ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2019Справа № 910/15449/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС - СЕРВІС" (69083, м. Запоріжжя, вул. Східна, буд. № 9)
до Товариства з обмеженою відповідальністю " Український дистрибуційний
центр" (03115, м. Київ, Проспект Перемоги, буд. 121 В)
про стягнення 8 874, 68 грн.
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС - СЕРВІС" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український дистрибуційний центр" (далі - відповідач) про стягнення 8 874, 68 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем Договору сервісного обслуговування вантажопідйомної техніки № 23 від 27.01.2016 в частині оплати за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/15449/18 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС - СЕРВІС" залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/15449/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/15449/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Представник відповідача відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав.
Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частина 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.
Положеннями статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є: 03115, місто Київ, Проспект Перемоги, будинок 121 В.
На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується поштовим повідомленням зі штрихкодовим ідентифікатором 0103048941773.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2018, 20.12.2018 були оприлюднені на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зевс - Сервіс» (далі-Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуційний центр» (далі - Замовник) укладено Договір № 23 сервісного обслуговування вантажопідйомної техніки.
Відповідно до п.1.1. Договору Виконавець зобов'язується проводити технічне обслуговування і ремонт вантажопідйомної техніки, перелік якої вказаний в Додатку № 1 до цього договору. При проведенні капітального ремонту укладається Додаткова угода до даного Договору, де визначається обсяг і характер необхідних робіт.
Згідно з п.1.2. Договору Замовник зобов'язується оплачувати вартість робіт по технічному обслуговуванню і ремонту вантажопідйомної техніки згідно розділу 3 даного Договору.
Як зазначено в п.2.1., 2.1.2., 2.1.3. Договору Виконавець зобов'язаний: проводити технічне обслуговування вантажопідйомної техніки (за винятком щоденного) згідно вимог і термінів Керівництва по експлуатації. Технічне обслуговування проводиться в терміни, узгоджені обома сторонами. Проводити ремонт і усунення дефектів, що виникли в результаті експлуатації вантажопідйомної техніки Замовником, за додаткову оплату. Роботи по ремонту і усуненню дефектів проводяться в терміни, узгоджені обома сторонами. Оформити Акт після проведення робіт згідно пунктів 2.1.1.,2.1.2.
Відповідно до п.2.2.1.,2.2.2., 2.2.3,2.2.4., 2.2.5. Договору замовник зобов'язаний експлуатувати вантажопідйомну техніку відповідно до її призначення і вимог інструкції з експлуатації і технічного обслуговування особою, що має посвідчення на право експлуатації.; підтримувати техніку, в справному стані. Проводити щоденне технічне обслуговування, згідно вимог Керівництва по експлуатації і технічного обслуговування вантажопідйомної техніки; Своєчасно надавати техніку Виконавцю для проведення технічного обслуговування. Технічне обслуговування проводиться в терміни, узгоджені обома сторонами договору; після виконання робіт і надання Виконавцем Акту, в термін три календарні дні, з моменту виконання робіт, підписати Акт або представити вмотивовану відмову від приймання робіт. У разі вмотивованої відмови сторони укладають акт з переліком необхідних доробок і термінів їх виконання. У разі не підписання акту у визначений термін і не спрямування вмотивованої відмови від приймання робіт роботи вважати прийнятими Замовником. Оплачувати вартість робіт по технічному обслуговуванню та ремонту вантажопідйомної техніки згідно розділу 3 даного Договору.
Згідно з п.3.1. Договору Вартість послуг Виконавця базується на Калькуляції, і визначається об'ємом робіт, вартістю використаних матеріалів, запасних частин, транспортних і відрядних витрат.
Як передбачено п.3.2. Договору оплата робіт, виконаних згідно пунктів 2.1.1., 2,1.2. цього договору, проводиться Замовником не пізніше п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку, згідно Акту.
Відповідно до п.4.3. Договору у випадку порушення Замовником строків оплати робіт, передбачених розділом 3, Договору, Замовник сплачує на користь Виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день затримки оплати. Оплата штрафних санкцій не звільняє Замовника від виконання зобов'язань по договору.. Виконавець має право в односторонньому порядку призупинити надання послуг по цьому договору на період виконання замовником своїх зобов'язань по п.п.2.2.5, 6.1, 6.3, 6.4 цього Договору.
Згідно з п.7.1. Договору він набуває законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2016р.
Як передбачено п.7.2. Договору у випадку якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то він вважається пролонгованим на кожний подальший рік і на тих же умовах.
Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг з ремонту автонавантажувача, внаслідок чого за ним виникла заборгованість .
На підтвердження факту надання послуг позивачем надано Акт виконаних робіт № 38157/з1 від 28.02.2018 на суму 7 529, 52 грн.
Таким чином, на переконання позивача, він надав відповідачу послуги з ремонту автонавантажувача на загальну суму 7 529, 52 грн., які останнім в порушення умов Договору оплачені не були.
У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України послуга є самостійним об'єктом цивільних прав.
Визнання послуги об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов'язань, предметом виконання яких є здійснення виконавцем певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається замовником у процесі її надання.
Стаття 73 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з положеннями статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Оцінюючи відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України наданий позивачем на підтвердження факту надання відповідачу послуг з ремонту автонавантажувача Акт виконаних робіт № 38157/з1 від 28.02.2018, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Однак, за вимогами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, будь-які документи (у тому числі акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Положеннями частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
Наданий позивачем Акт виконаних робіт № 38157/з1 від 28.02.2018 на суму 7 529, 52 грн. відповідає визначеним у статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» вимогам, а отже є належним, допустимим та достовірним доказом, який підтверджує факт надання відповідачу послуг у лютому 2018 на суму 7 529, 52 грн.
Крім того, позивач листами № 60 від 14.06.2018 та № 90 від 26.07.2018 звертався до відповідача про погашення наявної заборгованості у розмірі 7 529, 52 грн.
Вищевказані листи отримані відповідачем 18.06.2018 та 01.08.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором № 6905902194767 та № 6908301524068, які наявні в матеріалах справи.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання відповідачу послуг на суму 7 529, 52 грн.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено п.3.2. Договору оплата робіт, виконаних згідно пунктів 2.1.1., 2,1.2. цього договору, проводиться Замовником не пізніше п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку, згідно Акту.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За таких обставин, оскільки відповідач прийняв надані позивачем послуги в сумі 7 529, 52 грн., однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу їх вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, відповідний борг в сумі 7 529, 52 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 038, 17 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з цим, суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що у випадку порушення Замовником строків оплати робіт, передбачених розділом 3 Договору Замовник сплачує на користь Виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день затримки оплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд вважає його арифметично вірним та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 87, 88 грн. та індексу інфляції у розмірі 219, 11 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 87, 88 грн. та індексу інфляції у розмірі 219, 11 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС - СЕРВІС" про стягнення 8 874, 68 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український дистрибуційний центр" (03115, м. Київ, Проспект Перемоги, буд. 121 В, код ЄДРПОУ 37339531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС - СЕРВІС" (69083, м. Запоріжжя, вул. Східна, буд. № 9, код ЄДРПОУ 32368835) 7 529 (сім тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 52 коп. основного боргу, пеню у розмірі 1038 (одну тисячу тридцять вісім) грн. 17 коп., 3 % річних у розмірі 87 (вісімдесят сім) грн. 88 коп., втрат від інфляції у розмірі 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 11 коп., а також 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 18.03.2019 року.
Суддя М.Є. Літвінова