вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2019 р. Справа№ 910/6538/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,
за участю представників:
від позивача - Мельник М.А., адвокат, довіреність №Ц/6-63/276-18 від 28.12.2018;
від відповідача - Данилов К.О., довіреність № 300-02/86 від 30.05.2018,
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/6538/18 (суддя Мандриченко О.В., повний текст складено - 06.11.2018) за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України
ВСТАНОВИВ наступне.
Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №576-р від 16.07.2013 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що оспорюваним рішенням Антимонопольного комітету України порушуються права та інтереси залізниць та інших об'єднань, підприємств, установ й організацій залізничного транспорту, правонаступником яких є публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», оскільки їх не було залучено до участі у справі №136-26.13/386-12. Крім того, позивач вважає рішення Антимонопольного комітету України незаконним, з огляду на те, що на його думку, відповідачем безпідставно визнано Державну адміністрацію залізничного транспорту України суб'єктом господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; визначення монопольного (домінуючого) становища адміністрації на ринку здійснено відповідачем з порушенням вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку та з порушенням процедурних правил порядку розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/6538/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Так, за висновками суду першої інстанції позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України після спливу двомісячного (присічного) строку встановленого приписами ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що є підставою для відмови в позові.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято судом з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, в результаті неповного з'ясування обставин справи. За переконанням апелянта, незалучення Антимонопольним комітетом України підприємств залізничного транспорту до участі у справі №136-26.13/386-12, позбавило ці підприємства можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Крім того, на думку скаржника, судом було неправомірно застосовано до правовідносин публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» положення ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки за доводами позивача, ним було подано позов не в інтересах Державної адміністрації залізничного транспорту України, а в інтересах підприємств залізничного транспорту, чиї права порушено оскаржуваним рішенням Комітету та правонаступником яких є позивач. Тому на його думку, двомісячний строк на позивача не поширюється. Також, обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт зазначив, що Комітетом не надано жодного доказу надсилання рішення підприємствам залізничного транспорту, зокрема, ДП «Південна залізниця», що також, на його думку, унеможливлює застосування ч. 1 ст. 60 Закону. Разом з тим, позивачем в апеляційній скарзі наведено доводи щодо неправомірності рішення Комітету.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Рішенням Антимонопольного комітету України №576-р від 16.07.2013 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №136-26.13/386-12:
- визнано, що Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загальною користування;
- визнано дії Державної адміністрації залізничного транспорту України, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державною кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН»), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;
- накладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України штраф у розмірі 100 000 000 грн.;
- зобов'язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення).
При цьому зазначено, що штраф підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Не погоджуючись з наведеним рішенням, Державна адміністрація залізничного транспорту України звернулася до Антимонопольного комітету України із заявою №Ц-1/711 від 05.08.2013 про перегляд рішення №576-р від 16.07.2013, зупинення його виконання до закінчення перегляду та скасування вказаного рішення.
Рішенням Антимонопольного комітету України №321-р від 03.06.2014 було залишено без змін рішення №576-р від 16.07.2013 у справі №136-26.13/386-12.
Державна адміністрація залізничного транспорту України оскаржила рішення Комітету №321-р від 03.06.2014 у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 у справі №910/14542/14, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014, позовні вимоги Державної адміністрації залізничного транспорту України задоволено; визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України №321-р від 03.06.2014 у справі №136-26.13/386-12.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2015 у справі №910/14542/14 рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі №910/14542/14 скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі №910/14542/14, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015, у задоволенні позову Державної адміністрації залізничного транспорту України відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Антимонопольного комітету України від 16 липня 2013 року №576-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №136-26.13/386-12, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання вказаного рішення недійсним.
Судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Антимонопольного комітету України №576-р від 16.07.2013 у справі №136-26.13/386-12 було надіслано супровідним листом №136-23-13/07-7568 від 01.08.2013 на адресу Державної адміністрації залізничного транспорту України та отримано нею 01.08.2013.
Проте, у визначений Законом двомісячний строк з дня отримання рішення, Державна адміністрація залізничного транспорту України оспорюване рішення в судовому порядку не оскаржила.
Натомість, у травні 2018 року публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» як правонаступник Державної адміністрації залізничного транспорту України звернулось до суду з позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України №576-р від 16.07.2013 у справі №136-26.13/386-12.
Позивач вважає, що судом першої інстанції було неправомірно застосовано до правовідносин публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» положення ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки ним було подано позов не в інтересах Державної адміністрації залізничного транспорту України, а в інтересах підприємств залізничного транспорту, чиї права порушено оскаржуваним рішенням Комітету та правонаступником яких є позивач. Тому на його думку, двомісячний строк на позивача не поширюється.
Вказані аргументи позивача та доводи викладені в апеляційній скарзі у цій частині, колегією суддів не приймаються та спростовуються наведеним нижче.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства», акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
За приписами п. 4 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державною реєстрацією юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців є офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи.
При універсальному правонаступництві майно особи, як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва праводавцю, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов'язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.
Правонаступництво відображає зміну суб'єктного складу у господарських правовідносинах, змістом яких є відповідні права та обов'язки, на підставі певного юридичного факту або юридичного складу (прийняття рішення про реорганізацію, затвердження передавального акту). Саме зміна суб'єктного складу зумовлює перехід до нового суб'єкта прав та обов'язків юридичної особи, що реорганізується.
Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-VI визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100% акцій якого належать державі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.
Згідно ст. 1 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735, публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» є юридичною особою, що створена відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 №200.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що 21.10.2015 здійснено державну реєстрацію публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», встановлено, що Товариство, тобто публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту (ч. 6 ст. 2 Закону).
