Справа № 200/19828/18
Провадження № 2/200/4410/18
«08» лютого 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
за участю секретаря: Кожемяки Ю.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та договору про позику грошей,-
14 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Вищевказаний іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань за Договором про позику грошей, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20 березня 2017 року, про надання грошей у розмірі 16098000,00 грн. зі сплатою відповідно до графіку, з остаточним терміном повернення грошових коштів не пізніше 20 травня 2019 року. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 в іпотеку нежитлові будівлі які знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Терпигорєва, 1Б. Однак, в даному випадку оскаржувані правочини вчинені з однією метою - накладення заборони відчуження нерухомого майна, внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи оскаржувані правочини, знали заздалегідь, що вини не будуть виконані. На момент вчинення правочинів у сторін намірів створити правових наслідків таких правочинів не було. Грошових коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 не отримував, а справжньою метою підписання оспорюваних документів є накладення заборони на відчуження нерухомого майна. Вказує,що оскаржувані правочини вчинені внаслідок дій відповідача ОСОБА_2, через що позивач зазнав душевних страждань, та йому завдано моральну шкоду, розмір якої оцінює в 5000 грн.
На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсниміпотечний договір від 20 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Визнати недійсним договір позики грошей, в сумі 16098000 грн. від 20 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 гривень 00 копійок.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 22 грудня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та договору про позику грошей, та визначено судовий розгляд зазначеної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому він частково погоджується із позовними вимогами. Вказує, що через його юридичну необізнаність, 20 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Вищевказаний іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань за Договором про позику грошей, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20 березня 2017 року, про надання грошей у розмірі 16098000,00 грн. зі сплатою відповідно до графіку, з остаточним терміном повернення грошових коштів не пізніше 20 травня 2019 року. Однак, грошових коштів від ОСОБА_3 ОСОБА_1 в позику не надавалося. ОСОБА_3 запросив ОСОБА_5, оскільки, як йому тоді здавалося, для накладення такої заборони на відчуження необхідна була третя особа. Просить суд задовольнити позовні вимоги частково, не погоджуючись із стягненням моральної шкоди, оскільки не зазначено, яких саме душевних страждань понесено позивачем та не надано відповідних доказів в обґрунтування цієї позовної вимоги.
Відповідач ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги. Вказує, що його знайомий ОСОБА_2 попрохав його укласти документ, який ускладнить можливе подальше рейдерське захоплення нерухомого майна, з боку третіх осіб, шляхом накладення заборони на відчуження. Як ОСОБА_2 йому повідомив, для цього необхідна третя особа. Через юридичну необізнаність він не розумів, яку саме дію необхідно зробити задля накладення заборони на відчуження на майно, та погодився підписати документи. Про природу та наслідки оскаржуваних договорів він дізнався при ознайомленні із позовною заявою. В забезпечення оскаржуваних правочинів, ОСОБА_1 грошових коштів не надавав.
Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 подав до суду пояснення, в порядку ст. 181 ЦПК, якими проти задоволення зазначеної позовної заяви не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено наступне.
20 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ПРОМ РЕНТ», в особі директора ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Терпигорєва, 1Б.
Того ж дня, 20 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено оспорюваний іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Вищевказаний іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань за оспорюваним Договором про позику грошей, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20 березня 2017 року, про надання грошей у розмірі 16098000,00 грн. зі сплатою відповідно до графіку, з остаточним терміном повернення грошових коштів не пізніше 20 травня 2019 року.
Однак, під час укладення правочинів, сторони не уявляли природу та наслідки оскаржуваних договорів. Оскаржувані правочини вчинені з однією метою - накладення заборони відчуження нерухомого майна, внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи оскаржувані правочини, знали заздалегідь, що вини не будуть виконані. На момент вчинення правочинів у сторін намірів створити правових наслідків таких правочинів не було. Грошових коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 не отримував, а справжньою метою підписання оспорюваних документів є накладення заборони на відчуження нерухомого майна.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст.203 ЦК України (ст.215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Способи захисту цивільних прав та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Таким чином, судом встановлено, що в даному випадку оскаржувані правочини вчинені з однією метою - накладення заборони відчуження нерухомого майна, внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи оскаржувані правочини, знали заздалегідь, що вини не будуть виконані, грошових коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_3 не отримував, що з урахуванням вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Отже, позовні вимоги в частині визнання недійсним іпотечного договору від 20.03.2017 року та договору про позику грошей від 20.03.2017 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 2, 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише тоді, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а також при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивачем не зазначено, яких саме душевних страждань ним понесено в зв'язку з укладенням оскаржуваних договорів, в чому виражалися ці страждання, та не надано відповідних доказів в обґрунтування цієї позовної вимоги.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві немає, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та договору про позику грошей - задовольнити частково.
Визнати недійсним іпотечний договір від 20 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, що зареєстрований в реєстрі за №442.
Визнати недійсним договір позики грошей, в сумі 16098000 грн. від 20 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, що зареєстрований в реєстрі за №441.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 704,80 грн. з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя: Е.В. Женеску