Іменем України
14 березня 2019 року
Київ
справа №818/1366/17
адміністративне провадження №К/9901/34331/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуОСОБА_2
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017(суддя - Павлічек В.О.)
та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018(колегія суддів: Мінаєва О.М., Макаренко Я.М., Бартош Н.С.)
у справі № 818/1366/17
за позовомОСОБА_2
доГоловного управління ДФС у Сумській області
провизнання протиправним податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_2 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ГУ ДФС), в якому просив визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 року № 1262/13-08.
Обґрунтовуючи позов вказав, що оскаржуване ним рішення прийнято в порушення чинного законодавства і Конституції України, оскільки в ньому не вказано об'єкт оподаткування (що оподатковується, в якій кількості і по яким тарифам). Позивач також зазначив, що є платником єдиного податку з 2012 року та сплачує єдиний податок, свою нерухомість використовує в господарській діяльності як фізична особа-підприємець. Крім того, при набутті права власності на 1/2 частину нежитлової нерухомості, в порядку визначеному законом, ним було сплачено всі належні податки, а тому якщо платити окремо податок ще й на нерухомість, відповідно оскаржуваному рішенню, то це буде не єдиний податок, а два податки з одного і того ж доходу. При цьому, позивач вважає, що внесення змін до статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо зобов'язання власників об'єктів нежитлової нерухомості сплачувати податок на нежитлову нерухомість є порушенням статті 22 Конституції України.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.05.2018, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із тим, що єдиний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки це два різні податки щодо яких встановлено різні правила, різні об'єкти оподаткування та/або ставки оподаткування, а тому твердження позивача, що сплачуючи єдиний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки він сплачує два податки з одного і того ж доходу, суд вважає необґрунтованими. Твердження позивача, що внесені зміни до ст. 266 Податкового кодексу України суперечать статті 22 Конституції України, суд вважає також безпідставними, оскільки положення статті 266 Податкового кодексу України не було визнано Конституційним судом неконституційними. Рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік Сумською міською радою було прийнято в строк, передбачений законодавством, що свідчить про законність нарахованого позивача податку на нерухоме майно відмінним від земельного податку.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити з тих же підстав, які ним вказувались у позові.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, сплачує єдиний податок.
24.06.2015, відповідно до пунктів 12.3 статті 12, статті 266 ПК України, пунктом 24 частини першої статті 26, статтею 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сумська міська рада прийняла рішення № 4511-МР, яким затверджено Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми та встановлено ставки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості згідно з додатками № 1-3 до цього рішення. В пункті 3 цього рішення зазначено, що дане рішення набирає чинності з 01.01.2016. При цьому, пунктом 8 додатку № 3 до вищезазначеного рішення встановлено ставку податку (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року ) на інші об'єкти нежитлової нерухомості, яка складає 0,125 %.
На підставі зазначеного та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ПК України ГУ ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 № 1262/13-08, яким позивачу, як власнику 1/2 частки нежитлового приміщення загальною площею 2551,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 1215,86 грн.
Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон №71-VIII, згідно з яким, зокрема, статтю 266 ПК України викладено в новій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Як встановлено судами, позивач, як фізична особа-підприємець є платником єдиного податку.
Згідно п.п. 297.1 ст. 297 ПК України, - платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:
1) податку на прибуток підприємств;
2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;
3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;
4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;
5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.
Таким чином, позивач зобов'язаний сплачувати податок на нерухоме майно, оскільки згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу (в редакції чинній на 1 січня 2015 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
З 01.01.2016 набрав чинності Закон №909-VІІІ, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Сумська міська рада прийняла відповідне рішення від 24.06.2015 № 4511-МР.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки вони прийняті податковим органом у відповідності до положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (у редакції, що діяла станом на 01 січня 2016 року).
Позивач доводить суду, що оскільки до внесення змін він не зобов'язаний був сплачувати даний вид податку то законодавець, запроваджуючи новий вид податку - податок на нерухоме майно, порушив статтю 22 Конституції України, якою встановлено, що при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Разом з тим, відповідно до статті 67 Конституції України, - кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 22 Конституції України не встановлено право не запроваджувати або не змінювати систему оподаткування. Позивач помилково тлумачить приписи статті 22 Конституції України таким чином, що якщо в нього не було обов'язку сплачувати такий податок, то він і не зобов'язаний його сплачувати, оскільки, як вже зазначалось це не право, а обов'язок, а по-друге, саме законодавча гілка влади визначає систему оподаткування. Саме законодавцю також надано право встановлювати пільги щодо сплати податку, що не є дискримінацією.
Аналогічна позиція вже висловлювалась Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №826/8490/17 (адміністративне провадження № К/9901/47129/18).
Відтак, суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
.........................
В.П.Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник
Судді Верховного Суду