Справа №339/389/18
6/339/2/19
18.03.2019 м. Болехів
Болехівський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді - Головенко О. С.
секретаря судового засідання Ганчар Л.В.
з участю представника ВДВС ОСОБА_1
боржника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3
представника стягувача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду подання старшого державного виконавця Болехівського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_5 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2,-
12.11.2018 старший державний виконавець звернувся до суду із зазначеним поданням та просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_2
Подання обґрунтовує тим, що на виконанні ВДВС перебуває виконавче провадження №55062472, в якому ОСОБА_2, як боржник, ухиляється від виконання зобов'язань згідно виконавчого листа, виданого 24.03.2006 на підставі рішення Болехівського міського суду від 17.03.2006.
Ухвалою Болехівського міського суду від 09.08.2011 замінено сторону виконавчого провадження з ОСОБА_6 на ОСОБА_7
03.11.2017 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку надіслано боржнику.
06.11.2017 зроблено запити в реєструючі установи для перевірки майнового стану боржника і згідно отриманих повідомлень, майна, на яке можна здійснити стягнення, у боржника не виявлено.
06.11.2017 боржнику направлено виклик державного виконавця.
29.11.2017 винесено постанову про опис та арешт майна боржника і вказане майно передано на реалізацію на електронних торгах та реалізовано. Під час вилучення шуруповерта встановлено, що боржник перебуває за межами країни, про що складено відповідний акт.
01.12.2017 та 18.07.2018 до державної прикордонної служби України надіслано запити про перетин кордону боржником та отримано відповіді.
Ухвалою суду від 14.11.2018 ініційовано розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження в цивільній справі за позовом прокурора Долинської міжрайпрокуратури в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування майнових збитків, завданих недобросовісним або недбалим виконанням опікунських обов'язків, закінченої ухваленням рішення та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі про відновлення втраченого повністю або частково судового провадження.
Ухвала суду про відновлення втраченого судового провадження вступила в законну силу 24.01.2019.
12.02.2019 поновлено провадження у справі.
Прокурор Калуської місцевої прокуратури в судове засідання не з'явився повторно, про дату, час і місце цього засідання був повідомлений у встановленому законом порядку.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Представник ВДВС у судовому засіданні підтримала подання та просила його задоволити.
19 лютого 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на подання, в якому вказує, що вказане подання не підлягає до задоволення. Заборона виїзду за кордон вважає одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
В поданні не зазначено підстав та доказів того, що він має намір виїхати за межі України. Також суду не надано доказу про те, що він свідомо не виконує належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково і має змогу виконати такі, але не виконує без поважних причин.
Вказує, що проживає за місцем реєстрації, але на даний час не працює, відповідно, на даний час не має доходів і немає можливості погасити заборгованість.
Подання не підлягає задоволенню за недоведеністю щодо ухилення його, як боржника від виконання зобов'язання. (а.с.102).
В судовому засіданні боржник ОСОБА_2 підтвердив про те, що він обізнаний про наявність судового рішення про стягнення з нього боргу та відкриття виконавчого провадження в зв"язку з цим. Однак, від виконання рішення він не ухиляється, оскільки немає роботи. При цьому зазначив, що в зв"язку з наявністю судового рішення щодо нього, його ніхто не хоче працевлаштувати. Так, приватний підприємець Романишин, в якого він працював, звільнив його з роботи, отримавши повідомлення з виконавчої служби про стягнення з нього боргу. Підтвердив, що перебував за кордоном, зокрема, два роки проживав у дочки в Польщі, а також їздив в Чехію ( м.Прагу) до своєї дружини. Кошти на такі поїздки йому надавали дочка. В Україні немає постійного місця проживання, і не проживає по місцю реєстрації, більшість часу проживає за кордоном, зокрема, у дочки в Польщі.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що подання слід задоволити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, право кожного, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання порядку, захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно положень п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження”.
Одним із заходів виконання рішення суду може бути тимчасове обмеження особам (боржникам) у праві виїзду за межі України.
За змістом п.19 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавцю надано право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, поновлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясовувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що Болехівським міським судом 24 березня 2006 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 83516 грн. завданих збитків та судовий збір 379 грн. (а.с.2-3).
Старшим державним виконавцем Болехівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області 03.11.2017 відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом (а.с.5). Вказану постанову повторно листом від 23.01.2018 №200 направлено боржнику (а.с.111-112).
Ухвалою Болехівського міського суду від 09.08.2011 замінено стягувача ОСОБА_6 його правонаступником ОСОБА_7 (а.с.110, 107-108).
06.11.2017, 13.06.2018 боржнику направлено виклик державного виконавця (а.с.6, 15).
29.11.2017 винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме на: шуруповерт, пилосос, електролобзик, електродрель, електропилу (а.с.7).
18.03.2018 державним виконавцем складено акт про те, що шуруповерт, який описано та на який накладено арешт, вилучено у ОСОБА_7 Зі слів батька ОСОБА_2 перебуває в Чехії (а.с.14).
Згідно акту про проведення електронних торгів від 12 квітня 2018 року шуруповерт реалізовано за ціною 250 грн. (а.с.20).
11.05.2018 зроблено запити в реєструючі установи для перевірки майнового стану боржника і згідно відповідей майна, на яке можна здійснити стягнення, у боржника не виявлено (а.с.13).
З витягу з реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що відомості щодо ОСОБА_2 відсутні ( а.с.12).
Згідно відповіді №313 від 18.05.2018 Головного управління держспоживслужби в Івано-Франківській області вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстрована сільськогосподарська техніка відсутня (а.с.16).
З відповіді управління держпраці в Івано-Франківській області від 18.05.2018 за ОСОБА_2 великомонтажні та технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі не зареєстровані (а.с.17).
Як вбачається з відповіді ДФС України інформація щодо сум доходу, нарахованого податковим агентом на користь платників податку та сум утриманого з них податку щодо ОСОБА_2 відсутня. А також платник податків на обліку не перебуває (а.с.21-22).
З пояснень ОСОБА_2 та наданих державним виконавцем матеріалів вбачається, що рішення суду боржником добровільно не виконується.
Згідно ч. 4 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний невідкладно, не пізніше наступного робочого дня письмово повідомити виконавцю зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження.
Відповідно до ч.5 цієї ж статті:- 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання ОСОБА_2 обов'язків, передбачених нормами ЗУ «Про виконавче провадження», що є підтвердженням свідомого невиконання рішення суду та, відповідно, підставою для тимчасового обмеження у праві виїду за межі України.
Так, державним виконавцем виклики та копії постанов направлялись боржнику за адресою, яка вказана у виконавчих листах.
Разом з тим, як ствердив боржник, він за вказаною адресою не проживає, оскільки немає постійного місця проживання в Україні, тому більше часу проживає закордоном.
Окрім того, знаючи про наявність судового рішення та несплаченого боргу в сумі 83516,95грн., про зміну адреси проживання чи інші засоби зв'язку (телефони, електронні адреси тощо) боржник виконавця не повідомляв.
Фактично доводи ОСОБА_2 та його представника зводяться до недоведеності факту умисного ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Із цього приводу суд зауважує, що поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Будь-яких доказів щодо поважних причин невиконання рішення суду боржником не надано.
Натомість його дії свідчать про умисну бездіяльність, яка спрямована на невиконання рішення суду.
Належить відмітити, що судове рішення, по якому видано виконавчий лист, набрало законної сили ще в 2006 р., однак із незрозумілих і недоведених причин протягом 12 років років цей обов'язок боржником не виконується і останній нехтує приписами закону щодо обов'язковості виконання судових рішень.
Відповідно до ч.1,2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40, зазначається, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Так, у справі «ОСОБА_8 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.
Слід зазначити, що під час виконання виконавчого листа державним виконавцем вживалися заходи до примусового виконання, зокрема щодо з'ясування наявності у боржника грошових коштів і майна, на які можна було б звернути стягнення.
При цьому встановлено, що нерухоме майно відсутнє, що підтверджується відповідями на запити Державної податкової служби України, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.12).
Разом з тим, примусове здійснення погашення заборгованості на суму 250грн. від реалізації майна при проведенні електронних торгів( а.с.20) не є достатнім для задоволення вимог про стягнення заборгованості в сумі 83516,95грн. та не може вважатись належним виконанням рішення суду.
Окрім того, як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби на запит №4903 від 13.11.2017, ОСОБА_2 неодноразово перетинав кордон в пунктах пропуску Шегині, Краківець транспортним засобом АТ 0229 ВЕ. Виїзд 10.04.2016, в'їзд 20.07.2016, виїзд 11.09.2016, в'їзд 23.11.2016, виїзд 04.06.2017, в'їзд 31.08.2017, виїзд 24.09.2017 (а.с.8-9).
З відповіді Державної прикордонної служби на запит №5177 від 01.12.2017, ОСОБА_2 перетинав кордон в пунктах пропуску Шегині, Краківець транспортним засобом АТ 0229 ВЕ. В'їзд 20.07.2016, виїзд 10.04.2016 (а.с.11).
Згідно відповіді Державної прикордонної служби на запит №4809 від 18.07.2018 вбачається, що ОСОБА_2 перетинав кордон в пункті пропуску Шегині транспортним засобом АТ 5666 СВ. В'їзд 06.12.2017, виїзд 24.09.2018, в'їзд 19.07.2018 (а.с. 23).
Розмір заборгованості боржника та небажання останнього протягом тривалого періоду виконувати покладені на нього зобов'язань; регулярні поїздки за кордон, що потребують значних коштів та свідчить про наявність таких у боржника; відсутність позитивних результатів вжитих державним виконавцем заходів з примусового виконання судових рішень з врахуванням принципу обов'язковості виконання рішень суду, дають підстави суду прийти до висновку, що ОСОБА_2 може виїхати за межі території України саме з метою ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, що утруднить або унеможливить виконання таких, тому є всі підстави тимчасово обмежити останнього у праві виїзду за кордон України до виконання наведених зобов'язань.
На підставі викладеного, ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" та керуючись ст. 441 ЦПК України, -
Подання задоволити.
Тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документа для виїзду за кордон ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП2730721550, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 до виконання зобов'язань за рішенням №2-12 від 17березня 2006 року, виданого Болехівським міським судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 83516.95 грн. завданих збитків недобросовісним виконанням обов'язків та судового збору в сумі 379 грн.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Болехівський міський суд.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Головенко О.С.