вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/691/19
Суддя А.Ю. Кошик, розглянувши матеріали заяви б/н від 27.02.2019 року Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код 14360570) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мішкурова Максима Олександровича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 96 823,48 грн. заборгованості.
встановив:
До Господарського суду Київської області Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» подано заяву б/н від 27.02.2019 року про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мішкурова Максима Олександровича 96 823,48 грн. заборгованості за кредитним договором № Б/Н від 13.06.2017 року, яка складається з 43 437,49 грн. заборгованості за кредитом, 20 963,33 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 10 405,15 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими у вигляді щомісячної комісії, 22 017,51 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
За змістом ст.ст. 147, 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу.
Статтею 148 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 509, ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як визначено ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
З аналізу вказаних норм закону слідує, що штрафні санкції та проценти за своєю правовою природою хоча й виникають з договору, однак не є грошовою заборгованістю безпосередньо за договором.
Заявлена до стягнення заборгованість є частиною заборгованості за договором та містить додаткові нарахування, що потребує здійснення розрахунку і перевірки його обґрунтованості як щодо самої заявленої до стягнення частини заборгованості, так і проведеного нарахування на таку заборгованість, що в межах наказного провадження не передбачено з огляду на ч. 1 ст. 148 та п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України. Також серед наведених в ст. 150 Господарського процесуального кодексу України вимог до оформлення заяви про видачу судового наказу не передбачено надання розрахунку вимог і підрозумівається, що про заборгованість безпосередньо має бути зазначено в договорі.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Як вже встановлено судом, хоча заява про видачу судового наказу містить вимоги стосовно основної заборгованості, однак такі вимоги взаємопов'язані з рештою вимог, які не підлягають розгляду в порядку наказного провадження. Таким чином, заявлені в заяві б/н від 27.02.2019 року Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» вимоги в сукупності не відповідають ст.148 Господарського процесуального кодексу України, що з врахуванням п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Також, як вбачається з заяви про видачу судового наказу, вказана заява підписана представником заявника ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності № 8332-К-H-О від 31.08.2017 року.
30.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Відповідно до ч. 3 ст. 131-2 Конституції України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 11 ч. 16-1 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Таким чином, представництво у судах першої інстанції станом на дату звернення заявника з заявою про видачу судового наказу до Господарського суду Київської області здійснюється виключно прокурорами або адвокатами, а також керівниками, за винятком органів державної влади та органів місцевого самоврядування (з 01.01.2020 року).
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційно-правова форма заявника - Приватне акціонерне товариство. Тобто, заявник не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
При цьому підписання та/або подання заяви є процесуальною формою реалізації повноважень з представництва.
Разом з тим, матеріали заяви про видачу судового наказу не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 є адвокатом. Таким чином, у суду відсутні підстави вважити, що дана заява підписана уповноваженою особою, яка має на це право.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо, зокрема, заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 2 та п. 3 ч. 1. ст. 152 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Крім того, суд доводить до відома заявника, що відповідно до ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відтак, заявник не позбавлений права повторно звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення суми основної заборгованості за договором.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись ст.ст. 148, 152, 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Ухвалив:
Відмовити Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мішкурова Максима Олександровича 96 823,48 грн. заборгованості за кредитним договором № Б/Н від 13.06.2017 року.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик