221/8149/18
2/221/309/2019
14 березня 2019 року м.Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області в складі:
головуючої - судді ПИСАНЕЦЬ Н.В.
при секретарі - Метьолкіній Н.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Будинкоуправління №2» м.Волноваха про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку -
29 листопада 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Приватного підприємства «Будинкоуправління №2» м.Волноваха (далі - ПП «Будинкоуправління №2» м. Волноваха) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що на підставі постанови Апеляційного суду Донецької області від 14.08.2018 року, було встановлено факт наявності трудових відносин між нею та ПП «Будинкоуправління №2» м. Волноваха починаючи з 01 січня 2017 року, також визнано незаконним звільнення її із займаної посади та поновлено на попередній роботі на посаді «сторож» у вказаному підприємстві з 16 квітня 2017 року, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак, виконання вищевказаного судового рішення відповідачем не відбулось, останнім не було допущено її до роботи, та наказом ПП «Будинкоуправління №2» м. Волноваха від 03.09.2018 року №47 на неї накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани у зв'язку із відсутністю на робочому місці 30 серпня 2018 року та 31 серпня 2018 року. Також наказом ПП «Будинкоуправління №2» м. Волноваха від 01.10.2018 року №49 на неї накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани у зв'язку із відсутністю на робочому місці у вересні 2018 року. Також, наказом відповідача від 11.10.2018р. №44-к її було звільнено з посади за «не однократно совершенные прогулы без уважительных причин» на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Вказані накази позивачем були отримані поштою 22.10.2018 року. Позивач вважає їх незаконними, оскільки саме відповідач не допустив її до роботи у ці дні, мотивуючи необхідністю підписання нею договору про повну матеріальну відповідальність та нового строкового договору - які вона відмовилась підписувати. У зв'язку із такими діями відповідача, вона письмово зверталась до нього за роз'ясненнями, за змістом отриманої відповіді вбачається, що вона не допущена до роботи саме відповідачем. Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ та наказ №44-к від 11.10.2018р.
Позивач ОСОБА_3, будучи сповіщеною про час та дату розгляду справи, до зали суду не з'явилась.
Присутній у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_2 присутній у залі суду, позовні вимоги не визнав, надав відзив на позов, долучений до матеріалів провадження. Зазначав про відсутність згоди ОСОБА_3 на підписання договору про повну матеріальну відповідальність - як належну підставу для недопуску її до роботи, та відсутність її на роботі взагалі у жовтні 2018р., у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні її позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсягу з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.
Відповідно до ст. 263 ч.5 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
У відповідності до ч. ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Вимогами ст. 82 ч.4 ЦПК України визначено, що звільненими від доказування є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У судовому засіданні встановлено, на підставі постанови Апеляційного суду Донецької області від 14.08.2018 року, було встановлено факт наявності трудових відносин між ОСОБА_3 та ПП «Будинкоуправління №2» м. Волноваха починаючи з 01 січня 2017 року, також визнано незаконним звільнення її із займаної посади та поновлено на попередній роботі на посаді «сторож» у вказаному підприємстві з 16 квітня 2017 року, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Зі змісту відзиву відповідача вбачається, що у жовтні 2018 року ОСОБА_3 не була допущена до роботи на підставі відмови у підписанні строкового договору. Вона не з'явилась на роботі взагалі жодного дня у жовтні 2018 року. Вважаючи свої дії у недопуску до роботи ОСОБА_3 законними та обґрунтованими, наказом №44-к від 11.10.2018р. її було звільнено за прогул.
Сутність трудової дисципліни, обов'язки працівників визначаються Кодексом законів про працю України. Відповідно до ст. 139 КЗпП України «працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір».
Згідно з вимогами статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Згідно зі ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Постановою Пленуму ВСУ від 06 грудня 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.
Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни.
Відмова працівника дати письмові пояснення не перешкоджає накладенню на працівника відповідного стягнення.
Дана норма узгоджується з правовою позицією, викладеною ВСУ в Постанові від 19.10.2016 року № 6-2801 цс 15, згідно якої пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, прогулом визнається відсутність працівника на роботі, у тому числі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Проте, жодних вимог чи пропозицій з боку відповідача стосовно надання письмових пояснень позивачу ОСОБА_3 зроблено не було. Нею особисто з'ясовувались підстави недопуску її до роботи шляхом звернення у письмовій формі до керівництва ПП «Будинкоуправління №2» м. Волноваха та про існування оскаржуваного наказу їй стало відомо після його отримання поштою у жовтні 2018 року.
Посилання представника відповідача у судовому засіданні на відсутність на робочому місці ОСОБА_3 протягом 01 жовтня - 10 жовтня 2018 року без поважних причин - спростовуються наданим відзивом, зі змісту якого вбачається дійсна причина прогулу: «Позивачка не бажає підписувати необхідні документи для роботи сторожа згідно наказу №18 від 01.02.2018 року позивачка не допущена до роботи сторожа адміністрацією ПП «Домоуправління №2 м. Волноваха»».
Суд вважає, що спонукання відповідачем позивача до укладання нового трудового договору, шляхом не допуску її до роботи є порушенням її прав як працівника та людини, та не відповідає вимогам ч.ч.1,6 ст. 43 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Встановивши вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову суд прийшов до висновку про визнання оскаржуваного наказу таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки його зміст протирічить дійсним підставам відсутності на роботі ОСОБА_3, які є поважними, оскільки викликані поведінкою самого відповідача.
Вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 жовтня 2018 року по день поновлення на роботі є похідною від основної, та підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на законі.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
З урахуванням абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до вимог ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, підлягають стягненню з відповідача на користь держави 704,80 грн.
Керуючись ст. ст.2,10-13,258,259,265,268,280-283 ЦПК України, ст..ст. 40, 147-149 КЗпП України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Приватного підприємства «Будинкоуправління №2» м. Волноваха від 11.10.2018 року №44-к.
Поновити ОСОБА_3 на посаді «сторож» Приватного підприємства «Будинкоуправління №2» м. Волноваха з 11 жовтня 2018 року.
Стягнути з Приватного підприємства «Будинкоуправління №2» м. Волноваха на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 жовтня 2018 року по день поновлення на роботі.
Стягнути з Приватного підприємства «Будинкоуправління №2» м. Волноваха на користь держави на р/р №31211256026001 код класифікації доходів бюджету: 22030106, код банку отримувача 899998, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код за ЄДРПОУ: 37993783, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду, шляхом подачі апеляції протягом 30-ти днів після проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 19 березня 2019 року.
Суддя: Н.В.Писанець