Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2019Справа № 910/12723/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.,
за участю секретаря судового засідання Зінчук С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-ЛПГ»
до 1. Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської
міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2. Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу
Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
3. Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Завод Спутник»
про припинення дій, які порушують право власності,
Представники учасників справи:
від позивача: Топчій С.М.;
від відповідача-1: Тіхонова І.С.;
від відповідача-2: Кірґяков А.С.;
від відповідача-3: Ципін Д.Л.;
від третьої особи: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком - ЛПГ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-2), Комунальної аварійно - рятувальної служби «Київська служба порятунку» (далі - відповідач-3) про припинення дій, які порушують право власності позивача шляхом заборони відповідачам зносити та вилучати об'єкти майна, резервуар для зберігання скрапленого газу, роздавальну колонку, нежитлове приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87А.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не дивлячись на законність підстав перебування майна належного позивачу та території земельної ділянки та приміщенні, що орендується позивачем, працівниками відповідачів 2 та 3 за дорученням відповідача-1 протягом двох років вчиняються спроби незаконно вилучити належне позивачу майно, а також демонтувати орендоване приміщення, та демонтувати і вивезти обладнання, що належить позивачу та використовується останнім. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/12723/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Завод Спутник», підготовче засідання призначено на 03.12.2018 року.
22 листопада 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-3 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-3 проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що приписами позивача зобов'язано надати проектно-дозвільну документацію для розміщення автомобільного газозаправного пункту (далі - АГЗП) та тимчасової споруди (далі - ТС) (МАФ), а вразі відсутності такої документації - демонтувати власними силами та встановлено строк виконання приписів - 3 дні. Оскільки вимоги приписів не були виконані, обладнання АГЗП були демонтовані компетентними органами. При цьому, позивач не надавав суду доказів виконання вимог приписів, а самі приписи позивач у встановленому законом порядку не оскаржував, а відтак немає підстав стверджувати, що вони були протиправними і є підстави просити суд заборонити компетентним органам вчиняти дії, які є їхніми законними обов'язками щодо контролю благоустрою населених пунктів і запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.
Також, відповідач-3 зазначає, що з огляду на положення Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою міста Києва, приписи №1708074, 1708911 є вимогою щодо усунення виявленого порушення, їх винесення є передумовою для вирішення питання відносно демонтажу самовільно розміщених АГЗП та ТС, а відтак, оскільки на момент розгляду даної справи приписи про вжиття заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою є чинними та не визнані незаконними у встановленому законодавством порядку, а також з огляду на те, що до компетенції господарського суду не входить вирішення питання правомірності чи неправомірності дій суб'єкта владних повноважень, презюмується те, що вилучення самовільно встановлених елементів благоустрою відбулося на законних підставах.
Таким чином, відповідач-3 зазначає, що з огляду на правила підвідомчості, в даному судовому процесі не можуть бути розглянуті питання чи мали ті чи інші органи державної влади/місцевого самоврядування повноваження вчиняти управлінські, контрольні, владно-розпорядчі дії та не може бути застосований Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позивач в свою чергу, не був позбавлений права звернутись до адміністративного суду для оскарження приписів та встановлення, чи діяв Департамент та його органи в рамках наданих повноважень.
Відповідач-3 зазначає, що позивач, звернувшись до суду, посилається на безумовні правомочності власника та непорушність права власності, забуваючи про обов'язки власника перед суспільством. Непорушність права власності не надає необмеженості у користуванні своїм майном та не означає безкарність власника у випадку порушенням ним загальнообов'язкових суспільних норм. Однак, позивач розмістивши без необхідних дозвільних документів АГЗП, наразив на небезпеку життя і здоров'я мешканців Києва.
Відтак, відповідач-3 зазначає, що зважаючи на те, що майбутні дії позивача, зокрема, можуть складати адміністративні правопорушення чи містити склад злочинів, суд не може втручатися в компетенцію суб'єкта владних повноважень і заборонити йому виконувати свої прямі обов'язки та реагувати на протиправні дії, якщо такі будуть вчинятись позивачем, а відтак, винесення законних приписів та вчинення дій, передбачених законом, не може вважатись дією, що порушує право власності позивача, та бути забороненими.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2018 підготовче засідання відкладено на 16.01.2019 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2019 підготовче засідання відкладено на 04.02.2019 року.
28 січня 2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, оскільки приписи у встановленому законом порядку позивач не оскаржував, у зв'язку з чим немає підстав стверджувати, що вони були протиправними. Також, відповідач-1 вказує на те, що виходячи з положень Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою міста Києва, приписи № 1708074, № 1708911 є вимогою щодо усунення виявленого порушення. Їх винесення є передумовою для вирішення питання відносно демонтажу самовільно розміщених АГЗП та ТС. Оскільки на момент розгляду даної справи приписи про вжиття заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою є чинними та не визнані незаконними у встановленому законодавством порядку, а також з огляду на те, що до компетенції господарського суду не входить вирішення питання правомірності чи неправомірності дій суб'єкта владних повноважень, презюмується те, що вилучення самовільно встановлених елементів благоустрою відбулось на законних підставах.
31 січня 2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані письмові пояснення, відповідно до змісту яких відповідач-2 проти задоволення позову заперечує, оскільки:
- винесені працівниками відповідача-2 приписи № 1514317, № 1514318, № 1608034, № 1608181 є вимогою щодо усунення виявленого порушення, їх винесення є передумовою для вирішення питання відносно демонтажу самовільно розміщених АГЗП та ТС, а відтак, оскільки на момент розгляду справи приписи про вжиття заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою є чинними та не визнані незаконними у встановленому законодавством порядку, а також з огляду на те, що до компетенції господарського суду не входить вирішення питання правомірності чи неправомірності дій суб'єкта владних повноважень;
- у позивача відсутні правові підстави для перебування на вулиці Межигірській 87 у місті Києві, оскільки Договір оренди втратив свою чинність. При цьому, відповідно до умов Договору оренди позивачу переданий технічний майданчик, який відсутній у документах на право власності на нерухоме майно, а саме на схематичному плані земельної ділянки та актуальної інформації про об'єкт;
- позивач не виконує зобов'язання власника перед суспільством та розмістивши без необхідних дозвільних документів АГЗП наразив на небезпеку життя і здоров'я мешканців Києва;
- зважаючи на те, що майбутні дії позивача, зокрема, можуть складати адміністративні правопорушення чи містити склад злочинів, суд не може втручатись у компетенцію суб'єкта владних повноважень і заборонити йому виконувати свої прямі обов'язки та реагувати на протиправні дії, якщо такі будуть вчинятись позивачем, а відтак, винесення законних приписів та вчинення дій, передбачених законом, не може вважатись дією, що порушує право власності позивача та бути забороненим.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/12723/18 до судового розгляду по суті на 27.02.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні 27.02.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні 27.02.2019 року проти задоволення позову заперечили.
Представник третьої особи у судове засідання 27.02.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 27.02.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
21.07.2010 року між позивачем (Орендар) та третьою особою (Орендодавець) було укладено Договір оренди № 465 (далі - Договір оренди), відповідно до пункту 1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування без права передання в суборенду та без права викупу наступне приміщення, назване у подальшому «приміщення, що орендується», за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87-А. Площа, що орендується, складається з 20 кв.м. нежилого приміщення та прилеглого технічного майданчика для розташування торгівельного об'єкту, стаціонарного АГЗП (автогазозаправочний пункт), з продажу скрапленого газу «пропан-бутан».
Приміщення, що орендується, надається Орендарю для розташування АГЗП (пункт 2.1. Договору оренди).
Пунктом 4.1. Договору оренди передбачено, що цей Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє з 01.09.2010 року до 01.09.2011 року включно.
Згідно з пунктом 4.2. Договору оренди цей Договір може бути пролонгованим за письмовою згодою сторін.
Орендоване майно належить на праві власності третій особі, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 29603649 від 08.04.2011.
Позивач зазначає, що користуючись на законній підставі орендованим нежитловим приміщенням та прилеглою до будівлі територією, ним було розміщено належне на праві власності позивачу майно, а також розташовано поряд з вказаною орендованою нежитловою будівлею обладнання, що використовується позивачем у його господарській діяльності (заправну колонку та резервуар ємністю 10 м.куб.).
За твердженням позивача, зазначене майно належить йому на підставі Договору купівлі-продажу та обліковується на балансі, а отже позивач є його законним власником. Більш того, територія на якій розташоване приміщення огороджена бетонним парканом, а саме приміщення не виходить лицьовою стороною на вулицю Межигірську у місті Києві. Доступ на територію є можливим виключно через металеві в'їзні ворота, що унеможливлює будь-яке навіть естетичне втручання у зовнішній вигляд території вулиці Межигірська з боку позивача чи третьої особи.
Разом з цим, позивач зазначає, що для зберігання належного йому майна ним було отримано повний спектр дозвільних документів, а саме декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки від 11.01.2016, отримано позитивний висновок протипожежного стану, свідоцтво про державну реєстрацію об'єкта підвищеної небезпеки, видане ГУ Держпраці у Київській області 24.12.2015, розроблено та узгоджено план локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, розроблено декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки, розроблено робочий проект та проведено його експертизу на відповідність вимог нормативно-правових актів з промислової безпеки і охорони праці, затверджений в установленому порядку паспорт потенційно небезпечного об'єкта, отримано дозволи ГУ Держпраці у Київській області від 16 травня 2016 року на експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки та на виконання робіт підвищеної небезпеки, отримано дозвіл управлінням екології та природних ресурсів Київської міської державної адміністрації на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, розроблено та затверджено інструкції з охорони праці, посадові інструкції та інші необхідні для законного зберігання обладнання документи.
Виходячи з наведеного позивач стверджує, що він на відповідній правовій підставі (чинний договір оренди) користується приміщенням та прилеглою до нього територією, що дає йому законне право розміщувати за вказаною вище адресою належне позивачу на праві власності майно. Проте, не дивлячись на законність підстав перебування майна належного позивачу на території земельної ділянки та приміщенні, що орендується позивачем, працівниками КП «Київблагоустрій» та Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» за дорученням Департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації протягом двох років вчиняються спроби незаконно вилучити належне позивач майно, а також демонтувати орендоване приміщення та демонтувати і вивезти обладнання, що належить позивачу та використовується останнім.
Зокрема, позивач вказує, що 06.11.2015 року Головним спеціалістом відділу контролю за благоустроєм Департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації Керімовим Р.С. за участю працівників Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» було здійснено спроби примусового монтажу та вилучення з володіння позивача роздавальної колонки, резервуару для скрапленого газу, що знаходилось біля орендованого позивачем нежитлового приміщення. Крім того, працівниками відповідачів було здійснено спроби демонтувати і саме орендоване приміщення, що ледь не завдала шкоди третій особі як Орендодавцю.
Листом № 03-11/15 від 09.11.2015 щодо приписів № 1514317 від 06.11.2015 та №1514318 від 06.11.2015 позивач повідомив КП «Київблагоустрій» про те, що деякі документи на даний час на стадії подовження та в процесі оформлення. Оскільки часу на підготовку повного пакету документів було недостатньо, решту необхідних паперів позивач надасть найближчим часом. Даний автомобільний газозаправний пункт працює в правовому полі, сплачує всі встановлені законодавством податки та акцизи до місцевих та державних бюджетів. Все обладнання є сертифікованим та загрози для життя і здоров'я людей не несе. У зв'язку з цим позивач не вбачає правових підстав для проведення демонтажних робіт на АГЗП.
Листом № 25-05/16 від 16.05.2016 щодо приписів № 1608034 від 12.05.2016 та № 1608181 від 14.05.2016 позивач повідомив КП «Київблагоустрій» про те, що деякі документи на даний час на стадії подовження та в процесі оформлення. Оскільки часу на підготовку повного пакету документів було недостатньо, решту необхідних паперів позивач надасть найближчим часом. Даний автомобільний газозаправний пункт працює в правовому полі, сплачує всі встановлені законодавством податки та акцизи до місцевих та державних бюджетів. Все обладнання є сертифікованим та загрози для життя і здоров'я людей не несе. У зв'язку з цим позивач не вбачає правових підстав для проведення демонтажних робіт на АГЗП.
До вказаного листа позивач додав копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, довідки ЄДРПОУ, договору оренди, робочого проекту, планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій, декларації безпеки ОПН, дозволу МНС, свідоцтва ОПН, дозволу Держгірпромнагляду, дозволу СЕС.
Однак, за твердженням позивача, в подальшому на підставі приписів спеціаліста КП «Київблагоустрій» 25.03.2018 року представниками відділу контролю за благоустроєм департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації за участю працівників Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» були здійснені повторні протиправні дії по примусовому демонтажу та вилученню з володіння позивача роздавальної колонки, резервуару для зберігання скрапленого газу.
Позивач зазначає, що відповідачі помилково вважають, що сама орендована позивачем будівля охорони є тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності, що встановлена неправомірно з порушенням Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради 25.12.2008 № 1051/1051 (у новій редакції рішення Київської міської ради від 28.05.2015 № 566/1430).
