Справа № 523/1916/19
Провадження №2/523/2187/19
"15" березня 2019 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м.Одеси в складі:
головуючого судді Шепітко І.Г.
при секретарі Мица А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №22 в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) про визнання права власності, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на 3/5 частки будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, складається із: житловому будинку літ.А: 1-1 - кухня 6,8 кв.м., 1-2 - житлова площею 17,0 кв.м., І - коридору площею 3,7 кв.м, житловою площею 17,0 кв.м, загальною площею 27,5 кв.м., сараю літ.Б, вбиральні літ.В, навісу літ. И, огородження №6-11, "II" - брукування, "І" - цистерни, яка належала ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником 2/5 частин будинку АДРЕСА_1. Відповідач є співвласником будинку, якому належить 3/5 частки домоволодіння у 2000 році виїхав за межі України і цього часу в його частці будинку ніхто не проживає та не зареєстрований. Будинок знаходиться в аварійному стані, у зв'язку з чим позивач був вимушений проводити ремонтні роботи та користуватись часткою належного відповідачу майна, тому вважає, що за ним може бути визнано право власності за набувальною давністю на дану частку будинку.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про підтримання позовних вимог та слухання справи за його відсутності, заявлений позов підтримав та не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку.
Відповідач до судового засідання не з'явився, сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справи у порядку заочного провадження, у відповідності до вимог ст.ст.280-281 ЦПК України.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Так, у судовому засіданні встановлено, що позивачу на підставі Свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 13.05.2003 року належить 2/5 частин будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, яка складається з одної кам'яної будівлі, зазначеної в схематичному плані під літерою «А», житловою площею 31,1 кв.м та надвірних споруд, зазначених літерами: «Б» - сарай, «В» - вбиральня, «Г» - сарай, «Д» - навіс, «Е» - вбиральня, «№2,5-11» - огорожа, «І, Ш» - цистерна, «II, IV» - брукування, розташованих на земельній ділянці площею 847 кв.м.
Співвласником даного будинку являється відповідач у справі ОСОБА_2, якому належить 3/5 частки домоволодіння, що складається із: у житловому будинку літ.А: 1-1 - кухня 6,8 кв.м., 1-2 - житлова площею 17,0 кв.м., І - коридору площею 3,7 кв.м., - житловою площею 17,0 кв.м, загальною площею 27,5 кв.м., сараю літ.Б, вбиральні літ.В, навісу літ.И, огородження №6-11, "II" - брукування, "І" - цистерни, але з 2000 року ні відповідач, ні інші особи у зазначеній частці не проживає та не зареєстрований.
Згідно актів та довідок встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час, а саме з 2000 року, знаходиться поза межами України, в 3/5 належної частки будинку відповідач не проживає та не зареєстрований. Жодних дій направлених на утримання та збереження належної відповідачу частки будинку з боку відповідача не проводилось.
Будинок знаходиться в аварійному стані, у зв'язку з чим позивач був вимушений проводити ремонтні роботи та користуватись часткою належного відповідачу майна.
Таким чином, судом встановлено, що з 2003 року позивач добросовісно, безперервно та відкрито користується часткою домоволодіння та надвірними спорудами, що належать відповідачеві, несе витрати по утриманню будинку, за рахунок грошових коштів позивача у будинку проводились поточні ремонти.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з вимогами ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Зі змісту ст.344 ЦК України, обставинами які мають значення для справи, і, які повинен довести позивач (ч.1 ст.81 ЦПК України) є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Частиною 3 ст.397 ЦК Українипередбачено, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Виходячи із роз'яснень, викладених в п.13 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (надалі - Постанова), можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей15, 16 ЦК, а також ч.4 ст.344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Згідно з п.п. 9, 10 вказаної вище Постанови, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст.344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК).
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першоїстатті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). (п. 14 Постанови).
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правиластатті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, щоЦКнабрав чинності з 1 січня 2004 року, положеннястатті 344 ЦКпоширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2001 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).
Таким чином, судом достовірно встановлено, що наявні усі складові для визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки відповідач з 2000 року належним йому майном не цікавився, утриманням будинку не займався, у зв'язку з чим позивач був вимушений проводити ремонтні роботи, оскільки будинок та прилегла територія перебували у занедбаному стані та фактично з 2003 року його утримує до теперішнього часу. Отже, позивач добросовісно і відкрито заволодів 3/5 частин домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 будь-яких інших осіб, які б претендували на спірне майно і оспорювали право позивача на отримання вказаного майна у власність за набувальною давністю, не існує.
Відповідач не спростував жодним належним і допустимим доказом зазначені позивачем обставини.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Керуючись ст.ст.9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 211, 223, 247, 263-265, 268, 272, 273, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) про визнання права власності - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1), право власності за набувальною давністю на 3/5 частки будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, що складається із: у житловому будинку літ.А: 1-1 - кухня 6,8 кв.м., 1-2 - житлова площею 17,0 кв.м., І - коридору площею 3,7 кв.м., - житловою площею 17,0 кв.м, загальною площею 27,5 кв.м., сараю літ.Б, вбиральні літ.В, навісу літ.И, огородження №6-11, "II" - брукування, "І" - цистерни, яка належала ОСОБА_2.
Копію заочного рішення направити сторонам у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15.03.2019 року.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
У відповідності до п.п.15.5, п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Суворовського районного суду м.Одеси
Суддя: