ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2019Справа № 910/16437/18
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
до: Національного банку України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
про: визнання недійсним іпотечного договору від 18.08.2010 №35
Суддя: Шкурдова Л.М.
Секретар с/з Масна А.А.
Представники сторін:
від позивача - Трушев О.П., за дов.
від відповідача - Ходюк О.Я., за дов.
від третьої особи - Василевський О.А., за дов.
Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним іпотечного договору від 18.08.2010 №35 (далі - Договір).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 відкрито провадження у справі №910/16437/18 за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.03.2009 між НБУ (кредитор) та АТ КБ «Приватбанк» (позичальник) укладено Кредитний договір №19 від 03.03.2009. 18.08.2010 в забезпечення виконання зобов'язань АТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором, між НБУ та ТОВ «Приватофис» укладено Іпотечний договір №35, відповідно до якого позивач передав в іпотеку відповідачу належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме - нежиле приміщення відділення банку, що розташоване за адресою: Сумська область, м. Ромни, вулиця Маяковського, будинок 67/74. Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним вище зазначеного Іпотечного договору позивач посилається на те, що під час укладення спірного Іпотечного договору сторонами не було дотримано вимоги ст.ст. 7,18 Закону України "Про іпотеку" та не визначено у договорі розміру основного зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором; Іпотечний договір укладено в порушення ч.2 ст. 203 та ст. 92 ЦК України без надання згоди на укладення такого договору учасниками ТОВ «Приватофис».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 відкрито провадження у справі №910/16437/18 за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк".
11.01.2019 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
11.01.2019 НБУ подано клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності.
08.01.2019 АТ "Комерційний банк "Приватбанк" подано до суду пояснення, в яких щодо задоволення позову заперечив та заявив клопотання про застосування строку позовної давності.
12.03.2019 ТОВ «Тайлон» подано позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами.
В судовому засіданні 17.01.2019 ухвалено здійснювати розгляд даної справи в закритому судовому засіданні.
08.01.2019 АТ "Комерційний банк "Приватбанк" подано до суду пояснення. До яких долучено клопотання про залишення даної позовної заяви без розгляду. В обґрунтування заяви про залишення даної позовної заяви без розгляду на підставі ст.43 ГПК України АТ "Комерційний банк "Приватбанк" зазначило про те, що позов у даній справі є завідомо безпідставним, а тому подання його до суду є зловживанням процесуальними правами.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши доводи учасників процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення даного позову без розгляду з огляду на таке.
Судом встановлено, що 03.03.2009 НБУ (кредитор) і закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (позичальник), правонаступником якого є АТ «КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №19 від 03.03.2009 (далі - Кредитний договір).
18.08.2010 в забезпечення виконання зобов'язань АТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором, між НБУ та ТОВ «Приватофис» укладено Іпотечний договір №35, відповідно до якого позивач передав в іпотеку відповідачу належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме - нежиле приміщення відділення банку, що розташоване за адресою: Сумська область, м. Ромни, вулиця Маяковського, будинок 67/74.
19.08.2017 НБУ, у зв'язку із наявністю простроченої заборгованості за Кредитним договором, направив ТОВ "Приватофис" вимогу щодо усунення порушень за Кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням АТ «КБ «Приватбанк» умов Кредитного договору та невиконанням ТОВ «Приватофис» обов'язку за іпотечним договором, НБУ звернувся до Господарського суду Сумської області із позовом до ТОВ «Приватофис» про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах, який відповідно до ухвали Господарського суду Сумської області від 11.06.2018 передано за підсудністю до Господарського суду Дніпровської області. 26.07.2018 Господарським судом Дніпропетровської області відкрито провадження по справі №920/416/18 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після відкриття Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі №920/416/18 ТОВ "Приватофис" подано позов про розірвання ряду договорів, в тому числі іпотечного договору від 18.08.2010 №35, що визнання недійсним якого є предметом даного судового розгляду.
Позов ТОВ "Приватофис" про розірвання іпотечних договорів мотивований наявністю підстав для розірвання правочинів, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України, тобто істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні, у тому числі іпотечного договору від 18.08.2010 №35.
22.06.2018 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/7913/18 за позовом ТОВ "Приватофис" про розірвання іпотечних договорів, у тому числі іпотечного договору від 18.08.2010 №35.
На підставі викладеного ТОВ "Приватофис" подало заяву про зупинення провадження у справі №920/416/18 до розгляду справи № 910/7913/18.
11.10.2018 Господарським судом Дніпропетровської області було відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Приватофис" про зупинення провадження у справі.
06.12.2018 ТОВ "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним іпотечного договору від 18.08.2010 №35.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час укладення спірного Іпотечного договору сторонами не було дотримано вимоги ст.ст. 7,18 Закону України "Про іпотеку" та не визначено у договорі розміру основного зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором; Іпотечний договір укладено в порушення ч.2 ст. 203 та ст. 92 ЦК України без надання згоди на укладення такого договору учасниками ТОВ «Приватофис».
Як вбачається з п.1 спірного іпотечного договору цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним. АТ КБ "Приватбанк" виконує зобов'язання за Кредитним договором в порядку, передбаченому Кредитним договором (п.2 Іпотечного договору). Іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за Кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням умов Іпотечного та Кредитного договорів.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про іпотеку", якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
Як вбачається з Іпотечного договору відомості про іпотекодавця та іпотекодержателя зазначені в преамбулі іпотечного договору; посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання визначено в п.1 іпотечного договору, опис предмета іпотеки міститься в п.5 іпотечного договору та Додатку №1 до іпотечного договору.
Щодо відсутності надання згоди на укладення такого договору учасниками ТОВ «Приватофис», з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем неодноразово укладалися додаткові угоди про внесення змін до іпотечного договору.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
Разом з тим, однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Вказане кореспондується з пунктом 3 частини другої стаття 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Критеріями завідомо безпідставного позову є його очевидна неправомірність, про що може свідчити подання позову всупереч наявних правових висновків у спірних правовідносинах, установлених суспільних і судових поглядах на них, тощо.
Для застосування пункту 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України важливе практичне значення також має вказівка положень закону на таке поняття як "завідомість" подання безпідставного позову, яка свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.
Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання господарського судочинства, звернувся з таким позовом.
Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.
У справі № 910/7913/18 позивач вказує на наявність підстав для розірвання Договору та припинення іпотеки, а саме - істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні іпотечного договору від 18.08.2010 №35.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку. зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Тобто, вимога ТОВ "Приватофис" про розірвання іпотечного договору від 18.08.2010 №35 свідчить про безумовне визнання позивачем його правомірності та дійсності, адже в розумінні частини другої статті 653 ЦК України зобов'язання за таким іпотечним договором будуть припинені виключно з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Однак, не зважаючи на це, ТОВ "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва із новими позовними вимогами про визнання іпотечного договору від 18.08.2010 недійсним у справі №910/16437/18, які за своєю суттю призводять до іншим правових наслідків.
Так, відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Тобто, неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення.
Зазначене свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються ТОВ "Приватофис" у межах справ №910/7913/18 та №910/16437/18.
Крім того, спір про недійсність іпотечного договору у даній справі, ініційований позивачем, носить вочевидь штучний характер, оскільки питання правомірності іпотечного договору підлягає обов'язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/7913/18 та №920/416/18 в силу статтей 209 та 210 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, дії ТОВ "Приватофис" щодо звернення до суду з позовом у даній справі розцінюються судом як зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Отже, зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер є окремою підставою для залишення без розгляду позовної заяви відповідно до частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви ТОВ "Приватофис" у справі №910/16437/18 на підставі частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Так, господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням господарського судочинства.
У даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки провадження у даній справі було відкрито, однак в процесі дослідження всіх обставин у сукупності встановлено беззаперечні та вагомі ознаки безпідставності позову, які ТОВ "Приватофис" усвідомлювало, подаючи позовну заяву до суду.
Крім того, ТОВ "Приватофис" не позбавлено можливості реалізувати своє право на судовий захист шляхом доведення власної правової позиції у справах № 910/7913/18 та №920/416/18 , в яких досліджуються питання правомірності іпотечного договору.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27.10.1993 (пункт 33) та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996 (пункт 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності "без якого змагальність як принцип не існує". Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 15 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом запобігання зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.
Крім того слід зазначити, що визнання дій позивача щодо подачі завідомо безпідставного позову у даній справі зловживанням процесуальними правами та залишення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя.
В зв'язку із залишенням даного позову без розгляду, позовна заява третьої особи із самостійними вимогами судом не розглядається.
Керуючись статтями 8, 42, 43, 119, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Визнати подання позовної заяви товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Національного банку України про визнання недійсним іпотечного договору від 18.08.2010 №35 зловживанням процесуальним правом на подання позову.
2. Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Національного банку України про визнання недійсним іпотечного договору від 18.08.2010 №35 залишити без розгляду.
Дана ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.235 ГПК України та може бути оскаржена у строки, встановлені ст.256 ГПК України.
Суддя Шкурдова Л.М.
Дата складення тексту ухвали: 18.03.2019