12 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/442/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.
за участі секретаря судового засідання Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2018 року (суддя - Ничик Г.І., м. Городенка, повний текст судового рішення складено 21 листопада 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменного Остапа Івановича, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень,-
ОСОБА_2 23.05.2018 звернувся до суду з позовом до державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменного О.І., у якому просив визнати протиправними та скасувати: постанову про накладення адміністративного стягнення від 15.05.2018 №354/0/92-18-ДК/82/По/08/01/-18, якою ПФГ «Геліос» в особі керівника ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.; постанову про накладення адміністративного стягнення від 15.05.2018 №354/0/92-18-ДК/83/По/08/01/-18, якою ПФГ «Геліос» в особі керівника ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2018 року у справі №342/535/18 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що державним інспектором при проведенні перевірки факту самовільного використання земельних ділянок кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,2082 га, та кадастровий номер НОМЕР_3 площею 1,8266, які знаходяться на території Стрільченської сільської ради в урочищі «Копанки» та урочищі «Кізія» за межами населеного пункту с. Стрільче, було встановлено, що такі фактично використовуються ПФГ «Геліос» за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про їх передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, з огляду на що такі дії правомірно кваліфіковано як самовільне зайняття земельних ділянок. Наголошує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, державним інспектором досліджувались надані позивачем договори оренди землі від 10.04.2007, однак вони не були взяті до уваги, оскільки такі не відповідають загальним вимогам законодавства щодо укладення договорів.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його також оскаржив ОСОБА_1, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що не був учасником справи в суді першої інстанції, однак вважає, що суд вирішив питання про його права та інтереси, а відтак має право на апеляційне оскарження рішення суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що земельні ділянки, за самовільне зайняття яких ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП, належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується правовстановлюючими документами, а саме свідоцтвом про право на спадщину за заповітом №639 та №640. Реєстрація права власності на дві земельні ділянки була проведена 03.08.2016 державним нотаріусом першої Снятинської державної нотаріальної контори. Наголошує, що жодних договірних відносин між ним та ПФГ «Геліос» немає, надані позивачем договори оренди землі від 10.04.2007 ні ОСОБА_1, ні спадкодавцем - ОСОБА_4 не укладались. Більше того, вважає правомірними висновки державного інспектора щодо неможливості укладення договорів оренди землі з огляду на їх невідповідність загальним вимогам чинного законодавства, якими встановлено порядок укладення договорів. Покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку із відмовою у задоволені клопотання ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що в силу вимог статті 317 КАС України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судове засідання Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не надіслало свого представника, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Проте, Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківськійбуло подано клопотання про відкладення розгляду справи на інший день у зв'язку із зайнятістю їх уповноваженого представника в інших судових засіданнях. На думку апеляційного суду, таке клопотання є необґрунтованим, оскільки відповідач був завчасно повідомлений про апеляційний розгляд справи та міг забезпечити участь іншого представника в судовому засіданні.
Крім того, ОСОБА_1 подано клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечення повноваження представника - адвоката ОСОБА_5 у судове засідання у зв'язку із участю в цей день у засіданні кваліфікаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області. Крім цього, просив врахувати, що в період в 18.03.2019 по 29.03.2019 адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_5 перебуватиме у відпустці, на підтвердження чого надає копію Наказу від 06.03.2019 №87-12-19. Апеляційний суд, вважає, що таке клопотання не підлягає до задоволення, оскільки позивач не був позбавлений права взяти особисту участь в судовому засіданні в разі неможливості забезпечення явки уповноваженого представника. Крім того, у відповідності до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи на підставі наявних у ній доказів. Більше того, судом апеляційної інстанції враховуються положення частини п'ятої статті 286 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини першої статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Постанова суду першої інстанції мотивована обґрунтованістю позовних вимог.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13.03.2018 №297-ДК державному інспектору у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Івано-Франківської області, провідному спеціалісту відділу контролю за використанням та охороною земель у Богородчанському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому районах, м.м. Івано-Франківську та Тисмениці Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменному О.І. доручено у термін з 13.03.2018 по 27.03.2018 здійснити захід державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки фактів самовільного зайняття земельних ділянок, які знаходяться на території Стрільченської сільської ради Городенківського району: площею 1,8266 га (кадастровий номер НОМЕР_4), яка розташована в урочищі «Копанки», площею 0,2082 га (кадастровий номер НОМЕР_5), яка розташована в урочищі «Кізія», у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 від 25.01.2018. Наказом Головного управління від 03.04.2018 №354-ДК внесено зміни до наказу від 13.03.2018 №297-ДК в частині термінів здійснення заходу державного контролю - з 03.04.2018 по 17.04.2018.
Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Івано-Франківської області, провідним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Богородчанському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому районах, м.м. Івано-Франківську та Тисмениці Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменним О.І. за участю сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_6, в присутності власника земельної ділянки ОСОБА_1,- 17.04.2018 проведено перевірку з питання здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів при прийнятті рішень щодо передачі у власність, надання в користування, зміни цільового використання, вилучення (викупу) земельних ділянок, в процесі укладення цивільно-правових угод, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 17.04.2018 №354/0/92-18-ДК/354АП/09/01/-18. У акті зафіксовано, що на земельній ділянці приватної форми власності, яка розташована на території Стрільченської сільської ради в урочищі «Копанки» за межами населеного пункту с. Стрільче, площею 1,8266 га (кадастровий номер НОМЕР_3), на момент проведення обстеження здійснено сільськогосподарський обробіток (виорано ґрунтовий покрив). Також встановлено, що на земельній ділянці приватної форми власності, яка розташована на території Стрільченської сільської ради в урочищі «Кізія» за межами населеного пункту с. Стрільче, площею 0,2082 га (кадастровий номер НОМЕР_2), на момент проведення обстеження здійснено сільськогосподарський обробіток (здійснено дискування ґрунтового покриву). В акті вказано: «Оскільки, державна реєстрація права власності на земельні ділянки, а також право оренди земельних ділянок ПФГ «Геліос» в особі ОСОБА_2 не здійснювалось, використання земельних ділянок, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 площею 1,8266 га (кадастровий номер НОМЕР_4), та площею 0,2082 га (кадастровий номер НОМЕР_5) носять ознаки самовільного зайняття, відповідальність за яке передбачена п. «б» ч.1 ст.211 Земельного кодексу України, ст.53-1 КУпАП».
За результатами перевірки державним інспектором складено акти обстеження земельних ділянок від 17.04.2018 №354/0/92-ДК/148/АО/10/01/-18 та №354/0/92- ДК/149/АО/10/01/-18, якими встановлено, що на земельній ділянці, площею 1,8266 га (кадастровий номер НОМЕР_3) в урочищі «Копанки» на момент проведення обстеження здійснено сільськогосподарський обробіток (виорано ґрунтовий покрив), на земельній ділянці площею 0,2082 га (кадастровий номер НОМЕР_1 :08:002:0144) в урочищі «Кізія» на момент проведення обстеження здійснено сільськогосподарський обробіток (здійснено дискування ґрунтового покриву).
На підставі складених актів та встановлених обставин державним інспектором 05.05.2018 складено протоколи про адміністративні правопорушенняпро порушення позивачем пункту «б» частини першої статті 211 ЗК України та статті 53-1 КУпАП: №354/0/92-18-ДК/0033П/07/01/-18 про вчинення ОСОБА_2 самовільного зайняття земельної ділянки приватної форми власності площею 1,8266 га (кадастровий номер НОМЕР_3), яка розташована на території Стрільченської сільської ради в урочищі «Копанки» за межами населеного пункту с. Стрільче, шляхом здійснення сільськогосподарського обробітку (проведено дискування ґрунтового покриву); №354/0/92-18-ДК/0034П/07/01/-18 про вчинення ОСОБА_2 самовільного зайняття земельної ділянки приватної форми власності площею 0,2082 га (кадастровий номер НОМЕР_2), яка розташована на території Стрільченської сільської ради в урочищі «Кізія», за межами населеного пункту с. Стрільче, шляхом здійснення сільськогосподарського обробітку (здійснено посів озимої пшениці).
