Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
11 березня 2019 р. справа №520/576/19
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Мар'єнко Л.М.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, Державної казначейської служби України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:
- визнати протиправним дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості із виплати пенсії у розмірі 22927,00 гривень за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року;
- стягнути з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 22927,00 гривень у якості заборгованості із виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року;
- стягнути з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 2668,43 гривень у якості компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2018 року;
- стягнути на користь ОСОБА_1 50000 гривень на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Шевченківському ОУПФ України м. Харкова, з квітня 2017 року призупинено виплату їй пенсії. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.05.2018 у справі № 638/10615/17, визнано протиправними дії Шевченківського ОУПФУ м. Харкова щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Шевченківське ОУПФ України м. Харкова відновити виплату призначеної пенсії ОСОБА_1, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок. Також позивач зазначила, що 13.07.2018 звернулась до відповідача через свого представника із заявою, в якій просила відновити виплату пенсії, а також сплатити заборгованість із виплати пенсії за період з 01.04.2017 по 31.07.2018. Водночас, позивач зазначила, що в серпні 2018 року їй відновлено виплату пенсії. Згідно довідки, розмір невиплаченої позивачу пенсії за спірний період становить 22927 грн. Водночас, позивач зазначила, що у зв'язку з наявністю заборгованості позивач неодноразово особисто або через свого представника зверталася до відповідача з заявами та скаргами щодо не виконання рішення суду. Проте, відповідачем не погашено заборгованість. У зв'язку з невиконанням рішення суду позивач звернулася до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області в частині зобов'язання відповідача відновити виплату призначеної пенсії ОСОБА_1, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок. Оскільки відповідачем не виконується рішення суду, державним виконавцем накладено штраф на Шевченківське ОУПФУ м. Харкова у розмірі 5100 грн. З огляду на те, що відповідачем нараховано, проте не виплачено суму заборгованості, позивач просить компенсувати втрачений дохід. Також позивач зазначила, що внаслідок втрати єдиного джерела коштів для життя, внаслідок переживань та душевного хвилювання значно погіршився стан здоров'я, через що позивача просила стягнути з відповідача моральну шкоду.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - голови комісії з припинення управління - начальника Шевченківського ОУПФ України м. Харкова - Іванової В. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначила, що, оскільки рішення суду першої інстанції було проголошено без участі представника та отримано відповідачем лише 13.07.2018, Управління подало до суду апеляційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.05.2018 по справі №638/10615/17. 17.09.2018 Харківським апеляційним адміністративним судом відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження. Водночас, представник відповідача зазначив, що листом від 02.08.2018 вих. №11493-02-1/49 була надана відповідь на адвокатський запит Романченка О.М. від 27.07.2018, в якій було зазначено, що Управлінням зроблено запит до ГУПФ України в Харківській області щодо отримання коштів для виплати за рішенням суду. Щодо позовних вимог стосовно компенсації, представник відповідача зазначає, що діючим законодавством України, функції держави щодо нарахування (обчислення) пенсій покладено на органи Пенсійного фонду України. При цьому представник відповідача зауважував, що вказані позивачем суми компенсації самостійно ним розраховані. Також представник відповідача зазначила, що пенсія за період з 01.07.2017 по 31.07.2018 була нарахована згідно із рішенням суду. Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди зазначив, що вказані позовні вимоги є необґрунтованими.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 - є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_2 (а.с. 12).
На підтвердження того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, нею надано довідку від 10.03.2015 №6326010373 (а.с.13).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на час спірних правовідносин перебувала на пенсійному обліку в Шевченківському ОУПФ України м. Харкова та отримувала пенсію.
Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 01.03.2016, позивачу призупинено виплату пенсії. Зазначені дії позивачем оскаржено в судовому порядку.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.05.2018 у справі №638/10615/17, визнано протиправними дії Шевченківського ОУПФУ м. Харкова щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Шевченківське ОУПФ України м. Харкова відновити виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок. Зазначені рішення суду набрало законної сили - 07.06.2018 (а.с.15-17).
Як вбачається з довідки Шевченківського ОУПФ України м. Харкова, позивачу пенсійним органом нараховано, проте не виплачено пенсію за період з 01.04.2017 по 31.07.2018 (а.с.22).
Не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено пенсію з 01.04.2017 по 31.07.2018, позивач неодноразово звернулася особисто та через свого представника до Шевченківське ОУПФ України м. Харкова зі скаргами про виплату заборгованості пенсії за період з 01.04.2017 по 31.07.2018, проте відповідачем фактично не виплачено наявну заборгованість позивачу з пенсії.
Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням рішення суду, позивач звернулася з заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області в частині зобов'язання відповідача відновити виплату призначеної пенсії ОСОБА_1, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок.
За результатами вказаного звернення державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області ухвалено постанову від 07.11.2018 про відкриття виконавчого провадження №57619886 (а.с.39).
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області, у зв'язку з невиконанням рішення суду, ухвалено постанову про накладення штрафу на Шевченківське ОУПФУ м. Харкова у розмірі 5100 грн (а.с.40-41).
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 та п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 пенсії внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання /перебування.
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).
Згідно статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, положеннями ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Водночас, суд зазначає, що правова норма, яка міститься у другому реченні першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" визначає, що позбавити майна дозволяється лише "на умовах, передбачених законом". При цьому, другий пункт ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", який визначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів", не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на нарахування та виплату пенсії.
Водночас, суд зауважує, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зауважує, що відповідач, обґрунтовуючи підстави не виплати позивачу пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, посилався на те, що ним ще у липні 2018 році зроблено запит до ГУПФ України в Харківській області щодо отримання коштів для виплати за рішенням суду. Проте суд зазначає, що, як вбачається з відзиву на позов, станом на березень 2019 кошти так і не перераховані позивачу. Будь - яких належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для невиплати заборгованості з пенсії позивачу, відповідачем не надано.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності дій щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Шевченківського ОУПФ України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості із виплати пенсії у розмірі 22927,00 гривень за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, враховуючи те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.05.2018 у справі №638/10615/17, яке набрало законної сили, вже зобов'язано Шевченківське ОУПФ України м. Харкова відновити виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок, а за результатами виконання вказаного рішення відкрито виконавче провадження, а також накладено штраф за не виконання рішення суду, суд дійшов висновку про те, що, оскільки станом на час розгляду справи вже наявний виконавчий документ щодо виплати у спірний період нарахованої пенсії, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 22927,00 гривень у якості заборгованості із виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, належить відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 2668,43 гривень у якості компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно положень ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ч.2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати").
Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно положень ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що визнано протиправними дії Шевченківського ОУПФ України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості із виплати пенсії у розмірі 22927,00 гривень за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, а також враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог в частині про стягнення з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 2668,43 гривень у якості компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2018 року, належить відмовити.
Проте, задля належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про зобов'язання Шевченківське ОУПФ України м. Харкова здійснити нарахування та виплату компенсації позивачу із втрати частини доходів за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, включно, по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 50000 гривень на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом встановлено, що підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем вказані протиправні дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 31.07.2018.
Проте, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною.
Також позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; позивач не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, не підлягають задоволенню.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Отже, позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості із виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року у розмірі 22927 грн (двадцять дві тисячі дев'ятсот двадцять сім гривень).
Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити здійснити нарахування та виплату компенсації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) із втрати частини доходів за період з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2018 року, включно, по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18 березня 2019 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.