12 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/4248/18
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.
за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року (суддя - Комшелюк Т.О., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської місцевої прокуратури про визнання бездіяльності протиправною,-
ОСОБА_1 03.09.2018 звернувся до суду з позовом до Рівненської місцевої прокуратури, у якому просив, визнати перевірку, проведену відповідачем за результатами розгляду його заяви від 16.07.2018 та рішення, винесене за результатами такої перевірки від 26.07.2018 №33-170-18 бездіяльністю, що порушує конституційні права позивача. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час ознайомлення з матеріалами особової справи в установі виконання покарань ним було встановлено, що наявний у ній вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 26.11.2001, згідно з яким він відбуває покарання в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)», не був підписаний усім складом суду, який виносив рішення, що суперечить вимогам чинної на той час «Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 13.03.1997 №22/5, у зв'язку з чим він звернувся до Рівненської місцевої прокуратури для здійснення нею нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень. Позивач вказує, що за наслідками перевірки відповідач на підставі частини третьої статті 26 Закону України «Про прокуратуру» мав негайно звільнити його з місця позбавлення волі, оскільки невірно завірена копія вироку не може бути підставою для відбування ним покарання. Проте, відповідач листом від 26.07.2018 №33-170-18 повідомив позивачу про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського нагляду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі №1740/2278/18 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, зокрема, визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати останнього до виконання делегованих повноважень та обов'язків, передбачених Законом України «Про прокуратуру». В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Крім цього, повторно наголошує, що наявна в особовій справі позивача копія вироку Апеляційного суду м. Севастополя від 26.11.2001 не засвідчена належним чином, тому вона не може бути підставою для відбування ним показання, а відповідач за наслідками розгляду його заяви мав прийняти постанову про його звільнення з місця позбавлення волі.
Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1, якого вироком колегії суддів судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду м. Севастополя від 26.11.2001 засуджено до довічного позбавлення волі, відбуває покарання у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)».
19.07.2018 позивач звернувся до Рівненської місцевої прокуратури з заявою, в якій просив провести перевірку на відповідність нормам законодавства України вироку колегії суддів судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду м. Севастополя від 26.11.2001, оскільки під час ознайомлення з матеріалами особової справи в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» було встановлено, що в справі наявна копія вироку, яка не підписана суддями, які виносили рішення. Також, у зв'язку з незаконним утриманням в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)», тобто без належно оформленої копії вироку, просив на підставі частини третьої статті 26 Закону України «Про прокуратуру» прийняти постанову про його звільнення з місць позбавлення волі.
За наслідками розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 26.07.2018 №33-170-18 повідомив позивачу про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування. Свою відповідь відповідач обґрунтував тим, що у ході перевірки ним були вивчені матеріали особової справи позивача та з'ясовано, що у ній знаходиться копія вироку Апеляційного суду м. Севастополь, завірена гербовою печаткою суду і підписана одним із суддів та копія ухвали Верховного Суду України, завірена аналогічним чином. Зазначено, що відповідно до статті 339 КПК України в редакції 1960 року, вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово. Статтями 344, 349 згаданого кодексу було передбачено отримання засудженими лише копії вироку. Крім того, у відповіді здійснено посилання на узагальнення Верховного Суду України від 01.08.2004 «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», у якому зазначено, що оригінал судового рішення виготовляється в єдиному екземплярі та зберігається у справі. Копію судового рішення потрібно видавати із зазначенням, що це - «копія» та що вона звірена з оригіналом, підписана посадовою особою, яка її звіряла і видавала. Підпис посадової особи на копії судового рішення має бути завірений печаткою того суду, який її видав. Також, зауважено, що згідно із п.4.15.1 «Інструкції про роботу відділів (груп, старших інспекторів) установ виконання покарань та слідчих ізоляторів по контролю за виконанням судових рішень», затвердженої наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 11.01.2008 №1, відповідний підрозділ виправної колонії вправі запросити з суду, який постановив рішення, нову копію вироку, якщо гербова печатка, якою його завірено, викликає сумнів. Вказано, що копія вироку, яка наявна у особовій справі позивача повністю відповідає вимогам законодавства та не викликає сумнівів у достовірності. Окрім того, відповідач роз'яснив, що відповідно до статті 22 Кримінально-виконавчого кодексу України, прокурор відповідно до Закону України «Про прокуратуру», здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Вважаючи, що відповідачем допущена бездіяльність щодо розгляду його заяви, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю позовних вимог.
Разом з тим суд першої інстанції розглянув вказаний позов в порядку КАС України, виходячи з того, що даний спір є адміністративним. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В той же час юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту позову видно, що підставою звернення до суду з даним позовом, на думку ОСОБА_1 є бездіяльність Рівненської місцевої прокуратури, яка полягає у неналежному розгляді його звернення від 19.07.2018 про проведення перевірки на відповідність нормам законодавства України вироку колегії суддів судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду м. Севастополя від 26.11.2001 та необхідність вжиття заходів прокурорського реагування за результатами перевірки.
Водночас, із самої заяви позивача вбачається, що ОСОБА_1 під час ознайомлення з матеріалами особової справи в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» встановив, що в справі наявна копія вироку щодо засудження його до довічного позбавлення волі, яка не підписана суддями, які виносили рішення. Відтак, у зв'язку з незаконним утриманням його в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)», тобто без належно оформленої копії вироку, просив на підставі частини третьої статті 26 Закону України «Про прокуратуру» прийняти постанову про його звільнення з місць позбавлення волі.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Статтею 2 цього Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв'язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. У межах реалізації зазначеної функції прокурор має право залучати відповідних спеціалістів.
Статтею 22 КВК України визначено, що прокурор відповідно до Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Стаття 24 КПК України кожному гарантує право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Конституційний Суд України в рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
Крім того, імперативний припис пункту 2 частини другої статті 19 КАС виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених КПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Враховуючи викладене вище, апеляційний суд зазначає, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що за правилами статті 12 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України", законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження», а тому правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами ним не регулюються.
Суд зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
На підставі викладеного вище апеляційний суд вважає, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами КПК України, а тому даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами КАС України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідно до частини першої статті 319 КАС України оскаржуване рішення необхідно скасувати та провадження у справі закрити, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України,суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року скасувати та провадження у справі закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді В. М. Багрій
А. І. Рибачук
Повне судове рішення складено 15 березня 2019 року.