Постановою державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменного О.І. про накладення адміністративного стягнення від 15.05.2018 №354/0/92-18-ДК/82/По/08/01/-18ПФГ «Геліос» в особі керівника ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Постановою державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Гуменного О.І. про накладення адміністративного стягнення від 15.05.2018№354/0/92-18-ДК/83/По/08/01/-18 ПФГ «Геліос» в особі керівника ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Вважаючи оскаржувані постанови протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 211 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 53-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки у вигляді накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. З аналізу даної правової норми вбачається, що використання земельної ділянки за відсутності правовстановлюючих документів є ознакою самовільного зайняттям вказаної земельної ділянки.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом першим статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами. Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Так, як визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
Як вже було зазначено вище, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивачем при проведенні перевірки посадовій особі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підтвердження правомірності використання земельної ділянкиплощею 1,8266 га (кадастровий номер НОМЕР_3) та земельної ділянки площею 0,2082 га (кадастровий номер НОМЕР_2), які розташована на території Стрільченської сільської ради надавались наступні документи: договір оренди землі від 10.04.2007, укладений між ОСОБА_4 (Орендодавець) та Приватним фермерським господарством «Геліос» (Орендар), предметом якого є земельна ділянка площею 1,8266 га; акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років ПФГ «Геліос» від 10.04.2007; договір оренди землі від 10.04.2007, укладений між ОСОБА_4 (Орендодавець) та Приватним фермерським господарством «Геліос» (Орендар), предметом якого є земельна ділянка площею 0,2082 га; акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років ПФГ «Геліос» від 10.04.2007. Проте, відповідачем, про що останній зазначає також у апеляційній скарзі, надані документи не були взяті до уваги, оскільки такі на його думку не відповідають загальним вимогам законодавства щодо укладення договорів. З приводу таких тверджень апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договорів про оренду землі) передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі складають і підписують договір, надаючи згоду встановленої форми, що є моментом укладання договору.
Статтею 204 ЦК України (в редакції, чинній на час проведення перевірки) встановлена презумпція правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, недійсність правочину може бути встановлена виключно судовим рішенням та знаходиться поза межами повноважень, як державного інспектора, який проводив перевірку, так і Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Чинним законодавством України не надано відповідачу право надавати юридичну оцінку нікчемності правочину, укладеного між суб'єктами цивільних правовідносин з породженням цивільних прав та обов'язків між цими суб'єктами, без застосування вимог законодавства.
Надані позивачем при проведенні перевірки посадовій особі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підтвердження правомірності використання земельних ділянок договори оренди землі від 10.04.2007 підписані сторонами договору, а саме ОСОБА_4, як орендодавцем та ПФГ «Геліос», як орендарем. Жодних доказів, які б підтверджували, що такі договори були визнані у встановленому законом порядку недійсними відповідачем, а також ОСОБА_1 не надано, відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів правомірність їх укладення та стверджувати про неможливість створення цивільних прав та обов'язків для сторін договору.
Щодо тверджень Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 про те, що договори оренди земельних ділянок зареєстровані 28.08.2008 після смерті орендодавця - ОСОБА_7, тобто після припинення її цивільної правоздатності, а тому права та обов'язки у сторін договору не виникли, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що такі обставини не є предметом розгляду у даній справі про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративних стягнень. Відтак, апеляційний суд не наділений повноваженнями надавати юридичну оцінку та встановлювати відповідні факти в межах розглядуваної справи.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що надані позивачем договори оренди землі від 10.04.2007, укладені між ОСОБА_4 (Орендодавець) та Приватним фермерським господарством «Геліос» (Орендар), а також акти прийому-передачі земельних ділянок в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років ПФГ «Геліос» від 10.04.2007, належним чином підтверджують правомірність використання земельних ділянок ПФГ «Геліос», з огляду на що безпідставними є твердження відповідача про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП та виключають можливість притягнення останнього до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельних ділянок.
