справа № 361/1792/17
провадження № 2/361/207/18
18.10.2018
Іменем України
18 жовтня 2018 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Пальчак Р.Р., Срібної Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування позову зазначала, що вона і ОСОБА_5 перебували у шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням суду від 02 липня 2012 року шлюб між ними розірвано. Після цього їхній син ОСОБА_6 постійно проживає із нею, вона самостійно займається вихованням сина, піклується про його фізичний і духовний розвиток та навчання. Відповідач ОСОБА_5 участі у вихованні дитини не бере, із сином не спілкується, батьківської турботи до нього він не проявляє, матеріальної допомоги йому не надає. Жодного разу сина у школі відповідач не відвідував, його навчанням не цікавився. Перешкод у спілкуванні із сином відповідачу вона не чинить. Протягом тривалого часу ОСОБА_5 від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляється, без будь-яких причин сина не виховує та дитину не утримує, що є підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_6
Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області надав висновок та вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, з чим вона категорично не згодна. Під час співбесіди зі спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області син ОСОБА_6 повідомив, що проживає з матір'ю та вітчимом, між ними склалися добрі стосунки. Протягом останніх двох років із біологічним батьком ОСОБА_5 він бачився дуже рідко, висловлював стурбованість тим, що відповідач може завадити його планам на навчання та подорожі за кордоном. Про наміри матері позбавити відповідача батьківських прав син обізнаний та проти цього він не заперечує.
Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеному вище, просили суд позов задовольнити та позбавити відповідача батьківських прав стосовно його неповнолітнього сина ОСОБА_6.
Відповідач ОСОБА_5 та його представник Хуторненко І.М. у судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що передбачені ст. 164 СК України підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_6 відсутні. Позивач ОСОБА_4, вигадуючи різні причини, перешкоджає відповідачу зустрічатися із сином, надає суду завідомо неправдиву інформацію, від отримання аліментів на дитину принципово відмовляється. Просили суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представники третьої особи Органу опіки та піклування Броварської міської ради Київської області Сундук Л.І. та Скоробагатько Ю.П. у судовому засіданні позов не підтримали, у зв'язку з відсутністю передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_6, просили суд у позові відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 16 жовтня 2002 року в Книзі записів актів громадянського стану про народження Відділом реєстрації актів громадянського стану Броварського міського управління юстиції Київської області було зроблено актовий запис за № 519. Його батьком є відповідач ОСОБА_5, матір'ю - позивач ОСОБА_4, які з 31 серпня 2001 року перебували у шлюбі.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2012 року за позовом ОСОБА_5 шлюб між сторонами розірвано.
Цим же рішенням суду задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 та стягнуто на її користь з ОСОБА_5 аліменти на їхнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.
24 лютого 2015 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на "ОСОБА_4", про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2015 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 02 лютого 2017 року, складеного депутатом Броварської міської ради Київської області Шевчуком О.С., позивач ОСОБА_4 проживає разом із сином ОСОБА_6 та чоловіком ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1.
У ч. 3 ст. 51 Конституції України закріплено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
За змістом ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
У ч. 1 ст. 56 ЦК України, п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад.
07 березня 2017 року виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, розглянувши протокол засідання комісії з питань захисту прав дитини № 09 від 01 березня 2017 року, прийняв рішення, яким відмовив ОСОБА_4 у наданні до суду висновку про необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з відсутністю передбачених законом підстав для позбавлення батьківських прав.
Також того ж дня, 07 березня 2017 року виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області як Орган опіки та піклування на підставі заяви відповідача прийняв інше рішення за № 168, яким окремо проживаючому батькові ОСОБА_5 призначив порядок його участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір'ю ОСОБА_4, та визначив такі дні та години зустрічей із дитиною: щосуботи з 12.00 год. до 14.00 год., враховуючи інтереси дитини.
Із зазначеного протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 01 березня 2017 року № 09 видно, що неповнолітній ОСОБА_6 повідомив комісії про те, що у жовтні 2016 року батько ОСОБА_5 подарував йому 2000 грн., також розповів, що раніше він ходив до батька на квартиру та не заперечує проти спілкування з батьком.
Із наданого суду в ході розгляду даної справи висновку Органу опіки та піклування Броварської міської ради Київської області від 16 січня 2018 року за № 1-18/25 вбачається, що 04 липня 2017 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області щодо вчинення ОСОБА_4 перешкод у спілкуванні із сином ОСОБА_6, 27 грудня 2017 року та 04 січня 2018 року відповідач повторно звернувся до комісії з питань захисту прав дитини із заявами, у яких повідомляв, що ОСОБА_4 перешкоджає йому спілкуватися із сином ОСОБА_6, рішення Органу опіки та піклування від 07 березня 2017 року № 168 щодо зустрічей батька з дитиною не виконує. Також надав копії квитанцій про перерахування ним позивачу аліментів на сина. 10 січня 2018 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_4 повідомила, що ОСОБА_5 навчанням сина не цікавиться, участі у його вихованні не приймає, аліменти на дитину не отримувала. Секретар комісії ознайомила присутніх із протоколом бесіди спеціаліста служби у справах дітей та сім'ї із неповнолітнім сином сторін ОСОБА_6, який повідомив, що відносини з батьком не змінилися, спілкуватися з ним він не бажає, вважає, що його вітчим краще демонструє батьківську турботу про нього, ніж біологічний батько, тому підтримує маму в справі про позбавлення відповідача батьківських прав. Також ОСОБА_6 повідомив, що батько йому регулярно телефонує.
Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рапорта ОСОБА_5 від 07 листопада 2015 року з його грошового забезпечення під час проходження служби в Головному управлінні Національної поліції в Київській області по день звільнення 21 жовтня 2016 року утримувалися аліменти на сина ОСОБА_6, у зв'язку з виходом відповідача на пенсію стягнення аліментів із його заробітної плати припинилося.
У запереченнях на позов відповідач ОСОБА_5 зазначав, що позивач ОСОБА_4 із заявою до Пенсійного фонду України чи виконавчим листом до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби про стягнення аліментів із пенсії не зверталася.
За інформацією Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби, наданою на запит адвоката Хуторненка І.М. листом від 23 лютого 2018 року за вих. № 4477, згідно із відомостями Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 23 лютого 2018 року на примусовому виконання виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліментів на дитину не перебуває. У прийнятті до примусового виконання даного виконавчого листа, виданого судом 30 серпня 2012 року, постановою державного виконавця від 30 серпня 2012 року відмовлено, так як виконавчий лист не відповідав вимогам закону, а саме був відсутній ідентифікаційний номер боржника.
Із наданих суду копій квитанцій грошових переказів вбачається, що з травня 2017 року відповідач ОСОБА_5 добровільно перераховував ОСОБА_4 аліменти на сина ОСОБА_6, проте позивач ці кошти отримувати відмовлялася.
Із характеристик, виданих 06 червня 2017 року та 18 грудня 2017 року Броварською загальноосвітньою школою I-III ступенів № 9, вбачається, що ОСОБА_6, 2002 року народження, навчається у цій школі з першого класу. Рівень оцінювання знань має високий та достатній, проявляє схильність до вивчення предметів суспільно-гуманітарного циклу. Прикладом у життєвих ситуаціях для ОСОБА_6 завжди є мама, яка приділяє належну увагу навчанню і вихованню сина, регулярно відвідує батьківські збори. За останні п'ять років його батько в школі жодного разу не з'являвся та навчанням сина не цікавився.
Із матеріалів справи вбачається, що у липні 2013 року ОСОБА_5 звертався до Служби у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області з приводу чинення йому колишньою дружиною перешкод у спілкуванні із сином ОСОБА_6, із ОСОБА_4 було проведено бесіду щодо рівності прав і обов'язків батьків щодо дитини, остання зобов'язувалася узгоджувати з батьком дитини дні та години побачень із сином.
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 12 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_5 надавав свою згоду неповнолітньому синові ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд до Королівства Нідерландів з метою відпочинку в супроводі матері ОСОБА_4
Свідки зі сторони позивача ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у суді показали, що неповнолітній ОСОБА_6 спілкуватися із батьком ОСОБА_5 не бажає, після розірвання шлюбу відповідач почав мало приділяти уваги синові, участі у його вихованні фактично не бере, від виконання своїх батьківських обов'язків самоусунувся. До виходу на пенсію відповідач сплачував аліменти на сина, після чого їх виплата припинилася. Також показали, що із вітчимом у дитини добрі стосунки.
Неповнолітній син сторін ОСОБА_6 у суді пояснив, що його мати у спілкуванні йому із батьком перешкод не чинить, останній його життям не цікавиться, школу не відвідує. Коли він хворів батько коштів на його лікування не надавав. Для його поїздки з матір'ю до вітчима до Нідерландів до посольства цієї держави батько не з'явився, тому поїздку прийшлося відмінити. Після звернення матері ОСОБА_4 до суду з цим позовом, батько став частіше телефонувати. Спілкуватися з батьком не бажає, оскільки не вважає це необхідним. Згоден з позицією матері щодо позбавлення відповідача батьківських прав, щоб не втручався у подальшому в його життя.
Підстави позбавлення батьківських прав, встановлені у ч. 1 ст. 164 СК України.
За змістом положень п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тобто виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до абз. 2 п. 16 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно із висновком Пленуму Верховного Суду України, викладеним ним в абз. 2 ст. 18 вказаної постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Виходячи з наведеного вище, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), допускається виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов'язками та лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.
У ст. 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
За змістом ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" наголошував на тому, що питання сімейних відносин та позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (п. п. 57, 58 цього рішення).
У ч. 2 ст. 182 СК України встановлено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років у 2018 році становить: з 1 січня - 1860 грн., з 1 липня - 1944 грн., з 1 грудня - 2027 грн.
Судом встановлено, що за заявою ОСОБА_5 по 21 жовтня 2016 року до його виходу на пенсію із грошового забезпечення відповідача на користь ОСОБА_4 утримувалися аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5, відомості щодо перебування на примусовому виконанні виконавчого листа про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на сина відсутні. Починаючи з травня 2017 року відповідач ОСОБА_5 добровільно перераховує позивачу ОСОБА_4 аліменти на дитину в мінімальному гарантованому законом розмірі в сумі 1020 грн., проте остання отримувати їх відмовляється. Між сторонами тривалий час існують неприязні стосунки.
За змістом п. 1 ст. 3, п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 18 зазначеної вище Конвенції Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. З метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом положень ч. ч. 1, 3 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи обставини справи, відношення батька до сина, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 не виконує в повній мірі свої батьківські обов'язки стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, належним чином про здоров'я та навчання сина, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини не піклується, участі у вихованні сина він не бере, обмежуючись лише сплатою аліментів на дитину в мінімальному розмірі, ці дані не можуть свідчити про свідоме нехтування ОСОБА_5 своїми обов'язками та достатність правових підстав для застосування до нього такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності як позбавлення його батьківських прав, тому позов задоволенню не підлягає.
Суд критично ставиться до висловленої в суді неповнолітнім ОСОБА_6 думки щодо позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав стосовно нього.
Виходячи з наведених обставин, суд вважає необхідним попередити ОСОБА_5 про необхідність змінити своє ставлення до неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та необхідність належного виконання ним своїх батьківських обов'язків відносно сина, контроль за яким покласти на Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, стосовно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовити.
Попередити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, про необхідність змінити своє ставлення до сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та необхідність належного виконання ним батьківських обов'язків.
Покласти на Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області контроль за виконанням ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських обов'язків стосовно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.