Справа № 810/973/18 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
15 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Ганечко О.М.,
Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати; стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просив: стягнути зі Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації середню заробітну плату, з урахуванням інфляції, з 24.04.2007 року за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 272,65 грн.; стягнути зі Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації завдану ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позові вимоги повністю.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, у зв'язку з чим колегія суддів вирішила розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 12.01.2004 року був призначений за конкурсом на посаду спеціаліста І категорії відділу розвитку виробничої сфери та ринкової інфраструктури управління економіки та розвитку району Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, що підтверджується розпорядженням від 12.01.2004 року №11-к (а.с. 81).
Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 24.04.2007 року №172-к ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади з підстав, визначених у пункті 6 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (а.с. 80).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2015 року у справі № 2-а-1/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження від 24.04.2007 року №172-к, поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Позов обґрунтований тим, що за наслідками розгляду інших судових справ позивачеві стало відомо, що відповідач надав йому недостовірну інформацію про загальну суму заробітної плати у розрізі її складових. Зокрема позивач зазначає, що йому незрозуміло за який період була нарахована премія у розмірі 360,00 грн., що зазначена у довідці про заробітну плату та її складові за березень 2006 року.
На підставі вищезазначеного позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.
Дослідивши копії документів, на підставі яких позивачеві виплачувалась заробітна плата у період з січня по квітень 2006 року в аспекті предмету і підстав позову, судом встановлено наступне.
Як вбачається з розрахункового листка про складові заробітної плати за березень 2006 року, позивачеві були нараховані такі її складові (а.с. 97): посадовий оклад у розмірі 214,70 грн.; надбавка за ранг державного службовця у розмірі 48,26 грн.; надбавка за вислугу років у розмірі 9,21 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 105,18 грн.; премія у розмірі 360,00 грн.
Судом встановлено, що премія у розмірі 360,00 грн., зазначена у довідці про складові заробітної плати позивача за березень 2006 року, була призначена йому на підставі розпорядження Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 02.03.2006 року №83-к (а.с. 106-109).
Додатком до розпорядження від 02.03.2006 року №83-к передбачено виплату ОСОБА_3, спеціалісту І категорії відділу розвитку виробничої сфери та ринкової інфраструктури премію за лютий місяць 2006 року у розмірі 360,00 грн. (а.с. 108).
Таким чином, судом встановлено, що зазначена у розрахунковому листі про складові заробітної плати за березень 2006 року премія у розмірі 360,00 грн. є премією, що нарахована позивачеві за результатами виконання трудових функцій у лютому 2006 року, тобто є премією за лютий 2006 року.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача про виплату середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, суд виходив з наступного.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, під яким розуміється обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
У даному випадку, факт нарахування та виплати позивачеві заробітної плати за березень 2006 року із зазначеними складовими підтверджується витягом з особового рахунку нарахування заробітної плати працівників райдержадміністрації за 2006 рік (літери «П» - «С») (а.с. 93-98).
Колегія суддів зазначає, що позивач неодноразово звертався до судів з вимогами про виплату премій та інших складових заробітної плати за різні періоди.
Так, Окружним адміністративним судом м. Києва у рамках справи № 2а-4938/12/2670 встановлено, що ОСОБА_3 у квітні 2006 року було виплачено премію за березень 2006 року, у зв'язку з чим вказаний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог у цій частині.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначена у розрахунковому листі позивача до заробітної плати за березень 2006 року премія у розмірі 360 грн. та премія, нарахована за результатами роботи у березні 2006 року були своєчасно виплачені позивачеві.
За таких обставин суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн., суд зазначає наступне.
Оскільки вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про виплату середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, суд дійшов висновку, що моральні страждання, на які посилається позивач, не були наслідком протиправних дій відповідача і не пов'язані з предметом позову.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Ганечко О.М.
Сорочко Є.О.