4428,12 грн, докази оплати якого також містяться в матеріалах справи, то суд вказує, що як витрати на оплату штрафу, так і плата за повторне підключення лічильника до електропостачання (докази оплати якої у справі відсутні) є нічим іншим як збитками позивача, які він зазнав у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №1 оренди нерухомого приміщення від 26.05.2017, але аж ніяк не платою за житлово-комунальні послуги в розумінні п. 3.2 цього договору.
Суд вказує, що при визначенні розміру шкоди, право на яку має сторона, у зв'язку з порушенням іншою умов договору, слід керуватись ст. 22 ЦК України, і такою шкодою можуть бути реальні збитки або неотриманий дохід.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань у вигляді відшкодування збитків (постанови Верховного Суду України від 18.05.2016 у справах № 3-194гс16, № 6-237цс16, № 3-271гс16).
Водночас приписами ч. 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначених законом або договором.
За п. 8 ч.2 ст. 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, шляхом подання позовної заяви про відшкодування збитків.
Натомість позивач у позові, з посиланням на ст. 22 ЦК України, не ставить вимогу про відшкодування йому шкоди, завданої у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині неоплати комунальних платежів, що стало підставою для понесення позивачем додаткових витрат на відновлення свого порушеного права, і стягнення збитків не є предметом цього позову. Позивач не довів в суді наявність всіх складових цивільного правопорушення, які є підставою для стягнення з винної сторони на користь позивача витрачених ним коштів. Предметом позову у даній справі позивач визначив стягнення заборгованості саме з орендної плати та комунальних платежів, стягнення штрафу за неповернення майна з оренди, а не про відшкодування збитків.
Таким чином, суд вбачає безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 4639,86 грн (4428,12+211,74) боргу.
Встановивши відсутність підстав для стягнення з відповідача у даній справі 5361,37 грн (721,51+4639,86) та повне погашення відповідачем несвоєчасно сплачених ним житлово-комунальних платежів на суму 2686,99 грн, суд встановив, що у відповідача обліковуюється залишок коштів по оплаті боргу у розмірі 3295,51 грн (5982,50-2686,99), який виник після погашення позивачем заборгованості по оренді за ввесь час дії договору та за січень місяць 2018 року.
Зважаючи, що суд визнав обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 170000,00 грн боргу в рахунок сплати орендних платежів та штрафу за несвоєчасне повернення майна з оренди, цю суму боргу суд вважає за доцільно зменшити на суму залишку грошових коштів у розмірі 3295,51 грн, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по договору № 1 від 26.05.2017 складає 166704,49 грн.
За неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач у позові заявив до стягнення на свою користь також 44683,24 грн пені, 3905,67 грн 3% річних та 7282,63 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи право на стягнення такого виду неустойки як пеня, позивач посилається на приписи п. 7.3 договору, які, на його думку, передбачають можливість нарахування на суму боргу за користування об'єктом оренди після закінчення строку дії договору пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Згідно з розрахунку позивача, пеня нарахована ним за прострочку в оплаті боргу по оренді за період з 01.02.2018 по 19.10.2018 на загальну суму боргу у розмірі 182065,86 грн.
Перевіривши обгрунтованість вимоги позивача про стягнення на його користь пені, виходячи з вказаного позивачем періоду нарахування, суд вважає вимогу про її стягнення у заявленій сумі неправомірною та такою, що не грунтується на вимогах чинного законодавства України, з огляду на таке.
У відповідності до ч. 3 ст. 549 ЦК України унормовано, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня встановлюється договором або законом з метою забезпечення виконання зобов'язання між сторонами, а за приписами ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
В свою чергу, як вже зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Суд встановив, що строк дії договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 26.05.2017 закінчився 31.12.2017 і продовжений не був.
Водночас, суд вказує, що припинення дії договору виключає можливість нарахування пені за зобов'язаннями з оплати за фактичне користування річчю, які виникли після закінчення терміну його дії.
З огляду на викладене, суд вказує, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму боргу, яка виникла після закінчення строку дії договору оренди та фактично є заборгованістю за бездоговірне користування нерухомим майном, слід вважати безпідставними, оскільки договір № 1 оренди нежитлового приміщення від 26.05.2017, який припинив свою дію 31.12.2017, вже не може бути правочином, яким би забезпечувалося зобов'язання відповідача по оплаті за фактичне користування річчю з 01.01.2018, а іншого правочину щодо права позивача нараховувати пеню за прострочення плати за користування об'єктом оренди, переданим згідно з договором, термін якого закінчився, сторони у письмовій формі між собою не погоджували.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 3905,67 грн 3% річних та 7282,63 грн інфляційних втрат, то за ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні за період з лютого по вересень 2018 року (включно), а також 3% річних за період з 01.02.2018 по 19.10.2018.
При перевірці вказаного розрахунку судом було встановлено, що позивачем невірно визначено суму заборгованості, з якої здійсюється нарахування 3% річних та інфляційних як по сумі, так і по періодах проведених нарахувань.
Так, у п. 7.5 договору сторони визначили, що при порушенні строку повернення нежитлового приміщення з оренди орендар сплачує орендну плату та штраф в розмірі орендної плати за користування таким приміщенням, тобто сторони погодили між собою, окрім суми основного боргу, також суму штрафної неустойки, що підлягає стягненню з відповідача за невиконання ним умов договору в частині повернення майна з оренди.
Сума штрафу не є грошовим зобов'язанням відповідача по оплаті орендної плати за час фактичного користування ним об'єктом оренди після закінчення строку дії договору найму, а є мірою відповідальності відповідача за порушення ним договірного зобов'язання щодо повернення майна з оренди.
На суму штрафу не нараховуються 3% річні та інфляційні, оскільки правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям рішення про її стягнення залишається незмінною і тому на неї в силу припису частини другої ст. 550 ЦК України проценти не нараховуються.
Під процентами в цьому випадку слід розуміти проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК України та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК (лист Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").
Звідси випливає, що нарахування 3% річних та інфляційних на суму основного боргу по сплаті орендних платежів зсумовану зі штрафом за неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення майна з оренди забороняється.
Разом з тим, суд вказує про можливість нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу, яка виникла у відповідача по сплаті орендної плати за час фактичного користування ним предметом оренди, після закінчення строку дії договору найму, оскільки договором встановлено можливості такого нарахування орендної плати аж до моменту фактичного повернення майна орендодавцю за актом приймання-передачі.
Зважаючи, що нарахування орендної плати за неповернення відповідачем майна з оренди здійснюється позивачем кожного місяця у сумі 10000,00 грн, отже у лютому заборгованість відповідача, з якої мають вираховуватись нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України, складає 10000,00 грн, у березні - 20000,00 грн, у квітні - 30000,00 грн, у травні - 40000,00 грн, у червні - 50000,00 грн, у липні - 60000,00 грн, у серпні - 70000,00 грн та у вересні - 80000,00 грн. Жовтневу заборгованість було погашено оплатою, проведеною відповідачем до підписання договору в рахунок сплати останнього місяця користування об'єктом оренди.
Відтак, здійснивши перерахунок річних, виходячи зі вказаного позивачем початку періоду їх нарахування по визначену у розрахунку дату, суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 901,65 грн. У стягненні 3004,02 грн 3% річних суд відмовляє.
Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, господарський суд встановив, що їх обгрунтовано заявлена сума складає 1650,00 грн. Тому у стягненні з відповідача 5632,63 грн інфляційних втрат суд також відмовляє.
Відповідно до статей 74 та 77 ЦК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає, що оскільки станом на момент пред'явлення позивачем даного позову до суду відповідач свої обов'язки по сплаті залишку боргу за оренду нежилого приміщення, який виник у зв'язку з фактичним користуванням об'єктом оренди за договором № 1 від 26.05.2017 не погасив, позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково на суму 169256,14 грн, з яких: 166704,49 грн орендної плати та штрафу за неповернення майна з оренди, 901,65 грн 3% річних та 1650,00 грн інфляційних втрат. У стягненя з відповідача 13295,51 грн орендної плати та штрафу за неповернення майна з оренди, 3004,02 грн 3% річних, 5632,63 грн інфляційних втрат, 44683,24 грн пені та 5361,37 грн комунальних платежів суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується відшкодування інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс з огляду на укладений з адвокатом договір № 21/18 про надання правової допомоги від 16.10.2018, то господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 4 вищезазначеної статті ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зазначити, що на обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката при підготовці даного позову до суду, позивачем було надано копію договору № 21/18 про надання правової допомоги від 16.10.2018, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.07.2012 № 4938/10, ордер серії КС № 119441 на ведення справи від 19.10.2018, перелік дій виконаних адвокатом та копію квитанції № 21/18 від 19.10.2018.
Оглянувши матеріали справи та оцінивши обсяг послуг, що були надані адвокатом позивачу при підготовці ним позову до суду та представленні інтересів позивача під час розгляду даної справи, зважаючи, що відповідачем не було подано до суду обгрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі суми, що є меншою від заявленої позивачем до відшкодування, господарський суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн по даній справі є частково обґрунтованими та співрозмірними об'єму наданих і отриманих позивачем юридичних послуг, тому керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України та зважаючи на часткове задоволення позову, господарський суд дійшов висновку, що останні підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 2489,55 грн (3500,00х71,13/100).
Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 237937,40 грн задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (07400, АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07400, АДРЕСА_3, ідент. номер НОМЕР_2): 166704 (сто шістдесят шість тисяч сімсот чотири) гривні 49 копійок орендної плати та штрафу за неповернення майна з оренди, 901 (дев'ятсот одну) гривню 65 копійок 3% річних, 1650 (одну тисячу шістсот п'ятдесят) гривень 00 копійок інфляційних втрат, 2538 (дві тисячі п'ятсот тридцять вісім) гривень 84 копійки судового збору та 2489 (дві тисячі чотириста вісімдесят дев'ять) гривень 55 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
У іншій частині позову щодо заявлених в цій частині вимог відмовити.
2. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині вимог про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з орендованого майна задовольнити повністю.
Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (07400, АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) із з нежитлового приміщення загальною площею 38,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Бровари, вул. Київська, 245, приміщення 99, орендованого на підставі договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 26.05.2017.
3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://court.gov.ua/fair/.
Повне рішення складено: 20.03.2019.
Суддя В.М. Антонова