Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 березня 2019 р. № 520/1453/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу № 520/1453/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 та виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 з компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії по день виплати, згідно постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 01.01.2016 по теперішній час відповідач обмежує розмір його пенсії, а тому вважає такі дії управління протиправними та просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 та виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 з компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії по день виплати.
Ухвалою суду від 27.02.2019 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
11.03.2019 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки підстав для виплати пенсії позивачу без обмеження її розміру за період з 01.01.2016 та виплати компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" відсутні.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ, якому призначена пенсія за вислугу років з 02.02.2005 у розмірі 90 % грошового забезпечення, що підтверджується висновком про призначення пенсії по пенсійній справі № 4529 від 03.02.2005.
Як вбачається з матеріалів справи пенсія позивачу за періоди з 01 травня 2016, з 01 грудня 2016 року, з 01 травня 2017 року, з 01 жовтня 2017 року перераховувалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 304 від 20.04.2016 "Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких поширюється дія Закону України Про державну службу" на підставі довідки № 22/6-4529 від 04.01.2017, виданої Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України.
Суд зазначає, що довідка № 22/6-4529 від 04.01.2017 містить наступні складові: посадовий оклад - 16000,00 грн, оклад за військовим (спеціальним) званням - 150,00 грн, надбавка за вислугу років 50 % - 8000,00 грн, надбавка за інтенсивність - 100 % - 16000,00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень 20 % - 3200,00 грн, премія 62,1 % - 26920,35 грн.
Поряд з цим, судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 за вказані вище періоди обмежено максимальним розміром.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Щодо правового регулювання спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 5 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 (який набрав чинності 01.01.2016), ч.5 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Таким чином, частина 5 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015) викладена в такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Разом з тим, згідно з пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Проте, у випадку позивача пенсію останньому призначено з 2005 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 (який набрав чинності 01.01.2017), у ч.7 ст.43 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено "по 31 грудня 2017 року".
Крім того, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме:
- частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень;
- першого речення частини першої статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України Про державну службу, Закону України Про прокуратуру, Закону України Про судоустрій і статус суддів, призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;
Положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 9 квітня 1992 року зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 9 квітня 1992 року зі змінами, щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та щодо встановлення максимального розміру пенсії тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, не більше 10740 гривень, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016 р.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 (який набрав чинності 01.01.2016), та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 (який набрав чинності 01.01.2017) не вносились зміни щодо встановлення періоду дії максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), яка не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (це положення діє в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011), а тому положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 (який набрав чинності 01.01.2016), та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 (який набрав чинності 01.01.2017) не поширюються на позивача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Відповідно до положень статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
При вирішені даного спору застосуванню підлягають положення статті 58 Конституції України, за змістом якої, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Слід зауважити, що постанова № 103 прийнята після виникнення спірних правовідносин і звернення позивача з позовом до суду та погіршує становище позивача в частині строків виплати належної йому пенсії, а відтак, не підлягає застосуванню судом у спірних правовідносинах при прийнятті цього рішення.
Суд надає оцінку тим правовідносинам, які виникли до звернення особи з позовом, відхиляючи ті, що виникли в процесі розгляду справи.
Частинами 1, 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
У рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 та виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016.
Про наявність у позивача права на виплату компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) для реалізації цілей та завдань вищевказаного Закону.
Відповідно до статей 1, 2 Закону "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, суд приходить до висновку, що дія вищевказаних нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Так, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 2 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року по справі № К/9901/2999/17 (522/5664/17), а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи те, що судом встановлено, що виплата пенсії позивачу за спірний період з обмеженням граничного розміру відбулась з вини відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів згідно постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати відповідні виплати, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.
Виходячи зі змісту статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи.
Враховуючи, що вказана позовна вимога спрямована на майбутнє, суд не вбачає підстав для її задоволення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження - пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, ідентифікаційний код - 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні розміру пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 та виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 з компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії по день виплати, згідно постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Мороко