Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"05" березня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/1126/18
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Антонова О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - НОМЕР_1 від 06.02.2017;
від відповідача: Олянюк В.Л. - наказ №35-ОД від 29.01.2019,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1
до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
про стягнення 243940,00 грн.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" 189382,00грн пені, 19994,00грн 3% річних, 34564,00грн інфляційних.
Ухвалою суду від 08.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 26.02.2019 судом закрито підготовче провадження та, за письмовою згодою представників сторін, ухвалено розпочати судовий розгляд справи по суті.
Позивач у судовому засіданні 05.03.019 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. В судовому засіданні усно пояснив, що відповідач здійснив додаткові розрахунки, в результаті чого заборгованість за договором №244 від 03.05.2017 погашено у повному обсязі.
Представник відповідача прострочення виконання основного зобов'язання не заперечував. Просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.
Позивач щодо зменшення розміру штрафних санкцій категорично заперечив. Звернув увагу, що заявлені до стягнення суми ним обраховано станом на 23.11.2018, тобто до початку здійснених відповідачем розрахунків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, господарський суд
03.05.2017 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод (покупець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник, позивач) укладено договір № 224 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях, надалі - "продукція", на умовах та в строки, передбачені Договором.
Пунктом п. 2.1 цього Договору сторони визначили, що кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.
За умовами п. 4.1. Договору, поставка продукції здійснюється за цінами, визначеними у відповідній специфікації і включаються всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов'язані з поставкою продукції. Загальна сума договору складається із сум специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору.
Оплата за поставлену продукцію здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях. Датою оплати продукції вважається дата списання коштів з поточного рахунка покупця (п. 5.2. Договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору №224 та специфікацій, у період з 22 червня 2017 року по 11 травня 2018 року ним було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 1786921,84грн, однак відповідач, в порушення п. 5.2. Договору, провів лише часткову оплату в розмірі 603792,06грн., внаслідок чого загальна сума невиконаного відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару в межах укладеного договору склала 1027000,72 грн.
У зв'язку з фінансовими труднощами відповідача, 17.07.2018 між сторонами укладено договір про реструктуризацію вищевказаної заборгованості (далі - Договір реструктуризації (а.с. 214-215, т.1), згідно якого відповідач визнав суму боргу в розмірі 1027000,72 грн та зобов'язався здійснювати її погашення визначеними частинами до 25 числа кожного місяця, починаючи з місяця, в якому укладено даний договір.
Позивач пояснює, що оскільки жодного платежу за весь час до моменту проведення нарахувань штрафних санкцій проведено не було, вищевказану заборгованість стягнуто за рішеннями господарського суду Житомирської області у справах №906/830/18, №906/903/18, 906/967/18.
Однак, як вказує позивач, не зважаючи на наявність рішень суду, заборгованість відповідача за поставлену продукцію, на час подачі позову, становила 923575,48грн.
Враховуючи вищевказане, за невиконання відповідачем основного грошового зобов'язання позивач просить стягнути з рстаннього 189382,00грн пені, 19994,00грн 3% річних та 34564,00грн інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст.ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, 193 ГК України та, відповідно, норми ГПК України.
Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 42-45, т.2), вважає, що позов не підлягає задоволенню, тому, що наведений позивачем розрахунок штрафних санкцій не відповідає фактичним обставинам, оскільки останнім не враховано проведені часткові оплати.
Також вважає, що позивачем не доведено, які збитки або інша майнова шкода йому спричинені, тому підстави для нарахування санкцій відсутні.
Разом з тим, у клопотанні від 25.01.2019 за №02/164 (а.с. 38-41, т.2) відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.
Щодо зменшення штрафних санкцій позивач заперечив (а.с. 55-38, т.2), вважає, що відповідачем на надано жодних доказів того, що на підприємстві існують виключні обставини, які б давали підстави для такого зменшення.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, враховуючи пояснення позивача та представника відповідача, надавши правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору № 224 від 03.05.2017 (а.с. 216-220, т.1), з урахуванням укладеного 17.07.2018 договору про реструктуризацію заборгованості (далі - Договір реструктуризації (а.с. 214-215, т.1)).
Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаними договорами підтверджується рішеннями господарського суду Житомирської області у справах №906/830/18, №906/903/18, 906/967/18, і згідно положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України повторного доведення не потребує.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За приписами п. 5.2. договору №224, оплата за поставлену продукцію здійснюється на умовах, вказаних в специфікаціях, датою оплати продукції вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.
У випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день невиконання зобов'язань (п. 7.2. Договору).
З розрахунку позивача (а.с. 14-28, т.1) вбачається, що пеню нараховано по кожній поставці (видатковій накладній) за 6 місяців з моменту виникнення заборгованості, з урахуванням визначеного у специфікаціях строку оплати та фактичних оплат.
При перевірці вказаного розрахунку, судом було виявлено окремі помилки, які допустив позивач, а саме:
- суму заборгованості за поставкою по видатковій накладній №231 від 12.12.2017 позивачем помилково визначено у розмірі 4893,00грн, тоді як вірна її сума становить 4892,16грн, що призвело до нарахування пені за період з 28.12.2017 по 04.03.2018 на суму 55920,00 грн, тоді як вірною є сума заборгованості за вказаний період у розмірі 55919,16 грн.
- по заборгованості за видатковими накладними №1402-01 та №1402-02 від 14.02.2018 на загальну суму 9720,00грн. позивачем невірно визначено дату початку розрахунку - 01.03.2018 (а.с. 21, т.1), тоді як вірною датою є 02.03.2018 (14.02.2018 - дата надходження товару по вказаним накладним + 15 днів згідно специфікації №21 (а.с. 248, т1);
За вказаного, обгрунтовано заявлена сума пені складає 189373, 70 грн. У стягненні 8,30грн пені слід відмовити.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що при їх розрахунку допущено аналогічні помилки, що й при нарахуванні пені.
Згідно здійсненого судом перерахунку 3% річних, суд встановив, що обгрунтовано заявлена до стягнення їх сума становить 19992,74 грн. У стягненні 1,26 грн 3% річних слід відмовити.
Що стосується інфляційних, то суд враховує, що згідно абз. 2, 3 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", слід враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Однак, при здійсненні розрахунку інфляційних позивачем не було враховано дифляційні процеси, що вплинуло на обгрунтованість вимоги в цій частині. За розрахунком суду, здійсненого за визначений позивачем період, сума правомірно заявлених до стягнення інфляційних складає 24622,25 грн. У стягненні 9941,75 грн. інфляційних слід відмовити.
Водночас, зважаючи на наявність в матеріалах справи клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій (а.с. 28-41, т.2), суд враховує наступне.
Згідно зі ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України обумовлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Так, в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління ДК "Укроборонпром". Головним завданням ДП "Житомирський бронетанковий завод" є виготовлення військових транспортних засобів, здійснення ремонту, модернізації бронетанкової техніки і майна, автомобільної техніки та ін.
Відповідач є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки) в час проведення на сході країни анти терористичної операції на території Луганської та Донецької областей.
Звертає увагу, що постановою Верховної Ради України трудовий колектив ДП "Житомирський бронетанковий завод" нагороджено грамотою № 376-к від 23.06.2017 за заслуги перед Українським народом, за виконанням якісного та своєчасного ремонту військової техніки для потреб Української армії.
Просить суд врахувати, що тяжкий фінансовий стан підприємства, який виник в кінці 2017 року, наявність договірних та боргових зобов'язань, нарахування та виплату підприємством податків, зборів та інших обов'язкових платежів, заробітної плати працівникам підприємства, застосування штрафних санкцій (пені) несуть відповідачу додаткові збитки. Водночас зауважує, що збитки ні позивачу, ні іншим учасникам господарських відносин не завдано.
Вирішуючи подане відповідачем клопотання, суд зазначає, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (частина перша статі 145 Господарського кодексу України).
Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України № 49/121 від 26.01.2001, яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі- Положення).
Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.
Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.
Однак, на підтвердження викладених в клопотанні обставин, відповідачем не надано будь-яких підтверджуючих матеріалів, що унеможливлює здійснення судом об'єктивної оцінки наведених відповідачем обставин.
До того ж, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Тобто, скрутний фінансовий стан не є підставою для невиконання зобов'язань за договором та для звільнення від відповідальності за таке невиконання.
Крім того, суд бере до уваги, що позивач договором про реструктуризацію заборгованості надавав відповідачу можливість провести оплати за отриманий товар з розстрочкою платежу, однак відповідач умови Догогвору реструктуризації також не виконав.
Будь-яких доказів того, що на підприємстві відповідача існують виключні обставини, які давали б підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, до матеріалів справи не надано.
Наведені обставини про те, що підприємство відповідача є стратегічним підприємством, яке приймає участь у посиленні обороноздатності України, не є виключною обставиною, що дає можливість суду зменшувати розмір неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Водночас суд враховує приписи ст. 6 та ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим, оскільки не підтверджено належними доказами, тому суд відмовляє у його задоволенні.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в сумі 233988,69грн, з яких: 189373, 70 грн пені, 19992,74 грн 3% річних, 24622,25 грн. інфляційних є обґрунтованими, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, тому підлягають задоволенню. У стягненні 8,30 грн пені, 1,26 грн 3% річних та 9941,75 грн. інфляційних суд відмовляє.
Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н., смт. Новогуйвинське, вул. Дружби народів, буд.1, ід код 07620094) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_2):
- 189373, 70 грн. пені;
- 19992,74 грн 3% річних;
- 24622,25 грн. інфляційних;
- 3509,83 грн судового збору.
3. У стягненні 8,30 грн пені, 1,26 грн 3% річних та 9941,75 грн. інфляційних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 15.03.19
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - у справу;
2 - позивачу ( АДРЕСА_1) - рек. з пов.;
3 - відповідачу (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н., смт. Новогуйвинське, вул. Дружби Народів, 1) - рек. з пов.