На думку відповідачів, при огляді приватної території, що належить ПАТ «ІТТ-ПЛАЗА» ними було встановлено порушення пунктів 13.3.1. (самовільне розміщення (встановлення) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності), а отже в подальшому Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації було прийнято відповідне рішення (доручення) про демонтаж вказаного елементу благоустрою у відповідності із пунктами 13.3.2., 13.3.3. Правил благоустрою міста Києва.
Проте, позивач вважає вказані дії відповідачів такими, що не відповідають вимогам закону, а відповідачі помилково вказують що майно, яке розміщено поряд з будівлею є незаконно розміщеним. Обладнання (резервуар для зберігання скрапленого газу, роздавальна колонка, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 87 А) розташоване на земельній ділянці, що не належать до державної чи комунальної власності, а отже питання розташування будь-якого обладнання чи майна на території третьої особи має вирішуватись виключно між власником та орендарем.
При цьому, на думку позивача в даному випадку, закон визначає критерії, за яких дозволяється безпечне розміщення подібного обладнання на території підприємств. Вказані критерії наведені в ряді законодавчих актів (ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04 2007, Кодекс Цивільного захисту України та інш.), а також встановлює відповідні державні контролюючі служби, що здійснюють контроль за діяльністю підприємства, що використовують у своїй роботі обладнання призначення для зберігання скрапленого газу. Так, у разі виявлення порушень, під час проведення перевірок, виключно Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві та Державна служба України з питань праці, Державна Екологічна інспекція у місті Києві мають відповідні встановлені законом права, щодо застосування санкцій, що передбачені законом по відношенню до підприємства порушника. Жодного законодавчо встановленого відношення до перевірки законності діяльності підприємства та належного йому майна, що розташоване на приватній території та тим більше повноважень по вилученню обладнання (майна), що належить позивачу, без відповідного судового рішення, відділ контролю за благоустроєм департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації чи інші відповідачі не мають.
Отже, на переконання позивача здійснення демонтажу та вилучення належного позивачу обладнання, що розташовані не на землях комунальної чи державної власності, без відповідного судового рішення є не законним, адже прямо суперечить Конституції України. Більш того, будівля що орендується позивачем не має жодних ознак тимчасової споруди.
Крім того, позивач вказує, що відповідним відділом ДСНС у місті Києві та Санітарно епідеміологічною станцією Подільського району міста Києва у 1992 році надавались дозволи на розміщення відповідних ємностей для зберігання скрапленого газу на території третьої особи і вказані ємності з того часу і перебувають за адресою місто Київ, вулиця Межигірська, будинок 87 А.
Позивач стверджує, що наразі ним як орендарем приміщення та прилеглого майданчика зібрано дозволи відповідних контролюючих установ на розміщення обладнання за вказаною адресою.
Таким чином, позивач посилається на те, що у зв'язку з неодноразовими протиправними діями відповідачів по відношенню до майна позивача та третьої особи є всі підстави вважати, що посадовими особами Департаменту міського благоустрою Київської міської державної адміністрації, КП «Благоустрій» та Комунальної аварійно-рятувальна служби «Київська служба порятунку» і в наступному будуть вчинятись дії по примусовому вилученню майна позивача, що є його законною власністю.
Отже, позивач переконаний, що дії відповідачів можуть призвести до порушення права власності позивача на спірний об'єкт, яке відповідно до положень чинного законодавства України є непорушним, а у позивача є об'єктивні підстави вважати, що таке право буде порушене.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів статей 93, 125 та 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною 2 статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Глава 29 Цивільного кодексу України встановлює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України). Такими способами захисту права власності можуть бути, зокрема:
- право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387);
- право власника на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388);
- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391);
- визнання права власності (ст. 392);
- визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (ст. 393).
Водночас, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містить стаття 319 Цивільного кодексу України.
Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.
Таким чином, виходячи зі змісту частини другої статті 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.
Зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливому порушенню, якого на момент подання позову немає, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушень його права.
З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2010 між третьою особою та позивачем укладено Договір оренди № 465, на підставі якого, 01.09.2010 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв належне орендодавцеві на праві власності нежитлове приміщення площею 20,0 м.кв. та прилеглий технічний майданчик для розташування стаціонарного АГЗП, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87-А, а відтак, позивач не є власником орендованої земельної ділянки у розумінні норм чинного законодавства.
Водночас, із заявленого предмету позову вбачається, що позивач просить саме заборонити відповідачам зносити та вилучати об'єкти майна, резервуар для скрапленого газу, роздавальну колонку, нежитлове приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87-А.
Таким чином, з наведеного вбачається, що за доводами позивача відповідачами оспорюється право власності саме на резервуар для скрапленого газу та роздавальну колонку та нежитлове приміщення.
Водночас, суд зазначає, що юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).
Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Статтею 1 протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. «умови, передбачені законом») чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.
При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 було винесено приписи № 1514317 від 06.11.2015, № 1514318 від 06.11.2015, № 1608034 від 12.05.2016, № 1608181 від 14.05.2016, якими позивача зобов'язано надати проектно-дозвільну документацію для розміщення автомобільного газозаправного пункту та тимчасової споруди, а вразі відсутності такої документації - демонтувати власними силами. Строк виконання приписів - 3 дні.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Виходячи з конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26.03.2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26.03.2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вимоги щодо благоустрою території населеного пункту встановлюються в Правилах благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджені відповідними органами місцевого самоврядування. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва», відповідно до вимог частини другої статті 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту 2 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», затверджено Правила благоустрою міста Києва.
Відповідно до Положення про Департамент, затвердженого розпорядженням Київської міської ради N 94 від 27.01.2011 до повноважень Департаменту належить, зокрема, вжиття заходів щодо впорядкування об'єктів благоустрою міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених об'єктів та споруд, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів тощо; виявлення тимчасових споруд, що розміщені без відповідної документації, та застосування заходів впливу до власників відповідно до законодавства України та Правил, здійснення демонтажу та очищення території міста від вказаних об'єктів.
Згідно з п.п. 19.1.1. п. 19.1 Правил контроль здійснюється комунальними підприємствами, установами та організаціями, які несуть відповідальність за належне утримання об'єктів благоустрою.
На підставі п.п. 19.2.1. п. 19.2 Правил Департамент має право залучати комунальні підприємства для здійснення своєї діяльності.
Підпунктом 13.3.1 пункту 13.1 Правил благоустрою міста Києва встановлено, у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав'ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо) (далі - засоби пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі), об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київблагоустрій" (далі - КП "Київблагоустрій) вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.
Підпунктом 20.2.11 пункту 20.2 Правил благоустрою міста Києва встановлено, що у разі виявлення уповноваженими особами Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, КП «Київблагоустрій» самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи), елементів об'єктів благоустрою, їх власникам (користувачам або особам, які здійснили розміщення (встановлення)), вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементу об'єкта благоустрою, із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до підпункту 13.3.1 пункту 13.3 розділу XIII цих Правил.
Згідно із підпунктом 13.3.2 пункту 13.2 Правил благоустрою міста Києва, у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.
У разі якщо власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, не здійснює демонтаж (переміщення) цього засобу в строки, зазначені в приписі, Департамент промисловості та розвитку підприємництва, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) негайно вживають заходів щодо організації демонтажу (переміщення) самовільно розміщеного (встановленого) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.
Суд зауважує, що винесення припису є результатом проведеної перевірки, за результатами якої, зокрема, власнику пропонується надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або ж усунути порушення шляхом демонтажу цієї тимчасової споруди, в разі відсутності відповідних дозвільних документів, при цьому, відповідач-1 є одним із органів уповноважених здійснювати контроль за додержанням правил благоустрою.
Разом з тим, з означеного вбачається, що права власності належного позивачу на праві власності майна відповідачами не заперечується та не оспорюється, оскільки відповідачем-1 здійснюються покладені на нього згідно законодавства повноваження із залученням для виконання таких повноважень відповідачів 2 та 3.
При цьому, приписи позивач у встановленому законом порядку не оскаржував, протилежного матеріали справи не містять.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до пункту 4.1. Договору оренди вищевказаний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 01.09.2011 року.
При цьому, автоматичної пролонгації Договору оренди положеннями договору не передбачено.
Будь-яких доказів на підтвердження продовження строку дії Договору оренди матеріали справи не містять.
Наведеним спростовуються доводи позивача в частині того, що він на відповідній правовій підставі користується приміщенням та прилеглою до нього територією, що надає йому законне право розміщувати за вищевказаною адресою належне йому майно.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, виходячи із меж заявлених позовних вимог та підвідомчості, у даному випадку судом не встановлено невизнання та оспорювання відповідачами саме права власності як такого, як і вчинення відповідачами дій, спрямованих на порушення права власності позивача, а отже вимога про заборону відповідачам зносити та вилучати об'єкти майна, резервуар для зберігання скрапленого газу, роздавальну колонку, нежитлове приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87А є необґрунтованою.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, що порушують право власності позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-
1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-ЛПГ» до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» про припинення дій, які порушують право власності.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду 3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 18.03.2019 року.
Суддя М.Є. Літвінова