Справа № 199/8220/18
(2/199/1438/19)
Іменем України
28 лютого 2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., розглянувши у судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього заборгованості за договором позики. У підтвердження позовних вимог зазначив, що 31 жовтня 2016 року між сторонами було укладено договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача у позику 50000 грн. Суму боргу відповідач зобов'язався повернути до 31 грудня 2016 року. Однак відповідач не повернув грошові кошти у встановлений борговою розпискою строк, чим порушив взяті на себе зобов'язання. Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 50000,00 грн. суму боргу за договором позики, проценти від позики в розмірі 16544,10 грн. за період з 31.10.2016 року по 08.01.2019 року, 3% річних за період з 31.12.2016 року по 08.01.2019 року в сумі 3036,98 грн., інфляційні витрати за період з січня 2017 року по листопад 2018 року в розмірі 10750,00 грн. та судові витрати по справі.
У судове засідання представник позивача не з'явився. Просила справу розглядати без її присутності, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала, про що надала суду відповідну заяву.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлений належним чином. Тому суд вважає можливим зі згоди представника позивача, провести заочний розгляд справ та постановити заочне рішення.
Дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 31 жовтня 2016 року між сторонами було укладено договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 50000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 31 грудня 2016 року, про що останній надав розписку. Але в строк, що визначений у договорі, відповідач борг не повернув, чим взяті на себе зобов'язані виконав.
Правовою позицією Верховного Суду України по цивільній справі № 6-50цс16 від 24.02.2016 року встановлено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем.
Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з тим, що відповідач до тепер не повернув позивачу позичені в нього гроші в розмірі 50000,00 грн., тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму, а також 3% річнихза період з 01.01.2017 року по 08.01.2019 року в розмірі 3036,98 грн. та інфляційні втрати за період з січня 2017 року по листопад 2018 року в розмірі 10750,00 грн.
Вирішуючи питання заявлених вимог про стягнення процентів від позики суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Про це ж зазначено у правовій позиції судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі № 444/9510/12 від 28.03.2018 року.
На підставі викладеного, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення суми процентів за користування коштами підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача підлягає стягненню проценти за період з 31.10.2016 року по 31 грудня 2016 року в розмірі 1189,04 грн.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 12,81,133,144,200,263-265 ЦПК України, ст.ст.1046-1049 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (місто Дніпро, вулиця Висоцького, 4/13) на користь ОСОБА_1 (місто Дніпро, вулиця Калинова, РНОКПП НОМЕР_1) борг за договором позики від 31 жовтня 2016 року в розмірі 50000,00 грн., 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 3036,98 грн., інфляційні витрати в розмірі 10750,00 грн. та проценти від позики за період з 31 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року в розмірі 1189,04 грн., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 704,80 грн., а всього 65680 (шістдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 82 копійки.
В іншій частині позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: