Іменем України
14 березня 2019 року
Київ
справа №813/3659/17
адміністративне провадження №К/9901/48647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби у Львівській області
на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (суддя Р.М. Брильовський)
на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (колегія у складі суддів: В.Я. Качмар, О.М. Гінда, В.В. Ніколін)
у справі№ 876/12645/17
за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Львівській області
доПриватного підприємства «АНВІМА»
прозастосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків,
Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило застосувати арешт коштів на рахунках Приватного підприємства «АНВІМА» (далі - ПП «АНВІМА»), що знаходиться на рахунках цього платника податків у банківських установах.
Позов обґрунтовано тим, що з урахуванням недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «АНВІМА», на виконання вимог статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підстави для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача, що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах. У позовні заяві податковий орган викладає обставини щодо наміру проведення фактичної перевірки, які на його думку свідчать про дотримання позивачем усіх вимог законодавства стосовно її проведення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, у позові відмовлено, оскільки у контролюючого органу були відсутні законні підстави для проведення перевірки, що виключає наявність загальних підстав для застосування арешту коштів платника податків, при цьому судами відзначено, що позивачем не надано до суду доказів наявності у відповідача податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги.
Крім того, податковим органом 05 вересня 2018 року заявлене клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав того, що Верховним Судом висловлено дві різні правові позиції стосовно передумов для накладення контролюючим органом арешту на кошти на рахунках платника податків. Це клопотання є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність колегії або палати відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Відсутність висновку Верховного Суду України у подібних правовідносинах, відсутність посилання у клопотанні на конкретне рішення Верховного Суду України, прийняте у подібних правовідносинах, обумовлює відмову у задоволенні заявленого позивачем клопотання.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Львівській області Горпинюком Т.С. (ревізор-інспектор) на підставі п.п.16.5 і 16.1.7 п.16.1 ст.16, п.п.20.1.2 п.20.1 ст. 20, п.п.73.3 ст.73, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у Львівській області від 03 жовтня 2017 року № 4494 та направлення від 03 жовтня 2017 року №7519 на перевірку здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку ПП «АНВІМА».
З наказом директор ПП «АНВІМА» ознайомлений 04 жовтня 2017 року про що свідчить його розписка на такому документі.
У зв'язку із недопуском до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «АНВІМА», Головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Львівській області Горпинюком Т.С. складено акт недопуску № 480/13-01-14-14/35968870 від 04 жовтня 2017 року.
Начальником Головного управління ДФС у Львівській області Кондро І.В. прийнято рішення від 11 жовтня 2017 року, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - ПП «АНВІМА».
Посилаючись на вказані обставини, а також положення норм п.94.1, пп.94.2.3 п.94.2 та пп.94.6.2 п.94.6 ст.94 Податкового кодексу України позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
У пункті 94.2 цієї статті Податкового кодексу України передбачені обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна, в тому числі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби (94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України).
Згідно з абзацом другим підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Отже, застосування адміністративного арешту майна платника податків на підставі підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України можливе за умови відмови платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.
Згідно з пунктом 78.5 статті 78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків (п.81.2 ст.81 Податкового кодексу України).
Отже, якщо платник податків вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, то він має захищати свої права, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.
Тобто, відсутність законних підстав для проведення перевірки нівелює наслідки для платника податку, передбачені підпунктом 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, у разі недопуску посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.
З метою правильного вирішення даного спору та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративного арешту коштів судами було правильно встановлено, що платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) до початку проведення перевірки не пред'явлено всіх документів, на підставі яких у визначений законом спосіб, податковий орган має право розпочати перевірку. Зокрема, у направленні немає підпису платника податків про підтвердження факту пред'явлення йому такого направлення та службового посвідчення. Відсутній також і акт про відмову від підпису у направленні, який виступає підставою для початку проведення перевірки.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність у відповідача підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки, оскільки позивачем не надано доказів пред'явлення та ознайомлення платника податків з належним чином оформленим направленням, службовим посвідченням, не наведено причин не складення акта відмови від підписання у направленні.
Таким чином, враховуючи те, що судами встановлено обставин, за яких відповідач правомірно відмовив в допуску до проведення перевірки, Верховний Суд погоджується із висновками, зробленими судами у цій справі, щодо необґрунтованості позовних вимог про накладення арешту на кошти платника податків.
При цьому, постановою від 27 листопада 2018 року у справі № 820/1929/17 (К/9901/40847), ухваленою у складі суддів першої палати Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду висловив позицію щодо підстав застосування адміністративного арешту майна платника податків, і таким чином усунуто неоднакове застосування ст. 94 ПК України.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
..........................
В.П.Юрченко
І.А.Васильєва
С.С.Пасічник
Судді Верховного Суду