Справа № 344/6170/18
Провадження № 2/344/1148/19
13 березня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого - судді Антоняка Т.М.,
секретаря Максимів Н.С.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника третьої особи Дутчак І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з квартири,
ОСОБА_1 звернулася з позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з квартири.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що її дочка - ОСОБА_4 є одноосібною власницею двохкімнатної квартири, загальною площею 49,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на квартиру у неї виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1-208, виданого 11.04.2018 року. Попередньо вказана квартира належала на праві власності її тітці (маминій рідній сестрі) ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, яка за життя склала заповіт, на підставі якого ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину. Одночасно, згідно даних будинкової книги, ОСОБА_6, ще за життя, будучи власницею квартири, 12.04.2016 року зареєструвала у ній місце проживання ОСОБА_5. Та обставина, що відповідач зареєстрований та фактично не проживає у зазначеній квартирі, призводить до істотного порушення її прав та законних інтересів, утруднює та унеможливлює фактичне володіння, користування та розпорядження майном. Відповідач веде асоціальний спосіб життя, є неодноразово судимий, в тому числі за особливо тяжкі злочини, в місцях позбавлення волі суммарно перебував близько 25 років. Проживаючи в належній її дочці квартирі, відповідач систематично порушує правила соціального співжиття, систематично руйнує та псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням, дозволяючи проживати в ньому невизначеній кількості невідомих їй осіб безхатченків, із ознаками наркоманії та алкоголізму, не здійснює комунальних платежів.
Ухвалою Івано-Франківський міського суду Івано-Франківської області від 11 травня 2018 року відкрито провадження по даній справі та призначено підготовче судове засідання.
У підготовчому засіданні 18 червня 2018 року до участі у даній цивільній справі ухвалено залучити третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та зобов'язати надати висновок щодо розв'язання спору.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали вимоги позову. Просять задовольнити позов.
Відповідач на неодноразові виклики суду, в судове засідання не прибув.
Представник третьої особи в судовому засіданні вказала, що службою у справах дітей проведено обстеження житлових умов та встановлено, що житлові умови проживання у квартирі є незадовільними, квартира потребує ремонту. Спільне проживання сім'ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є неможливим, так як останній веде асоціальний спосіб життя, приводить у квартиру сторонніх осіб. ОСОБА_5 попереджено про розгляд справи у суді.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_4 (а.с.5) є власницею двохкімнатної квартири, загальною площею 49,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).
Встановлено, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та за життя склала заповіт, яким все належне їй майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі те, що їй належатиме і на що вона буде мати право, заповіла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
11.04.2018 року державним нотаріусом Перщої Івано-Франківської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, в якому зазначається, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, 1941 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з квартира АДРЕСА_2 (а.с. 18).
Як вбачається з будинкової книги (а.с. 14-17), виписки № 02-02/00067/955 з будинкової книжки про реєстрацію та склад сім'ї від 03.05.2018 року (а.с.22), копії паспорта відповідача (а.с. 9-10), відповідач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.
Позивач вказує на істотне порушення прав та законних інтересів малолітньої ОСОБА_4, яка є власником спірної квартири, утруднення фактичного володіння, користування та розпорядження належним їй майном, через те, що відповідач веде асоціальний спосіб життя, є неодноразово судимий, порушення ним правил соціального співжиття, систематичного руйнування та псування ним жилого приміщення, використання його не за призначенням, так як останній дозволяє проживати в ньому невизначеній кількості невідомих їй осіб безхатченків, із ознаками наркоманії та алкоголізму. При цьому відповідач не здійснює комунальних платежів, що призводить до накопичення заборгованості за спожиті ним комунальні послуги..
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_4 зверталася до відповідача з письмовою вимогою про звільнення займаного приміщення (виселення) з вищенаведених підстав (а.с. 23-25).
З Акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 12.11.2018 року слідує, що житлово-побутові умови у квартирі АДРЕСА_1 незадовільні. Квартира потребує ремонту, заміни частини вікон, вивезення мотлоху та прибирання. ОСОБА_5 попереджено про розгляд справи судом. На даний час спільне проживання сім'ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 неможливе.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно вимог ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Частиною 4 ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку, передбачені ст. 116 ЖК України.
Статтею 116 ЖК України передбачене виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
За змістом даної норми виселення вказаних у ст. 116 ЖК осіб без надання іншого жилого приміщення - санкція за скоєне правопорушення.
а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення. Вина цих осіб носить характер умислу або грубої необережності. Наймач відповідає за дії малолітніх та неповнолітніх дітей. Під систематичністю розуміють скоєння двох і більше таких правопорушень;
б) використання його не за призначенням. Це використання житлового приміщення не для проживання, а для розміщення майстерні, складу, підсобних приміщень, утримання тварин тощо;
в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.17 постанови від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Зважаючи, що відповідач веде асоціальний спосіб життя, псує жиле приміщення, що робить неможливим проживання малолітньої дитини із ним в одній квартирі, а відтак вимоги позову підлягають до задоволення.
Відповідно до частини п'ятої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.16,356,358,365 Цивільного кодексу України, ст.ст. 64, 116, 150, 156, 157 Житлового кодексу України, ст.ст. 76-81, 263-265, 268, ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з квартири - задовольнити.
Виселити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, з квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Антоняк Т.М.
Довідка: повний текст рішення складено 18.03.2019 року.