Універсальне правонаступництво зафіксовано також в ч. 2 п. 2 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015: товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, враховуючи додаток №1 до постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відтак, публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» є носієм усіх прав, обов'язків та зобов'язань Державної адміністрація залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції починаючи з 21.10.2015 до публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», як правонаступника Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, перейшли також усі права та обов'язки відповідача у справі Антимонопольного комітету України №136-26.13/386-12, за результатами розгляду якої було прийнято оскаржуване рішення.
Вказане свідчить про те, що позивач як правонаступник набув прав, обов'язків та законних інтересів сторони у справі №136-26.13/386-12, рішення по якій є предметом оскарження в даній справі, а отже, на позивача поширюється дія приписів передбачених ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» (в редакції, що діяла на день прийняття рішення Антимонопольним комітетом України) управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту.
Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 №262, визначено, зокрема, що до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України входять шість залізниць - Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно- Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Міністерством інфраструктури України; Державна адміністрація залізничного транспорту України в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України, організовує та контролює їх виконання.
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 07.09.2011 №351 Державній адміністрації залізничного транспорту України, зокрема, підпорядковуються державне підприємство «Донецька залізниця», державне підприємство «Придніпровська залізниця», державне підприємство «Південна залізниця», державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», державне підприємство «Одеська залізниця», державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» та інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту.
Таким чином, оскільки Державна адміністрація залізничного транспорту України є органом адміністративно-господарського управління та контролю, яка відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт» здійснює функції господарюючого суб'єкта та яка з іншими об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є групою суб'єктів господарювання, тому у даному випадку у відповідача були відсутні обґрунтовані підстави для залучення до участі у справі Комітету в якості третіх осіб підприємств залізничного транспорту окремо від Державної адміністрації залізничного транспорту України.
Відтак, твердження апелянта, що незалучення Антимонопольним комітетом України підприємств залізничного транспорту до участі у справі №136-26.13/386-12, позбавило ці підприємства можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції», колегією суддів відхиляються, оскільки такі підприємства перебувають у підпорядкуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України, а отже підстав для їх залучення до участі у справі Комітету не було.
Встановлений частиною 1 статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячний строк на оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України не може бути відновлено, він є присічним, а закінчення його перебігу безпосередньо пов'язано зі зверненням до господарського суду в порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» у застосуванні припису частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати таке. За цими приписами передбачені ними строки оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено. Таким чином, зазначені строки є присічними. Встановлена Цивільним кодексом України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується, так само як і в оскарженні розпоряджень Антимонопольного комітету України та його органів. Аналогічним чином вирішується й питання щодо строків оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, прийнятих у справах про недобросовісну конкуренцію. Закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.
Аналогічна правова позиція викладена в оглядовому листі Вищого господарського суду міста Києва від 12.07.2017 №01-06/1112/17 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ).
Пунктом 21 зазначеної вище Постанови Пленуму визначено, що вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.
Враховуючи викладене, доводи публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо неправомірності прийнятого відповідачем у справі рішення Антимонопольного комітету України, з огляду на те, що на його думку, відповідачем безпідставно визнано Державну адміністрацію залізничного транспорту України суб'єктом господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; визначення монопольного (домінуючого) становища адміністрації на ринку здійснено відповідачем з порушенням вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку та з порушенням процедурних правил порядку розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, колегією суддів не приймаються до розгляду, внаслідок пропуску встановленого ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячного строку для звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення відповідача.
Крім того, апелянт вважає, що ненадання Комітетом жодного доказу надсилання рішення підприємствам залізничного транспорту, зокрема, ДП «Південна залізниця», унеможливлює застосування ч. 1 ст. 60 Закону та посилається при цьому на постанову Вищого господарського суду України від 07.02.2017 у справі №917/1181/16 та на постанову Вищого господарського суду України від 28.12.2016 у справі №910/1988/16.
Колегія вважає наведені доводи апелянта безпідставними, з огляду на наступне.
Спір у зазначених справах виник, у зв'язку з оскарженням рішень органів Антимонопольного комітету України особами, які не є суб'єктами оскарження в розумінні ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та які вважають, що оспорюваними рішеннями Комітету порушуються їх права та законні інтереси. При цьому суд дійшов висновку, що двомісячний термін на оскарження рішення стосується виключно суб'єктів отримання рішення (заявника, відповідача, третьої особи), а оскільки позивачі не є такими суб'єктами, то відповідно у них відсутнє право на оскарження спірних рішень Комітету в порядку ч. 1 ст. 60 «Про захист економічної конкуренції». Так само до них не може бути застосовано передбачений даною нормою двомісячний строк.
Утім, вказані висновки суду стосуються безпосередньо осіб, які оскаржуючи рішення комітету не є ані заявниками, ані відповідачами, ані третіми особами у розглянутих Комітетом справах, а відтак, не можуть бути застосовані при розгляді справи 910/6538/18, так як у даному випадку, позивач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державної адміністрації залізничного транспорту України суб'єкта оскарження рішення Антимонопольного комітету України №576-р від 16.07.2013 у справі №136-26.13/386-12, тобто є набувачем прав, обов'язків та законних інтересів сторони у такій справі, а отже, на позивача поширюється дія приписів передбачених ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Отже, саме Державна адміністрація залізничного транспорту України, могла у визначені Законом строки в судовому порядку оскаржити рішення Комітету, проте, у двомісячний строк з дня отримання рішення, оспорюване рішення в судовому порядку нею не оскаржувалося.
При цьому, обов'язок щодо надсилання рішення підприємствам залізничного транспорту, зокрема, ДП «Південна залізниця», які підпорядковані Державній адміністрації залізничного транспорту України в Антимонопольного комітету України відсутній.
Разом з тим, як вже зазначалось, звернення з позовом про визнання недійсним рішення, після спливу двомісячного строку є підставою для відмови в позові, оскільки такий строк є присічним.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/6538/18 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 18.03.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко