Іменем України
14 березня 2019 року
Київ
справа №825/1612/17
адміністративне провадження №К/9901/2140/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (головуючий суддя Костюк Л.О., судді: Кузьмишина О.М., Твердохліб В.А.) у справі №825/1612/17 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про зобов'язання вчинити певні дії,-
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просив зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на відсутність жодних правових підстав для визнання договору банківського вкладу № 006-24504-090215, укладеного між ним та банком 09 лютого 2015 року, нікчемним, оскільки останній не порушує публічний порядок та не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення або пошкодження майна держави. Вказаний договір було укладено до винесення Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", що, у свою чергу, свідчить про необізнаність позивача на момент укладення договору щодо неплатоспроможності банку. Також, позивач зауважив, що, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 липня 2017 року у справі №750/4388/17, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2017 року, договір банківського вкладу від 09 лютого 2015 року №006-24504-090215, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", визнано дійсним.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. - Матвієнко Т.В.- задоволено. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року - скасовано. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., третя особа: ПАТ «Дельта Банк» про зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 09 лютого 2015 року між ПАТ «Дельта Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) укладено договір № 006-24504-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, згідно умов якого вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний у пункті 1.6. цього Договору, та по 08 серпня 2015 року включно.
Цього ж дня між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору № 006-24504-090215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, в якій пункт 1.8. статті 1 Договору викладено у наступній редакції: «Зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого у Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладення Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови пункту 5.11. Правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладення Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу, на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений».
Згідно платіжного доручення від 09 лютого 2015 року № 45626970 ОСОБА_5 на депозитний рахунок позивача НОМЕР_1 перераховано грошові кошти у розмірі 200 000, 00 грн.
Постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних».
02 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В.
Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 квітня 2015 року № 71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» та від 03 серпня 2015 року № 147 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено строк здійснення тимчасової адміністрації на шість місяців і продовжено до 02 жовтня 2015 року включно та продовжено строк повноважень Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. також до 02 жовтня 2015 року.
Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» відкликано банківську ліцензію ПАТ «Дельта Банк».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно і призначено та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк», на цей же строк, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В.
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» від 16 вересня 2015 року № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» застосовано до договору банківського вкладу позивача наслідки нікчемності, з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Листом від 01 жовтня 2015 року позивача повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 09 лютого 2015 року № 006-24504-090215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення справи в порядку адміністративного судочинства. Суд зазначив, що Уповноваженою особою не надано жодних доказів на підтвердження нікчемності договору банківського вкладу саме за пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому умови укладеного позивачем із банком договору є типовими та з них не вбачається, які саме пільги або переваги отримав чи міг отримати позивач. Суд зауважив, що твердження відповідача щодо нікчемності укладеного договору банківського вкладу носять характер припущень, оскільки обставин, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим правочином та настанням негативних для банку наслідків, не наведено. Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок «дроблення», оскільки відповідно до додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу від 09 лютого 2015 року №006-24504-090215 передбачено можливість зарахування коштів на депозитний рахунок з поточного рахунку іншої фізичної особи та здійснено застереження про незастосування пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк» в даному випадку. Наголошено на тому, що законом не було встановлено обмежень в частині походження коштів вкладу. Крім того, суд зазначив, що рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 липня 2017 року у справі №750/4388/17, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2017 року, договір банківського вкладі від 09 лютого 2015 року №006-24504-090215, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1, визнано дійсним.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зауважив, що операції із перерахування грошових коштів з поточних рахунків одних фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб були здійснені в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом. Кошти на рахунок позивача, відкритий за спірним договором банківського вкладу, надійшли із порушенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». Суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку кредитором, який отримує певні переваги міг стати не позивач, а платник, який за допомогою здійснення платежів на користь позивача та подальшого отримання позивачем відшкодування за рахунок гарантованої суми, міг отримати в подальшому суму більшу, ніж гарантована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, апеляційний суд наголосив на тому, що наказ від 17 вересня 2015 року №821 та повідомлення про нікчемність від 23 вересня 2015 року тягнуть за собою певні наслідки для учасників правовідносин, втім, останні є чинними та у встановленому законом порядку позивачем не оскаржені, що виключає можливість включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що до 13 липня 2016 року, тобто до дати набрання чинності рішення виконавчої дирекції Фонду №826 від 26 травня 2016 року, яким було затверджено порядок виявлення нікчемних правочинів, здійснювана відповідачем діяльність по виявленню нікчемних правочинів в тому числі створення відповідних комісій, не була жодним чином регламентована і не могла породжувати юридично значимих наслідків. З приводу доводів відповідача на факт укладення спірного договору банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» скаржник зауважив, що у контексті приписів вказаної постанови банку було заборонено проводити будь-які операції за чинними договорами, які б могли призвести до збільшення розмірів вже наявних у розпорядженні банку вкладів, втім, позивач уклав з банком договір банківського вкладу вперше. Жодних доказів обізнаності позивача про факт проблемності ПАТ «Дельта Банк», який є банківською таємницею, відповідачем надано не було. Перерахування коштів на депозитний рахунок позивача не суперечить положенням статті 41 Конституції України, статті 1062 ЦК України, пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, чинне законодавство не встановлює обмежень в частині походження вкладу. При цьому Правила банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» є внутрішнім розпорядчим документом банку і не містять імперативної заборони щодо перерахунку коштів на депозит від іншої особи.
Інші учасники судового процесу правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Суд першої інстанції в межах даної справи правильно не взяв до уваги посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу від 09 лютого 2015 року №006-24504-090215 про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.
При цьому колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил.
Суд касаційної інстанції зауважує, що можливість перерахування коштів на депозитний рахунок з поточного рахунку іншої фізичної особи також передбачена і приписами абзацу другого пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492.
Суд першої інстанції також правильно зазначив, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних» відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому слід зауважити, що невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Посилання відповідача, з якими помилково погодився суд апеляційної інстанції, на те, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки фактично такі доводи є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Крім того, колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на чинність наказу від 17 вересня 2015 року №821 та повідомлення про нікчемність від 23 вересня 2015 року, як на одну з підстав для відмови у позові, оскільки правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Дельта Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Оскільки наказ про нікчемність правочинів, як і повідомлення про нікчемність, є внутрішнім документом банку, які приймаються особою, що здійснює повноваження органу управління банку, вони не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку).
Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.
Отже, чинність відповідних наказу та повідомлення про нікчемність не може впливати на вирішення судом питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
З приводу посилань відповідача на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок «дроблення» великого вкладу іншого клієнта банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість останніх та зазначає, що «дроблення депозиту» безпосередньо не передбачено Законом №4452-VI (в редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) як підстава нікчемності правочину. Спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії «договори дроблення», з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) від 09 лютого 2015 року №006-24504-090215, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 200000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №45626970 від 09 лютого 2015 року.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судом першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 КАС України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року скасувати.
Залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду