Справа № 263/9598/18
Провадження № 2/263/234/2019
(заочне)
15 березня 2019 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Музики О.М.,
за участю: секретаря Рудь Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
У липні 2018 року до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області звернулася ОСОБА_1 із указаним позовом, в якому просила ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3, у розмірі ј частини його доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_1 позовні вимоги мотивує тим, що вона з 2013 року по 2014 рік проживала з ОСОБА_2 у цивільному шлюбі, під час якого, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_7 року, у них народилася донька - ОСОБА_3 Дитина народилася із захворюваннями. Спільне життя сторін на склалося, оскільки відповідач неодноразово ображав та бив позивача, у зв'язку з чим вони перестали проживати однією сім'єю. Відповідач не приймав та не приймає участі у житті дитини, в її розвитку та вихованні, матеріально не допомагає, що вказує на невиконання ним вимог ст. 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Фактично дитина виховується позивачем, дитина навіть не знає, ким являється відповідач для неї, з відповідачем дитина ніколи не зустрічалася. Такі дії відповідача ОСОБА_1 розцінює як винна поведінка, яка полягає у тривалому ухиленні відповідача від своїх обов'язків з виховання доньки. Посилаючись на наведені обставини та положення ст. ст. 150, 155, 157, 164, 165, 166 СК України, ст. ст. 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства», позивач просила позовні вимоги задовольнити.
Відповідач своїм правом не скористався та відзив на адресу суду не направив.
Рух справи.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, визначено позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначені підготовчі судові засідання. Роз'яснено відповідачу право та строки подати відзив на позов та письмові заперечення, а позивачу відповідь на відзив. У відповідності до ст. ст. 19, 164 СК України витребувано у Служби у справах дітей Маріупольської міської ради по Центральному району висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3, а також витребувано у Центрального районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради вичерпні відомості щодо здійснення соціального супроводу малолітньої ОСОБА_3
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 лютого 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду по суті дану цивільну справу.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року вирішено провести заочний розгляд справи.
Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явилася, попередньо подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій наполягала на задоволенні позовних вимог, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач до судових засідань жодного разу не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, у зв'язку з чим судом постановлено провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача, відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України.
Уповноважений представник третьої особи до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Фіксування судового процесу у підготовчому судовому засіданні та розгляду справи по суті не здійснювалося у відповідності до ст. 247 ЦПК України.
Судом у відповідності до положень ЦПК України учасникам справи роз'яснено зміст ст. ст. 12, 13, 42, 49 цього Кодексу, наслідки вчинення та не вчинення процесуальних дій.
Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження обставин, на які посилалася позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань, хоча судом роз'яснювалося сторонам положення ст. ст. 12, 81 ЦПК України щодо обов'язків доведення тих обставин, на які посилається кожна із сторін та про ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням кожною із сторін процесуальних дій.
Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.
Судом установлені наступні фактичні обставини та відповідно до них зміст спірних правовідносин.
Згідно із свідоцтвом про народження від 14 жовтня 2014 року серії НОМЕР_2, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 року, про що Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління вчинений актовий запис № 1269. Батьком зазначено ОСОБА_2, матір - ОСОБА_1
Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 13 червня 2018 року № 46-126-755, ОСОБА_1, разом із своїми дітьми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно з довідкою Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 14 серпня 2018 року № 0312-8383, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.
У малолітньої ОСОБА_3 наявні захворювання еритродермії Брока, целіакія, Атопічний дерматит, про що вказує консультативний висновок спеціаліста та виписка із медичної картки стаціонарного хворого № 835.
Відповідно до довідки-характеристики, виданої Центральним відділом поліції ГУНП в Донецькій області, ОСОБА_5 за час проживання на території обслуговування ПС № 27, зарекомендувала себе з позитивної сторони, спиртними напоями не зловживає, конфліктів у побуті не допускає.
