Справа № 826/7821/18 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
14 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лебедєвої Ю.Б.,
позивача - ОСОБА_2,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача - Титаренко Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження) у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2018 №9192-1305-2658 в сумі 132 892,25 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року позов задоволено.
Не погодившись із таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ставить питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, на підставі та в межах повноважень контролюючого органу.
До Шостого апеляційного адміністративного суду 05.02.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі та з врахуванням норм чинного законодавства та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року - без змін.
Згідно із ст. 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судовому засіданні 14 березня 2019 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримала. Позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі, розташованої в АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 6959360 від 26.07.2013. Право власності на земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_2 не зареєстровано.
21 лютого 2018 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №9192-1305-2658, яким позивачу відповідно до п.286.5 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 132 892,25 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне, оскільки обов'язок щодо сплати земельного податку у фізичної особи виникає виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не було виконано обов'язок щодо подання детального, розгорнутого, викладеного у хронологічній послідовності розрахунку податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано належні дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення місцевого адміністративного суду, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно із підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно допідпункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення - рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII, яка діє з 01.01.2015) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).
З моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Нормою пункту 287.6 статті 287 ПК України, законодавець пов'язував обов'язок сплати податку за земельні ділянки з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці (до 01.01.2015) та з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (після 01.01.2015).
Зважаючи на те, що позивач набув право власті на нежитлову будівлю у 2013 році, тобто до зміни правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України (01.01.2015), то у такого виник обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, саме з моменту набуття права власності на такий об'єкт нерухомого майна.
Агалогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року по справі № 804/5488/16.
За таких обставин, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у набувача до якого перейшло це майно, в даному випадку ОСОБА_2, виник обов'язок зі сплати земельного податку.
Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не є платником земельного податку у розумінні податкового законодавства.
Перевіряючи правильність визначення позивачу грошового зобов'язання з земельного податку згідно оспорюваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5. ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У відповідності до п.п.3 п.58.1. ст.58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.
Колегія суддів зауважує, що податковим органом не було надано розрахунку позивачу.
Відповідно до п. 2 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою:
Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:
Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:
Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:
Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;
Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);
Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 N 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».
Згідно податкового розрахунку, на який посилається в своїй апеляційній скарзі податковий орган, сума земельного податку з 01.01.2018 по 31.12.2018 за земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_2, становить: 683 кв.м. х 1139,52 х 2,0 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1 х 3% = 4429741,71 грн., де:
683 кв.м. - площа земельної ділянки, що обліковується за позивачем;
1139,52 - грошова оцінка в грн./кв. м. (рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва». Рішення вводиться в дію з 1 липня 2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року № 565/565);
2,0 - функціональний коефіцієнт;
1,5 - локальний коефіцієнт;
0,94 - локальний коефіцієнт;
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6 -28-0 22-215/2-15;
1,433 - коефіцієнт індексації грошової, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;
1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року № 22-28-0.22-443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»);
1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2018 № 6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки».)
3% - відсоток ставки земельного податку.
Втім, колегія суддів зазначає про те, що такий розрахунок не може бути визнаний достовірним, з огляду на наступне.
При вирішенні справи колегія суддів також враховує, що при розрахунку податкового зобов'язання позивачу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, відповідачем було застосовано п. 5.6 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», згідно з яким плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.
Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 27.04.2017 року по справі №826/10434/16, що була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року « 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629».
Таким чином, розрахунок податкового зобов'язання із застосуванням п. 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» не може вважатися законним та обґрунтованим.
Крім того, як наголошує позивач та не заперечується відповідачем, розрахунок земельного податку здійснювався відповідно до витягу з Технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який був виданий позивачу 06 лютого 2015 року.
Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно підпункту 14.1.205 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану).
копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-впорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки, сформований як викопіювання з кадастрової карти (плану) території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.
Доказів того, що, позивач внесений до державного земельного кадастру як землекористувач або власник щодо земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, а також документи, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою під нежитловою будівлею, належної йому, у матеріалах справи не міститься.
Належного Витягу з Державного земельного кадастру, стосовно земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля належна позивачу, у матеріалах справи не міститься.
Витяг з технічної документації, на який посилається податковий орган, не є належним способом визначення розмірів узагальнюючих коефіцієнтів, площі земельної ділянки, останній не являє собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як Податкового кодексу України, так і Закону України «Про Державний земельний кадастр».
При цьому, наданий відповідачем витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловим приміщенням, власником якого є позивач, не може братися судом апеляційної інстанції до уваги та не може бути підставою для обчислення контролюючим органом суми грошового зобов'язання позивача по земельному податку за 2018 рік, з огляду на те, що даний витяг не є актуальним, адже виданий станом на 06.02.2015, а тому відповідачем не доведено правильність нарахування суми грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Крім того, відповідно до довідки КП «Київський інститут земельних відносин» №Н-00347/2016 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) від 21.06.2016 у 2016 році відбулась зміна розміру нормативної грошової оцінки (а.с.27).
При цьому, відповідно до вказаної довідки, земельна ділянка, на якій розташована нежитлова будівля, що перебуває у власності позивача належить до змішаного використання, а саме: 608 кв.м. за функціональним призначенням належить до земель промисловості, коефіцієнт на функціональне використання яких - 1.20, 75 кв.м. за функціональним призначенням належить до земель комерційного використання, коефіцієнт на функціональне використання яких - 2.50, а тому неправомірним є застосування податковим органом до загальної площі земельної ділянки одного функціонального коефіцієнту.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 21.02.2018 №9192-1305-2658 є протиправним і підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно вирішено справу по суті, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині мотивування з підстав, встановлених судом апеляційної інстанції.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 229, 294, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року - змінити в частині мотивування.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддяО.А. Губська
СуддяА.Б. Парінов
СуддяО.О. Беспалов
Повне судове рішення складено 15.03.2019.