ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2019Справа № 910/1562/18
За позовомФізичної особи-підприємця Герасименкова Володимира Григоровича
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Вілліам Інвест Експерт»
провизнання розірваним договору суборенди частини нежитлового приміщення №221Ал від 30.08.2017 з 09.12.2017
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:не з'явився
Фізична особа-підприємець Герасименков Володимир Григорович (надалі - «Підприємець») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Вілліам Інвест Експерт» (надалі - «Товариство») про визнання розірваним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання розірваним договору суборенди частини нежитлового приміщення № 221Ал від 30.08.2017, укладеного між позивачем та відповідачем, з 09.12.2017 у зв'язку з направленням позивачем повідомлення про односторонню відмову від такого договору. Також позивач у позовній заяві просить вважати повернутим 09.12.2017 позивачем відповідачу об'єкт суборенди, розташований за адресою: Кіровоградська обл., м. Олександрія, пр. Соборний (пр. Леніна), 100А.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 21.11.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 у справі №910/1562/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2018 справу №910/1562/18 передано для розгляду судді Босому В.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 вказану справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., підготовче засідання призначено на 14.01.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.03.2019.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 04.03.2019 на адресу суду направив клопотання, в якому позовні вимоги підтримав повністю та просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 20.12.2018, 14.01.2019 та 11.02.2019 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, оф. 706.
Однак, 17.01.2019 конверт з ухвалою суду від 20.12.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Інші відомості щодо отримання відповідачем ухвал суду станом на момент ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням викладеного, неявка представників позивача та відповідача, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 11.03.2019 судом ухвалено рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
30.08.2017 між Товариством (орендар) та Підприємцем (суборендар) був укладений договір суборенди частини нежитлового приміщення № 221Ал (надалі - «Договір»), відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 340 кв.м, що розташоване за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська область, пр. Соборний (пр. Леніна) буд. 100А.
Відповідно до пункту 2.1 Договору об'єкт суборенди повинен бути переданий орендарем суборендарю на підставі акту прийому-передачі не пізніше 25.09.2017.
В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі від 25.09.2017, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 340 кв.м, що розташоване за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська область, пр. Соборний (пр. Леніна ) буд. 100А.
Відповідно до п. 5.1.6 Договору орендар зобов'язується за попереднім погодженням надати суборендарю місце для розміщення зовнішньої реклами на фасаді об'єкта суборенда на строк дії даного договору оренди.
Пунктом 5.4.1 Договору передбачено, що суборендар має право розміщувати рекламу і вивіски ззовні об'єкту суборенди - на фасаді будівлі, узгодивши з орендарем місце розташування рекламної вивіски та її зовнішній вигляд.
Між сторонами підписано додаток до договору, яким сторони узгодили візуалізацію рекламних матеріалів на об'єкті оренди.
Згідно з п. 9.1 Договору цей договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 30.06.2020 включно. Цей договір припиняється після закінчення терміну, на який він був укладений, а також в будь-який інший термін за письмовою згодою сторін.
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що цей договір може бути достроково розірваний: за ініціативою однієї із сторін, якщо інша сторона неодноразово порушує умови договору.
Кожна із сторін має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку, повідомивши про це іншу сторону за 30 календарних дів до дати розірвання договору. Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення та підписання відповідної письмової угоди про розірвання цього договору (п. 9.5, 9.6 Договору).
24.10.2017 позивачем на адресу відповідача було направлено лист, в якому керуючись п. 9.5 Договору, Підприємець повідомляв відповідача про дострокове розірвання Договору та встановлення терміну дії договору до 09.12.2017 (включно). Разом з вказаним листом позивачем було надіслано на адресу відповідача додаткову угоду від 24.10.2017.
08.12.2017 позивач разом з супровідним листом надіслав на адресу відповідача додаткову угоду від 09.12.2017 та акт приймання-передачі (повернення) від 09.12.2017.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання Договору розірваним з 09.12.2017.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
З аналізу наведених норм вбачається, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін у разі наявності правових підстав, визначених Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та визначених умовами укладеного договору.
Пунктом 5.4.9 Договору встановлено право суборендаря на розірвання договору в порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством і цим договором.
Пунктом 9.3 Договору сторони передбачили перелік самостійних підстав дострокового розірвання договору. Одна з цих підстав - за ініціативою однієї із сторін, а друга самостійна підстава - якщо інша сторона неодноразово порушує умови договору.
Згідно з пунктом 9.5 Договору кожна зі сторін має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку повідомивши про це іншу сторону за 30 календарних днів до дати розірвання договору.
Тобто умовами договору передбачено право на розірвання договору за ініціативою однієї зі сторін і таке право не залежить від другої підстави (неодноразового порушення умов договору), встановленої п. 9.3 Договору.
За змістом частин 2 та 3 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Як встановлено судом, 24.10.2017 позивачем на адресу відповідача було направлено лист, в якому керуючись п. 9.5 Договору, Підприємець повідомляв відповідача про дострокове розірвання Договору та встановлення терміну дії договору до 09.12.2017 (включно). Разом з вказаним листом позивачем було надіслано на адресу відповідача додаткову угоду від 24.10.2017.
Позивач вказує, що ним було реалізовано право односторонньої відмови від Договору та дотримано передбачений приписами 9.5 Договору порядок, а відтак є підстави для визнання Договору припиненим (розірваним) з 09.12.2017.
В той же час суд відзначає, що згідно з пунктом 9.6 Договору договір вважається розірваним з моменту належного оформлення та підписання відповідної письмової угоди про розірвання цього договору.
Матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів підписання обома сторонами відповідної додаткової угоди про розірвання Договору з 09.12.2017.
Згідно з ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Суд враховує, що згідно з положеннями статті 188 Господарського кодексу України неодержання стороною у встановлений строк відповіді на пропозицію про розірвання договору від другої сторони не має наслідком автоматичне розірвання відповідного договору, а лише передбачає право передати спір на вирішення суду.
Таким чином, не отримавши від відповідача відповіді на лист про дострокове розірвання Договору, позивач не був позбавлений можливості звернутися з відповідним позовом до суду про його розірвання, чого зроблено не було.
В той же час, Підприємець звернувся до суду із позовом про визнання Договору розірваним з 09.12.2017.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що позивачем було обрано такий спосіб захисту порушеного права, яким встановлюється юридичний факт припинення Договору, що є неналежним способом захисту цивільних прав та не призведе до відновлення порушеного або оспорюваного права (інтересу).
Так, звертаючись із позовною вимогою про визнання договору розірваним, позивачем фактично ставиться питання про встановлення юридичного факту, а саме факту розірвання позивачем за власною ініціативою Договору шляхом надіслання на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору, що виходить поза межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб'єкта господарювання.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верхового Суду від 13.02.2018 у справі №916/849/17.
Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.
Таким чином, в даній справі, визначений позивачами спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.
Позовні вимоги Підприємця про визнання Договору розірваним, а приміщення - повернутим, фактично є вимогами про встановлення фактів та не направлені на захист права (законного інтересу) позивача, а відтак не можуть бути самостійними предметами розгляду у господарському суді.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Підприємця у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Герасименкова Володимира Григоровича відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.03.2019.
Суддя В.П. Босий