Справа № 2340/4916/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк
14 березня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів: Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 червня 2015 року по 13 грудня 2018 року в розмірі 1051704,66 грн. без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу, у зв'язку з тим, що позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви, яку залишено без руху ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, а саме не додано оригіналу документу про сплату судового збору в розмірі 8810,00 грн. або документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, а тому, у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору за заявлену ним позовну вимогу про стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 червня 2015 року по 13 грудня 2018 року в розмірі 1051704,66 грн. без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 312 КАС України справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно із ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху в зв'язку з необхідністю сплати судового збору у розмірі 9514,80 грн.
09 січня 2019 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла заява від представника позивача від 09.01.2018, в якій зазначено, що предметом спору в даній судовій справі є стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є наслідком невиконання відповідачем рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді, тобто позивачем заявлено до стягнення компенсаційні виплати, які віднесені до додаткової заробітної плати.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року суд повернув позовну заяву з посиланням на те, що ОСОБА_2 не було усунуто в установлений строк визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме не додано оригіналу документу про сплату судового збору в розмірі 8810,00 грн. або документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спору в даній судовій справі є стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є наслідком невиконання відповідачем рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Водночас, статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, в даному випадку необхідно визначити, чи входить середній заробіток за час затримки виконання рішення суду до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в даному випадку є, зокрема, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, відповідно до зазначеної Інструкції № 114/8713, вказані виплати не відносяться ні до фонду основної заробітної плати, ні до фонду додаткової заробітної плати, ні до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Щодо посилання позивача, що вказані виплати входять до фонду додаткової заробітної плати як компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до пп.2.2.8 п. 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не був нарахований позивачу відповідачем, а отже вказані виплати не можуть відноситися до компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, позивачем не було сплачено судовий збір.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Порядок та розмір сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на ухвалу суду необхідно сплатити 1 (один) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» станом на 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1921,00 грн.
Таким чином, апелянт повинен сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду у розмірі 1 921 грн.
Втім, в порушення вказаних правових норм апелянтом не надано доказів сплати судового збору у розмірі 1 921 грн.
З огляду на викладене, позивачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 921 грн.
Керуючись статтями ст.ст. 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача 34312206081055; Код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одну ) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддяО.А. Губська
СуддяА.Б. Парінов
СуддяВ.Ю. Ключкович
Повне судове рішення складено 14 березня 2019 року.