14 березня 2019 року
Київ
справа №826/15870/17
адміністративне провадження №К/9901/6412/19
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року
за позовом ОСОБА_3
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправними дій, зобов?язання вчинити дії,
04 березня 2019 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Смолій Богдан Володимирович (далі також - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Так, до матеріалів касаційної скарги скаржником не додано документа про сплату судового збору. Натомість ним заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтовано неплатоспроможністю ПАТ «Банк Михайлівський», що є загальновідомою обставиною і не потребує доказування. Крім того, скаржник зазначив, що до 01 вересня 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відносилась до пільгових категорій та була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Скасування таких пільг спричинили ускладнення в роботі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо захисту прав та законних інтересів вкладників банку, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, що в свою чергу може мати наслідком неефективне та нецільове використання бюджетних коштів.
При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.
Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.
Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).
Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Kniat v. Poland", заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01).
При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії" (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).
З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.
За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" станом на 01 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 грн.
У відповідності до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, у цій справі позов містить дві вимоги немайнового характеру: визнати протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» щодо включення інформації про позивача до переліку рахунків, за якими вкладники право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду за договором вкладу № 980-002-000003515 від 18 травня 2016 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Банк «Михайлівський»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодувань на загальну суму 10 000 грн. за договором вкладу № 980-002-000003515 від 18 травня 2016 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо внесення всієї суми гарантованої виплати у розмірі 10 000 гривень, що належать до виплати позивачеві.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 2560,00 грн. (1600,00х0,4х2х200%).
Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються, зокрема, обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з імперативними вимогами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення, перевіряє винятково правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Таким чином, у тексті касаційної скарги повинні зазначатися підстави для касаційного оскарження з детальним обґрунтуванням неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права. Такі підстави викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Як вбачається з тексту касаційної скарги, скаржником не наведено належних підстав для касаційного оскарження Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, оскільки в ній не міститься належного обґрунтування неправильного застосування судом при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального права (зокрема, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Верховний Суд протягом своєї діяльності вже напрацював практику (правові позиції) застосування норм матеріального права (в тому числі, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), зокрема у спорах пов'язаних з визнанням протиправними та скасуванням рішень уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за якими встановлено нікчемність правочинів; зобов'язанням уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подати до останнього додаткову інформацію про вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Крім того, певна практика була напрацьована також Верховним Судом України.
Разом з тим, у касаційній скарзі лише у загальній формі викладено припущення скаржника стосовно прийняття оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та при порушенні норм процесуального права, їх незаконності та необґрунтованості.
У касаційній скарзі не конкретизовано, яку саме правову позицію Верховного Суду та/або Верховного Суду України (судове рішення суду касаційної інстанції, в якій вона сформована) неправильно застосовано судами, а також не зазначено, яка позиція Верховного Суду та/або Верховного Суду України повинна була бути застосована у даній справі судами. Не містить касаційна скарга і обґрунтування необхідності формування Верховним Судом нової правової позиції стосовно застосування норм матеріального права.
Крім того, слід зазначити, що статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак, лише у визначених законом випадках.
У відповідності до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Орієнтовний перелік справ незначної складності наведений в частині шостій статті 12 КАС України.
Важливо, що згідно з положеннями пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності може бути віднесена будь-яка справа, у якій суд дійде висновку про її незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Одним із випадків обмеження можливості суду віднести справу до категорії справ незначної складності слід розглядати положення частин третьої, четвертої статті 12 КАС України, у відповідності до яких виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, скаржник має можливість скористатися правом на оскарження судових рішень у касаційному порядку, обґрунтувавши з наданням відповідних належних доказів те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу до Верховного Суду, крім зазначення підстав для касаційного оскарження (детального обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права) зобов'язана зазначити та обґрунтувати з наданням відповідних доказів існування виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку.
Проте, в касаційній скарзі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року не зазначено та не обґрунтовано передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду Верховним Судом судових рішень, ухвалених у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення згаданих вище недоліків шляхом направлення на адресу суду касаційної скарги з належним обґрунтуванням вимог до суду касаційної інстанції, а також наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду судових рішень, ухвалених у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку; документа про сплату судового збору в сумі 2560,00 грн., який підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок 31219207026007, отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030102, Судовий збір за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), номер справи (чи номер касаційного провадження), Верховний Суд.
Залишаючи касаційну скаргу без руху суд враховує положення пункту 32 Копенгагенської декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року в Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).
Крім того, у пункті 40 рішення у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03 ЄСПЛ зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ і у пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" № 24465/04, пункті 46 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13, пункті 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, пунктах 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" № 52854/39.
Також суд враховує позицію ЄСПЛ, яка зводиться до того що, касаційні провадження стосуються виключно питань права, а не фактів (пункт 30 рішення у справі "Міллер проти Швеції" № 55853/00, пункт 37 рішення у справі "Mirovni Institut v. Slovenia" № 32303/13); у Верховному Суді, зважаючи на його особливу роль, повинна бути створена так звана система фільтрації, спрямована на звільнення суду від необхідності вирішувати суть чималої кількості справ та надання можливості зосередитись на своєму головному завданні - забезпеченні єдності застосування права всією судовою системою (пункти 27, 82-95 рішення у справі "Вальчев та інші проти Болгарії" №№ 47450/11, 26659/12, 53966/12).
У випадку неусунення недоліків касаційної скарги остання може бути повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України. Крім того, недоведення скаржником існування виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку може бути підставою для відмови у відкритті касаційного провадження (пункт 1 частини першої статті 333 КАС України).
Керуючись статтями 132, 169, 248, 330, 332, 355, 359 КАС України,
1. Відмовити в задоволенні клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 826/15870/17.
2. Залишити касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Смолія Богдана Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов?язання вчинити дії без руху та надати строк для усунення недоліків 10 днів з моменту вручення даної ухвали.
3. Надіслати Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Смолію Богдану Володимировичу копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Я.О. Берназюк