ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.03.2019Справа № 910/16895/18
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Леруа Мерлен Україна"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про стягнення 718 525, 79 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача:Гріцев В.Б. - представник за довіреністю;
від відповідача:Плахотнюк Я.В. - представник за довіреністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Леруа Мерлен Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення основного боргу в розмірі 677 856, 92 грн, 3% річних в розмірі 11 198,57 грн та інфляційних витрат в розмірі 29 470, 30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення положень Додаткової угоди та вимог законодавства, не виконав добровільно своїх грошових зобов'язань.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 відкрито провадження в справі № 910/16895/18, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 08.02.2019.
31.01.2019 через загальний відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
12.02.2019 через загальний відділ діловодства суду позивачем подано письмові заперечення проти клопотання про залучення третьої особи.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача заперечував проти залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Представник відповідача, у свою чергу, просив задовольнити заявлене раніше клопотання про залучення в якості третьої особи Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Заява відповідача обґрунтована тим, що у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 17.09.2001, передане відповідачу майно комунальної власності (цілісний майновий комплекс) з виробництва теплової енергії вибуло з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та було передане Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі, якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Розглянувши наявні в матеріалах справи фактичні дані суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Наведена норма була встановлена Законом України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" №4521-VI від 15 березня 2012 року.
Таким чином, законодавцем у наведеній нормі визначено випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями між суб'єктом господарювання, який раніше використовував ЦМК з вироблення теплової енергії, та новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.
Відомо, що правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Воно може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, припинення юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки із збереженням самого зобов'язання (в даному випадку між ПАТ "Київенерго" та НАК "Нафтогаз України").
У главі 47 "Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні" Цивільного кодексу України термін "зобов'язання" вживається у вузькому сенсі для позначення конкретного правового зв'язку між кредитором та боржником. Оскільки договір може містити, а в договорах в сфері підприємницької діяльності - зазвичай містить комплекс прав та кореспондуючих їм обов'язків, то кредитора та боржника можна виявити тільки у простому зобов'язальному правовідношенні (наприклад, у грошовому зобов'язанні), а не в межах договору загалом. Таким чином, глава 47 Цивільного кодексу України регулює порядок заміни сторони в одному зобов'язальному правовідношенні, а не сторони в договорі (зобов'язанні в широкому сенсі).
Сторонами не заперечується той факт, що функції, які ПАТ "Київенерго" виконував відповідно до Угоди від 17.09.2001 (в частині майна, яке закріплено за КП "Київтеплоенерго"), яка припинила свою дію, надалі виконуватиме КП "Київтеплоенерго", а відтак відсутня потреба у договірних відносинах між ПАТ "Київенерго" та НАК "Нафтогаз України" щодо постачання енергоносіїв для експлуатації переданого КП "Київтеплоенерго" майна. Таким чином, відсутні підстави для висновку про існування сингулярного правонаступництва у договорі із НАК "Нафтогаз України". Тобто, по суті, відсутнє ані універсальне правонаступництво, ані сингулярне. Законом встановлено обов'язок іншої особи щодо погашення боргів ПАТ "Київенерго" без передачі йому прав вимоги такого суб'єкта. Крім того, загальний зміст законодавства про оренду і концесію виключає покладення відповідальності орендаря по боргах користувача майном на власника майна (на кредитора за такими договорами).
Таким чином, аналіз змісту ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" свідчить про покладення законодавцем обов'язку однієї особи відповідати за боргами іншої. Питання передачі активів (прав вимоги до споживачів теплової енергії, яку поставлено внаслідок споживання енергоносії, та зобов'язання по оплаті яких передається) наведеною нормою не врегульовано.
Відтак, за змістом наведеної норми Закону її застосування може мати наступні наслідки: суб'єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно. Тобто, попередній користувач майна залишається власником майна (майнових прав вимоги до споживачів теплової енергії), а новий користувач несе тягар боргових зобов'язань попереднього користувача, що призводить до одержання попереднім користувачем прибутку за рахунок нового користувача.
Частина 4 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" передбачає можливість не укладання договорів про постачання та транспортування енергоносіїв за умови не погодження порядку погашення заборгованості за попередній період, а частина 5 цієї ж статті - покладення на учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації обов'язку із погашення боргу (незалежно від організаційно-правової форми такої юридичної особи та визначеного чинним законодавством розміру відповідальності учасника (засновника) юридичної особи за її зобов'язаннями).
Суд вважає, що в цілому зміни законодавчого регулювання стосувалися частин 3-5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" та були спрямовані на підсилення фінансової дисципліни споживачів енергоносіїв та уникнення теплопостачальними та/або теплогенеруючими організаціями відповідальності за розрахунками за спожиті енергоносії.
За змістом пояснювальної записки до законопроекту підставою обґрунтування необхідності прийняття акта вбачається, що на "цей час має місце практика передачі об'єктів теплопостачання, у тому числі на підставі рішень органів місцевого самоврядування, від одного суб'єкта господарювання до іншого без визначення правонаступника боргів. Як правило, борги залишаються у попереднього користувача цим майном, у якого відсутні будь-які активи для погашення заборгованості перед постачальником природнього газу. Новий користувач укладає договір на постачання природного газу, "напрацьовує" борги і майно знову передається іншому суб'єкту.".
Із аналізу відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та змісту загальновідомої інформації у ЗМІ, метою ухвалення Закону України №4521-VI від 15 березня 2012 року було врегулювання правовідносин, в яких орган місцевого самоврядування передає об'єкти теплопостачання юридичним особам, які перебувають під його контролем, що значно ускладнює та/або призводить до неможливості ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" чи НАК "Нафтогаз України" одержати кошти за енергоносії.
Зокрема, Балаклійське підприємство теплових мереж - комунальне підприємство Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (справа №33/139-07 господарського суду Харківської області); Державне комунальне підприємство "Херсонтеплокомуненерго" - Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" (справа № 3/146 господарського суду Херсонської області); Гайсинське комунальне підприємство теплових мереж Гайсинтеплокомуненерго - Комунальне підприємство "Вінницяоблтеплоенерго" (справа №902/105/14); Комунальне підприємство "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради - Дочірне підприємство "Тепловиробничий центр" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (справа №904/8539/13); Госпрозрахункове підприємство "Чигиринські теплові мережі" - Комунальне підприємство Чигирин (справа №925/184/14) тощо. Тобто, вирішуються спори, в яких кінцевим власником попереднього та нового користувача комплексу по виробництво тепла є одна особа.
Відтак, цілком справедливим є поширення правонаступництва лише в частині боргових зобов'язань між суб'єктами, кінцевим власником яких є одна особа, оскільки в такому випадку загальна зміна майнового стану суб'єктів, пов'язаних з одним кінцевим власником, залишається незмінною.
В той же час, в даній справі, спір стосується поширення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на перехід боргу від ПАТ "Київенерго" (підприємства приватної форми власності - відповідно до загальновідомої інформації (відомості Smida станом на 1 кв 2018 року) структура власності наступна: DTEK Grids B.V. - 54%, Ornex Limited - 21%, ТОВ "ДТЕК Енерго" - 18,3%) до КП "Київтеплоенерго" (власник територіальна громада міста Києва через Київську міську раду).
Частинами 1, 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частина 6 цієї статті передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
Виходячи із суті спору у правовідносинах, що розглядаються судом, суд вважає за можливе і доцільне не застосовувати частину 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до даних правовідносин через їх суперечність нормам Конституції України з огляду на таке:
Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до частин 1, 4 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах. Для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин.
Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).
Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", у п.3.1 рішення Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року №3-рп/2002 суд виходив із того, що оскільки об'єктивно визначені та взаємопогоджені частки доходу кожного суб'єкта відносин не змінюються і не вибувають із володіння власника, тому припис статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" щодо внесення споживачами плати за продану їм електроенергію виключно на розподільчий рахунок постачальника в уповноваженому банку не суперечить частині четвертій статті 13 та частині першій статті 41 Конституції України.
Тобто, Конституційний Суд України виходив із того, що правова сутність статей 13 і 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.
Загальні поняття підприємництва та відносин контролю суб'єктів господарювання врегульовані Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною 145 Господарського кодексу України визначено, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
Відтак, суб'єкт підприємництва самостійно на свій ризик здійснює господарську діяльність, спрямовану на одержання прибутку та покращення майнового стану, який визначається сукупністю майнових прав та зобов'язань.
У випадку, коли кінцевий власник згадуваних у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" суб'єктів господарювання є одна особа, то позбавлення рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю не відбувається, адже через відносини контролю та залежність таких суб'єктів від однієї особи відсутні підстави для висновку про позбавлення права власності.
В той же час, покладення статтею 22 Закону України "Про теплопостачання" обов'язку суб'єкта господарювання приватної форми власності на орган місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) сплатити боргові зобов'язання, без передачі кореспондуючого цьому борговому зобов'язанню права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до покращення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового.
Таким чином, поширення такої норми до даних правовідносин свідчить про протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
Судом встановлено, що Закон України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" ухвалювався з метою підсилення фінансової дисципліни теплопостачальних та/або теплогенеруючих організацій та додаткового забезпечення майнових прав постачальників енергоносіїв.
Системно-логічне та телеологічне (цільове) тлумачення норм частин 3 -5 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" дає підстави для висновку про те, що вони утворюють цілісний механізм захисту майнових прав постачальника енергоносіїв і не встановлюють відповідальності власника цілісного майнового комплексу майна (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії.
Законодавцем вводяться такі три гарантії постачальника енергоносіїв:
- правонаступництво в частині боргових зобов'язань попереднього користувача (частина 3);
- договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період (частина 4);
- учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв (частина 5).
Таким чином, правонаступництво, яке визначається ч. 3 ст. 22 Закону "Про теплопостачання" може виникати лише при реорганізації суб'єкта господарювання - користувача на підставі договорів оренди, концесії, тощо) цілісного майнового комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії. Положеннями частини 5 закріплюється субсидіарна відповідальність учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації за її зобов'язаннями, а також визначено, що такий учасник (засновник) має розраховуватися за борговими зобов'язаннями при ліквідації такого суб'єкта. Вказана норма є справедливою, адже саме учасник (засновник) юридичної особи приймає обов'язкові для суб'єкта господарювання рішення та повинен нести відповідальність за свої рішення.
При цьому, у випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим їх власником є різні особи) відбудеться перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи (кінцевого учасника (власника)), який забезпечуватиме гарантію, передбачену частиною 5 такої норми.
Це призведе до безпідставного звільнення учасника (засновника) попереднього користувача теплопостачальної або теплогенеруючої організації від обов'язку по забезпеченню боргів. Оскільки, на момент прийняття учасником (засновником) попередньої теплопостачальної або теплогенеруючої організації рішення про її ліквідацію, така особа не матиме боргів (такі борги будуть переведені на іншу особу згідно частини 3).
Вказане свідчить про неузгодженість наведених норм одного закону та підтверджує висновок суду про поширення передбаченого ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" виключно на правонаступництво користувачів комплексів з вироблення теплової енергії, залежних від одного кінцевого власника.
Суд також вважає, що наведена норма ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" (у визначеній в п.3.1 частині) свідчить про протиправне втручання у право власності власника цілісного майнового об'єкта з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що власником цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії, який знаходився в користуванні ПАТ "Київенерго" та було закріплено за КП "Київтеплоенерго", є територіальна громада міста Києва, яка здійснює свої розпорядчі повноваження через Київську міську раду.
Відповідно до положень цивільного законодавства правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).
Підставою передачі такого комплексу в користування ПАТ "Київенерго" була Угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.
Станом на дату укладення така угода не передбачала можливості обтяження такого цілісного майнового комплексу відносинами правонаступництва в частині боргових зобов'язань ПАТ "Київенерго" щодо сплати коштів за спожиті енергоносії.
Відтак, на момент укладання вказаної угоди та виборі контрагента, міська влада не знала та не могла знати, що у 2012 році буде ухвалено закон яким будуть врегульовані відносини правонаступництва.
Таким чином, територіальна громада міста Києва правомірно припускала та очікувала, що після припинення права користування ПАТ "Київенерго" таким комплексом, останній буде повернуто за відсутності будь-яких боргових зобов'язань вказаної особи.
Норми Закону України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не містять положень щодо їх поширення на угоди, укладені до набрання чинності цим законом, а їх застосування, як встановлено судом, по суті призводить до слідування (правонаступництва) тільки боргових зобов'язань за майном (комплексом з вироблення теплової енергії).
Тобто, з моменту набранням положеннями ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" чинності (квітень 2012 року) право територіальної громади міста Києва на розпорядження (в тому числі, шляхом передачі в управління іншій особі) належним їй майном стало обмеженим в частині необхідності покладення на будь-якого нового управителя додаткового обтяження (боргових зобов'язань попереднього управителя комплексу).
Суд вважає, що прийняття законодавчої норми, яка покладає на будь-якого наступного користувача цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії боргових зобов'язань попереднього користувача призводить як до зменшення вартості такого цілісного майнового комплексу, так і до значного обмеження прав власника такого комплексу, оскільки, реалізуючи своє право власності в майбутньому, такий власник є обмеженим через покладення нормою закону на будь-якого користувача належного йому майна обов'язку відповідати за борги іншої особи.
Враховуючи, що а) на момент передачі майна в користування ПАТ "Київенерго" не існувало подібної норми, б) Київська міська влада не брала участі в управлінні та здійсненні господарської діяльності ПАТ "Київенерго" за час виникнення боргів, то положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" мають індивідуальний та надмірний тягар.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Існування частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" (у визначеній в п. 3.1 частині) в сукупності із змістом частини 4 цієї статті, яка встановлює заборону на укладання нових договорів на постачання енергоносіїв де-факто є примушенням нового суб'єкта до "добровільного" прийняття боргів (в тому числі шляхом укладання угоди про реструктуризацію) з огляду на таке:
Враховуючи сезонний характер здійснення діяльності з теплопостачання (з огляду на кліматичні умови), необхідність забезпечення підприємства, що здійснює постачання тепла мешканцям, природнім газом має періодичний характер (жовтень-квітень), а проміжок часу, в який можливе існування без енергоносії (квітень-жовтень) з урахуванням передбачених чинним законодавством України строків розгляду спорів, виключає можливість одержання таким суб'єктом остаточного судового рішення (у випадку не згоди) із прийняттям боргу.
Отже, такий суб'єкт (в даному випадку КП "Київтеплоенерго") та особа, що здійснює управління таким суб'єктом, при вирішенні питання прийняття боргів перебуває під тягарем своїх зобов'язань по забезпеченню передбачених статтями 3, 27, 28 Конституції України критеріїв правової та соціальної держави.
Приписи ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" не визначають іншого порядку вирішення питання укладання договору на постачання енергоносіїв (в т.ч. можливості відстрочення вирішення цього питання до часу завершення можливої судової суперечки щодо такого боргу).
Відтак, безальтернативність вказаної норми у сукупності із наведеними судом обставинами, призводить до примушення нового суб'єкта господарювання прийняти (в т.ч. на умовах реструктуризації) борги попереднього користувача задля укладання договору на постачання енергоносіїв та забезпечення теплопостачання мешканцям (споживачам).
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Загальним правилом є неможливість покладення обов'язку боржника на третю особу не інакше як за волею такої особи, чи заміни у визначеному порядку в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків), чи такої заміни, яка слідує за передачею певного активу (права) (наприклад, покупець нерухомого майна, яке перебуває в оренді, автоматично стає зобов'язаною стороною за таким договором оренди).
Суд враховує, що у випадку повернення цілісного майнового комплексу (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії з користування ПАТ "Київенерго" Київська міська рада чи створення нею комунального підприємства, якому передано таке майно, не мають вибору та позбавлені можливості відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що виключає твердження про наявність їх волевиявлення на прийняття боргів ПАТ "Київенерго".
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом положень цивільного законодавства похідні зобов'язання (інфляційні, 3% річних) автоматично слідують за основним зобов'язанням, а тому їх правонаступництво до КП "Київтеплоенерго" з огляду на правову природу їх виникнення - неправомірну поведінку ПАТ "Київенерго" (ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України), що встановлено зокрема рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/31608/15, суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.
Таким чином, покладення зобов'язання (в т.ч. тих, що виникли внаслідок несвоєчасності виконання основного боргу) суб'єкта господарювання, який використовував майно, на іншого суб'єкта господарювання, якому таке майно надано у користування, за відсутності факту передачі буд-яких прав (в т.ч. які кореспондуються у попереднього користувача з таким обов'язком), на думку суду, свідчить про порушення принципу індивідуального характеру юридичної (цивільно-правової) відповідальність особи, а тому суд вважає за можливе застосувати до даного спору норми ч. 2 ст. 61 Конституції України як норми прямої дії.
За таких обставин, положення частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) суперечить положенням частини 4 ст. 13, частин першої, четвертої статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України та не підлягають до застосуванню до даного спору.
Отже, заяву ПАТ "Київенерго" про залучення в якості третьої особи Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 50, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про залучення в якості третьої особи Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Ю.О.Підченко