Згідно з висновком Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15 січня 2019 року № 13-31-02, Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Із наведених обставин суд вважає, що предметом спору у справі є позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Проводячи оцінку аргументів позивача, які ґрунтуються на поданих доказах, суд приходить до висновку, що у своїй сукупності вони вказують на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та наявність підстав для стягнення з нього аліментів на утримання малолітньої дитини.
Вирішуючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, суд керується наступними нормами матеріального права.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками.
Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено, зокрема, позивачем не представлено будь-яких належних та достатніх доказів, які б указували на те, що до відповідача раніше застосовувалися попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки та він цих обов'язків не виконав, а також, що позивач узагалі зверталася до відповідних органів з цього приводу.
Висновок Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15 січня 2019 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 ґрунтується виключно на тому, що сусіди ОСОБА_1 не бачили ОСОБА_2 за місцем проживання позивача з 2015 року, останній, у тому числі не проживає разом з дитиною, не бере участі у її вихованні, а також ОСОБА_2 повідомив, що не має наміру сплачувати аліменти у разі відмови йому у спілкуванні з дитиною, без зазначення, з яких підстав такі обставини встановлені, тобто цей висновок має формальний характер та винесений без достатніх правових підстав.
У той же час, Центральним районним центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради не представлено відомостей про здійснення соціального супроводу малолітньої ОСОБА_5
Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У зв'язку з викладеними обставинами, за формального підходу до складення висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_6З.о. батьківських прав, суд не погоджується з ним та не приймає як беззаперечну підставу для позбавлення відповідача батьківських прав.
Отже, ОСОБА_1 належними доказами не підтверджено винної поведінки відповідача, яка проявлялася у нехтуванні виконанням ним своїх батьківських обов'язків щодо їх спільної малолітньої дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Позивачем не представлено і за наслідками розгляду справи судом не здобуто беззаперечних доказів, що позбавлення батьківських прав буде відповідати основним інтересам дитини.
У пункті 18 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що у виняткових випадках при доведенні винної поведінки батьків з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи суд може відмовити у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання дитини, поклавши контроль за виконанням ним батьківських обов'язків на орган опіки та піклування.
З цього випливає, що для врегулювання спору між сторонами його може бути застосовано за наявності доказів того, що інші заходи впливу на відповідача не дадуть позитивних наслідків. Але таких доказів судом не здобуто. Так, у справі не доведено, що відповідач негативно характеризується, що він негативно ставиться до доньки та що він ухиляється від її утримання (виходячи з наданих суду відомостей).
Враховуючи положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, та, виходячи із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше не застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у вказаній частині та відсутність підстав для їх задоволення.
Вирішуючи вимоги щодо стягнення аліментів на малолітню ОСОБА_3, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій суді.
За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися в якості аліментів на дитину визначається судом.
Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
Таким чином, визначаючи належний до стягнення з відповідача розмір аліментів, суд враховує вимоги ст. 182 СК України, право дитини на достатній рівень життя, з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей, та вважає, що належним розміром аліментів на дитину є 1/4 частини доходу відповідача, що відповідатиме вимогам закону та не порушуватиме прав як позивача, так і відповідача.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в межах суми платежу за один місяць допускається до негайного виконання.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 704,8 грн. за вимогами про стягнення аліментів, а сума у розмірі 704,8 грн., яка сплачена позивачем за вимогами про позбавлення батьківських прав підлягає покладенню на позивача та поверненню не підлягаю.
Керуючись ст. ст. 19, 164, 165, 180, 182, 191, 199 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 47, 76-81, 84, 89, 133,139,141, 223, 263-265, 280 - 282 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини із усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання ОСОБА_3.
Покласти на Виконавчий комітет Маріупольської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у сумі 704,8 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін у справі:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, адреса реєстрації: АДРЕСА_4, засоби зв'язку - НОМЕР_4;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянин Азербайджанської Республіки, свідоцтво водія серія НОМЕР_5, адреса реєстрації: АДРЕСА_5 інші відомості відсутні.
Суддя О.М. Музика