При цьому, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції, який зазначив, що незважаючи на те, що в обґрунтування правомірності використання земельних ділянок позивач надавав інспектору копії договорів оренди земельних ділянок на території Стрільченської сільської ради про зазначені обставини в постановах не згадано, повністю проігноровано наявність таких, та факт їх реєстрації в державному реєстрі земель. Крім того, жоден із складених за результатами проведеної перевірки документів не містить посилання на те, на якій підставі і з якого часу ОСОБА_1 став власником земельних ділянок, що знаходяться на території Стрільченської сільської ради.
Дані обставини свідчать про те, що в оскаржуваних постановах про адміністративне правопорушення не наведено жодного доказу, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, та не зазначено мотиви відхилення доводів позивача про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. Наведене свідчить про порушення державним інспектором вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин справи.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що позивач заперечує своє відношення до самовільного зайняття земельних ділянок, а іншими належними та допустимими доказами підтверджено правомірність використання ПФГ земельних ділянок на законних підставах, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за наявними обставинами. В діях ОСОБА_2 відсутні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, у зв'язку з чим позивач не підлягає адміністративній відповідальності вказане правопорушення.
Щодо тверджень скаржників про порушення судом першої інстанції прав ОСОБА_1 внаслідок незалучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Предметом розглядуваного адміністративного позову є визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративних стягнень, тобто з'ясування законності дій суб'єкта владних повноважень під час притягнення до відповідальності конкретного суб'єкта правовідносин. У КУпАП закріплено перелік осіб, які беруть участь у провадженні, по справах про адміністративні правопорушення, до таких належать: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники та представники; захисник; свідок; експерт; перекладач. Разом з тим, ОСОБА_1 не є учасником розглядуваних правовідносин, а рішення відповідача про накладення адміністративних стягнень не обмежує прав ОСОБА_1, які виникли в нього у 2016 році. Надані ОСОБА_1 суду докази не були предметом дослідження під час притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності і не стали підставами для прийняття спірного рішення. Питання про залучення до участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення, як потерпілого чи як свідка ОСОБА_1 не порушувалось, тобто, він не був особою, яка брала участь у розгляді даної справи. У випадку порушення його прав в даному випадку суб'єктом владних повноважень, він не позбавлений права оскаржити його дії у визначеному законом порядку, зокрема, шляхом подання відповідного позову.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Загальне правило, яке сформульоване в статті 5 Кодексу, полягає в тому, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод і інтересів в суді. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист маєособа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
У Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом суб'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин. З цього випливає, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав. Права особи на захист порушених прав щодо права власності чи користування земельною ділянкою, визнання недійсним договору оренди, є цивільними правами.
З огляду на наведене, зміст суб'єктивного матеріального права та законного інтересу, про порушення якого зазначає скаржник у апеляційній скарзі, дає підстави для висновку, що захист такого права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли внаслідок звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про скасування постанов про накладення на ПФГ «Геліос» в особі ОСОБА_2 адміністративного стягнення за самовільне зайняття земельної ділянки, та підлягає захисту в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_1 не позбавлений можливості врегулювати відносини з ПФГ «Геліос» за будь-якого результату вирішення розглядуваного спору. Також незрозуміло, яким чином залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вплинути на законність дій суб'єкта владних повноважень, який самостійно несе відповідальність за прийняті ним рішення, під час притягнення до відповідальності ОСОБА_2, і, відповідно, в чому в даному випадку полягає порушення його прав. З огляду на наведене, порушень прав ОСОБА_1 судом першої інстанції не допущено.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст.243, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 15 березня 2019 року.