29 серпня 2018 року Справа № 804/4446/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №804/4446/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з 01.03.2016 року по 31.05.2017 року включно;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії за віком з 01.03.2016 року та виплатити заборгованість за період з 01.03.2016 року по 31.05.2017 року включно, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - №804/4446/18.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2018р. відкрито провадження по справі №804/4446/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні. Крім того, даною ухвалою суд відстрочив ОСОБА_2 сплату судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру в сумі 704, 80 грн. - до ухвалення судового рішення у справі №804/4446/18.
Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №804/4446/18 у спрощеному провадженні.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначено, що він є внутрішньо переміщеною особою. У зв'язку зі зміною місця перебування 31.05.2017р. позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік та про запит пенсійної справи, відповідачем було взято позивача на облік з 01.06.2017р., однак не виплачено пенсію за минулий період, а саме з 01.03.2016р. по 31.05.2017р. Позивач 11.08.2017р. дізнався, що відповідач не здійснюватиме нарахування і виплату заборгованості з пенсії позивача за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р., у зв'язку з чим ОСОБА_2 вважає таку бездіяльність з боку пенсійного органу протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відображена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зауважив, що ОСОБА_2 пропущено строк звернення до суду із даним позовом, а також зауважено, що розпорядження від 17.07.2017р. відновлено (призначено) виплату позивачу пенсії з 01.06.2017р., однак рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради (протокол №22 від 14.07.2017р.) не призначено виплату заборгованості ОСОБА_2 у період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р. Також відповідач зазначив, що у матеріалах пенсійної справи позивача відсутні документи про підстави припинення виплати ОСОБА_2 пенсії за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р. та вказано, що відповідач діяв в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства та не порушував прав позивача, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) користується правом на отримання пенсії та є внутрішньо переміщеною особою згідно Довідки №0000223467 від 31.05.2017р.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (взято на облік у Павлоградському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, правонаступником якого є відповідач) з 01.06.2017р.
Як вбачається зі змісту відзиву, на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради (протокол №22 від 14.07.2017р.), Павлоградським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області прийнято розпорядження від 17.07.2017р., яким відновлено (призначено) виплату позивачу пенсії саме з 01.06.2017р., однак у рішенні комісії не призначено виплату заборгованості ОСОБА_2 у період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р.
Відповідач зазначив, що згідно супровідного листа Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області №2978/04 від 14.06.2017р. та атестату №2085 від 13.06.2017р. ОСОБА_2 здійснювались пенсійні виплати до 29.02.2016р. (включно).
При цьому, відповідач зауважив, що у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_2 відсутні документи, у яких зазначено про підстави припинення позивачу виплати пенсії з 01.03.2016р.
Зі змісту наданої на звернення позивача від 11.08.2017р. відповіді Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (лист за вих. №К/248 від 16.08.2017р.) позивач дізнався про рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради (протокол №22 від 14.07.2017р.), на підставі якого пенсійним органом було прийнято розпорядження від 17.07.2017р., яким відновлено (призначено) виплату позивачу пенсії саме з 01.06.2017р.
Водночас, у даному листі також зазначено, що з огляду на те, що у рішенні комісії не призначено виплату заборгованості ОСОБА_2 у період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р., а позивач перебуває на обліку у даному управлінні з 01.06.2017р., то заборгованість перед позивачем щодо виплати пенсії за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р. в управлінні відсутня.
Не погодившись із вищезазначеним, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих вказаним законом, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності підстав для припинення позивачу виплати пенсії з 01.03.2016 року.
Суд звертає увагу на пріоритетність застосування вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України №1382-ІV від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Строк дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи необмежений, нарахування і виплата пенсії особі, яка вимушено залежить від певних обставин, не може бути залежними від дії цієї довідки, оскільки право на пенсію гарантовано Конституцією України та є єдиним засобом до існування пенсіонера.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верхового суду від 18.10.2018р. по справі №426/8347/17.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р., суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08.06.2016р., орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ч.2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, відмовляючи позивачу у виплаті пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до п.3 і п.8 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Із матеріалів справи вбачається, що не отримання позивачем пенсійних виплат за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р. відбулося з незалежних від нього причин, через втрату державою контролю за територією колишнього місця проживання позивача, при цьому територіальними органами Пенсійного фонду України або судом, у відповідності до приписів ст.49 Закону № 1058-IV, рішення щодо припинення виплати позивачу, призначеної в 1993 році пенсії за віком, не приймалися, інші передбачені чинним законодавством підстави для відмови у виплаті позивачу не отриманих сум пенсійних виплат за минулий час відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність у вигляді не нарахування і не виплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р.
Слід зауважити, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом з порушенням строку звернення до адміністративного суду.
Щодо даного твердження слід зазначити, що за загальним правилом, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є:
1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами;
2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі № 21-329а13).
Щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по його пенсії за період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України - у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційні, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Також, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсії позивача за період з 01.03.2016 року по 31.05.2017 року включно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2, відкритий в АТ "Ощадбанк" - є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії за віком з 01.03.2016 року, суд зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, відповідачем вчинялись дії по зупиненню або припиненню виплати позивачу пенсії, з огляду на те, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.06.2017р.
Наведене також підтверджується у наданій ОСОБА_2 до суду копії листа Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області за вих. №К/248 від 16.08.2017р.
При цьому, слід зауважити, що рамках даного спору ОСОБА_2 не оскаржується рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради (протокол №22 від 14.07.2017р.), на підставі якого Павлоградським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області прийнято розпорядження від 17.07.2017р., яким відновлено (призначено) виплату позивачу пенсії саме з 01.06.2017р., з огляду на те, що у рішенні комісії не призначено виплату заборгованості ОСОБА_2 у період з 01.03.2016р. по 31.05.2017р.
З огляду на вищевикладене, позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - підлягає частковому задоволенню.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст.ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Згідно із приписами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України).
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що при зверненні до суду з цим позовом позивачу сплата судового збору була відстрочена.
У зв'язку з тим, що суд при розгляді справи дійшов висновків про необхідність задоволення позовних вимог частково, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи положення ст.ст. 133, 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено частково, суд доходить до висновку, що судові витрати у вигляді судового збору за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704, 80 грн., сплата якого була відстрочена позивачу до ухвалення судового рішення по справі №804/4446/18 згідно ухвали суду від 18.06.2018р. - підлягає стягненню з відповідача у справі (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) в сумі 704, 80 грн.
Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем або відповідачем - у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: 51411, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул. Івана Сірка, буд. 98; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з 01.03.2016р. по 31.05.2017р. включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсії позивача за період з 01.03.2016 року по 31.05.2017 року включно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2, відкритий в АТ "Ощадбанк".
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Копію рішення суду направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1