ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
18.03.2019Справа № 910/2431/19
Господарський суд м. Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши
позовну заяву Керівника Київської місцевої прокуратури №7 (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 19-Б) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хенсфорд-Україна"(01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16), Корпорації "Альтіс-Холдинг" (03146, м. Київ, вул. Качалова, 5-В)
про припинення робіт та повернення земельної ділянки
Київська місцева прокуратура № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хенсфорд-Україна" та Корпорації "Альтіс-Холдинг" про припинення робіт та повернення земельної ділянки.
Розглянувши позовну заяву Київської місцевої прокуратури №7, господарський суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам розділу III Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.03.2019 залишено позовну заяву без руху в порядку ч.1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду, а саме надати суду: докази, із якого можливо було б визначити вартість спірних земельних ділянок, які прокурор просить витребувати; докази сплати прокурором судового збору у встановленому розмірі та порядку за три вимоги майнового характеру та три вимоги немайнового характеру; докази наявності підстав для здійснення представництва прокуратури у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі Київської міської ради; належні обґрунтування, що обранні способи захисту (зобов'язання відповідачів припинити здійснення будівельних робіт на Поштовій площі у Подільському районі міста Києва, а саме на території загальною площею 6487 кв.м. (з них 4747 кв.м. - під будівлею № 1, 840 кв.м. - під будівлею № 2 та 900 кв.м. під будівлею № 3) та зобов'язання повернути Київській міській раді територію - земельну ділянку на Поштовій площі у Подільському районі міста Києва загальною площею 6487 кв.м. (з них 4747 кв.м. - під будівлею № 1, 840 кв.м. - під будівлею № 2 та 900 кв.м. під будівлею № 3) не суперечать закону, спрямовані на реальне відновлення прав та є ефективними в розумінні статті 5 Господарського процесуального кодексу України; інформацію щодо стану кримінального провадження №12015100120001272, а також останніх процесуальних дій, які вчинятись в межах даного кримінального провадження.
12.03.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Київської місцевої прокуратури №7 про усунення недоліків, в якій заявником надано письмові пояснення, а саме зазначено, що позовна вимога про повернення земельних ділянок не пов'язана із їх вартістю, питання про оспорювання права власності на землю, яка була та залишається комунальною, не порушується, позов спрямовано на усунення перешкод у користуванні річчю, а не на відновлення певного блага, яке має вартість, а тому, на думку прокуратури, вірно сплачено судовий збір за шість немайнових вимог.
Суд звертає увагу, що положеннями п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921 грн. 00 коп.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до п. 2.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Відповідно до ст. 163 ГПК України ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;
3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд не бере до уваги пояснення прокуратури щодо заявленої вимоги немайнового характеру, оскільки такі пояснення не мають належного обґрунтування та не мають жодного посилання на норму Господарського процесуального кодексу України, та інші норми чинного законодавства України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, заявником не виконано вимоги ухвали Господарського суду м. Києва від 04.03.2019, не надано доказів щодо визначення вартості спірних земельних ділянок та не надано доказів сплати прокурором судового збору у встановленому розмірі, чим порушено положення п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, у відповідності до п.3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, приписами ч. 3 ст. 41 та ч.ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Зокрема, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Зокрема, Європейський суд у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої співмірної посадової особи може розглядатися як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції" від 12.04.2006 року). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони почуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції" від 07.06.2001 року).
При цьому, принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції" від 24.07.2003 року, рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії" від 18.02.1997 року).
Отже, право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому, інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.
Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
В ухвалі Господарського суду м. Києва від 04.03.2019 було звернено увагу, що Київською місцевою прокуратурою № 7 не надано та не зазначено жодних доказів наявності підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі Київської міської ради.
Як вбачається зі змісту заяви про усунення недоліків, Київська місцева прокуратура № 7 вважає, що спірні землі мають особливий статус, оскільки у грудні 2016 року ділянкам на Поштовій площі було надано статус пам'ятки місцевого значення та занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а тому порушення відповідачами права власності територіальної громади міста на землю, потребує втручання органів прокуратури в порядку наданих Конституцією України представницьких повноважень.
Також, заявник вказує на бездіяльність Київської міської ради та невжиття відповідних заходів реагування щодо порушених державних інтересів. В підтвердження чого Київська місцева прокуратура № 7 зазначає, що Київською міською радою у квітні 2017 року вирішувалось питання та прийнято рішення № 79/2301 від 04.04.2017 щодо можливості відведення спірних земельних ділянок Комунальному підприємстві «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» для будівництва об'єкта багатофункціонального призначення та комплексного благоустрою скверу.
Проте, суд звертає увагу заявника на положення п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглянувши позовні матеріали, суд дійшов висновку про відсутність доказів, що підтверджують обставини, викладені в заяві про усунення недоліків, а саме не надано суду доказів щодо підтвердження статусу спірних земельних ділянок як пам'яток місцевого значення та підтвердження того, що такі земельні ділянки занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також не надано суду рішення Київської міської ради №79/2301 від 04.04.2017 про яке вказується в заяві про усунення недоліків.
Також, в ухвалі Господарського суду м. Києва від 04.03.2019, суд зазначав, що позивач заявляючи позовні вимоги щодо зобов'язання відповідачів припинити здійснення будівельних робіт на Поштовій площі у Подільському районі міста Києва, а саме на території загальною площею 6487 кв.м. (з них 4747 кв.м. - під будівлею № 1, 840 кв.м. - під будівлею № 2 та 900 кв.м. під будівлею № 3) та зобов'язання повернути Київській міській раді територію - земельну ділянку на Поштовій площі у Подільському районі міста Києва загальною площею 6487 кв.м. (з них 4747 кв.м. - під будівлею № 1, 840 кв.м. - під будівлею № 2 та 900 кв.м. під будівлею № 3), належним чином не обґрунтував, що обранні ним способи захисту не суперечать закону, спрямовані на реальне відновлення прав та є ефективними в розумінні статті 5 Господарського процесуального кодексу України.
В заяві про усунення недоліків, позивач зазначає, що ст.ст. 15,16 ЦК України надано право кожної особи самостійно обирати способи захисту своїх порушених прав та інтересів, а тому визначені способи захисту повністю узгоджуються з вимогами законодавства та спрямовані на реальне відновлення інтересів держави.
Так, відповідно до ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити, зокрема, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Способи захисту прав та інтересів визначені статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з статтею 20 Господарського кодексу України. Статтею 16 Цивільного кодексу України також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Такі приписи зазначених норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, так і аналогічних приписів ст. 7, ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, на стадії прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд має бути впевненим у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.
Проте, позивач не надав належних обґрунтувань, що обранні ним способи захисту, а саме в частині припинення здійснення будівельних робіт на Поштовій площі у Подільському районі міста Києва та зобов'язання повернути Київській міській раді територію, загальною площею 6487 кв.м. (з них 4747 кв.м. - під будівлею № 1, 840 кв.м. - під будівлею № 2 та 900 кв.м. під будівлею № 3), не суперечать закону, спрямовані на реальне відновлення прав та є ефективними в розумінні статті 5 Господарського процесуального кодексу України,
Таким чином, у встановлений судом строк, позивач не усунув зазначені недоліки, не надав суду витребувані обґрунтування та докази в підтвердження свої пояснень, що є підставою для повернення позовної заяви в порядку ч.4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, не є, визначений в ГПК України, обов'язок заявника у позовній заяві зазначати обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначити докази, що підтверджують такі обставини, правові підстави позову. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.
Враховуючи викладене, позовна заява Київської місцевої прокуратури №7 підлягає поверненню, оскільки останнім не виконано всі вимоги, визначені в ухвалі Господарського суду м. Києва від 04.03.2019.
Відповідно до ч.4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно із ч.8 ст.174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Повернути позовну заяву та додані до неї документи Київській місцевій прокуратурі №7.
Додатки:
- позовна заява та додані до неї документи на 133 аркушах;
- заява про усунення недоліків на 10 аркушах.
Ухвала набирає законної сили 18.03.2019 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги у строк визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Л. Г. Пукшин