13 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/4630/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Гінди О. М., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Федчук М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року у справі № 1940/1705/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
суддя в 1-й інстанції - Мірінович У. А.,
час ухвалення рішення - 05.11.2018 року, 11:36 год,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 09.11.2018 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Ф" № 49264-13 від 30 червня 2017 року, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. за 2017 рік.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області форми "Ф" № 49264-13 від 30 червня 2017 року, яким визначено ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. за 2017 рік.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при визначенні об'єкта оподаткування має враховуватися не тільки Перелік, який міститься на веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі, але й прийматися до уваги наданий позивачем розрахунок середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей оподаткування транспортним податком. Таким чином, транспортний засіб, що належить ОСОБА_1 є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році згідно з Переліку (пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України) та до нього не застосовується жоден випадок із вичерпного переліку норм Податкового кодексу чинного на момент винесення оскаржуваного рішення, коли розрахунок транспортного податку здійснюється пропорційно місяців. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є власником транспортного засобу: Audi Q7, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна 2967 куб. см., тип пального - дизель, ДРН НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2.
Вказаний автомобіль виготовлений 28 лютого 2015 року, що стверджується довідкою ТОВ "Інтер Авто Центр" №27 від 01 серпня 2018 року.
30 червня 2017 року Головне управління ДФС у Тернопільській області прийняло податкове повідомлення - рішення форми "Ф" № 49264-13, яким визначило позивачу суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. за податковий період - 2017 рік.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що легковий автомобіль позивача виготовлений 28 лютого 2015 року та більше двох років знаходиться в експлуатації, його середньоринкова вартість у 2017 році становила 1004335 грн. (з ПДВ), що є меншою 350 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому вказаний автомобіль відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України не є об'єктом оподаткування транспортним податком, що свідчить про неправомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та є підставою для його скасування.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ПК України передбачено такий вид податку на майно як транспортний податок, який відноситься до місцевих податків
Згідно з пп. 267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України передбачає, що об'єктом оподаткування вказаним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Відповідно до пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень.
Таким чином, 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року становили 1200000 грн.
З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році були легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1200000 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком регламентовано Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66.
Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджено перелік легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком в 2017 році.
Відповідно до вказаного переліку автомобіль Audi Q7, об'єм двигуна 3.0 літра (з урахуванням заокруглення до найближчого основного розряду), тип пального - дизель є об'єктом оподаткування транспортним податком, якщо з року його випуску минуло не більше двох років, а середньоринкова вартість такого легкового автомобіля становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року.
Матеріалами справи, зокрема довідкою ТОВ "Інтер Авто Центр" №27 від 01 серпня 2018 року, підтверджується, що легковий автомобіль позивача, а саме: Audi Q7, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна 2967 куб. см., тип пального - дизель, ДРН НОМЕР_3 виготовлений 28 лютого 2015 року, таким чином з року його випуску минуло більше два роки.
Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у відповідь на адвокатський запит представника позивача, розрахована у 2017 році згідно з Методикою середньоринкова вартість легкового автомобіля Audi Q7 з об'ємом двигуна 3.0 літра, дизель, 2015 року випуску становила 1004335 грн. (з ПДВ).
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що легковий автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 року, оскільки не відповідає визначеним пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України вимогам, так як з року випуску якого минуло більше двох років (виготовлений 28 лютого 2015 року), його середньоринкова вартість у 2017 році становила 1004335 грн. (з ПДВ), що є меншою 375 розмірів мінімальної заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п.21.1.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
П.21.1.2 -21.1.4 ст.21 ПК України передбачає, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби
Разом з тим, у спірних правовідносинах Головне управління ДФС у Тернопільській області діяло не у спосіб, визначений чинним законодавством, оскільки визначило позивачу грошове зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб за 2017 рік за відсутності об'єкта такого оподаткування.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні ВАТ «Нефтяная компания ЮКОС» проти РФ (Заява №14092/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року у справі № 1940/1705/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий - суддя О. І. Мікула
судді О. М. Гінда
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 15 березня 2019 року.