Зіньківський районний суд в Полтавській області
38100, м. Зіньків, вул. Соборності, 2. Тел.3-24-41/факс 3-11-95
Справа № 535/913/18
Номер провадження 1-кп/530/16/19
13.03.2019 р. м.Зіньків
Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретарі ОСОБА_2 з участю прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченої ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали об'єднаних обвинувальних актів та доданих до них документів за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів передбачених ч.2, 3 ст.185,ч.3 ст.15,ч.2 ст.186 КК України,-
Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів передбачених ч.2,3 ст.185,ч.3 ст.15,ч.2 ст.186 КК України.
В судовому засіданні 13.03.2019 року прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на два місяці закінчується 18.03.2019 року.
Суд, заслухавши думку обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника адвоката ОСОБА_5 , які послались на розсуд суду, стосовно задоволення клопотання прокурора, потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в судове засідання не з'явились, надіслали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені, про причину неявки суд не повідомили, приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 17.01.2019 року обвинуваченій ОСОБА_4 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на два місяці, який закінчується 18.03.2019 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого строку тримання обвинуваченого під вартою, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
При вирішенні питання щодо доцільності продовження обраного ОСОБА_4 запобіжного заходу та щодо можливості його зміни на більш м'який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії».
Відповідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
Так, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_4 суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судима, обвинувачується в крадіжці, що є злочином середньої тяжкості та грабежі , що є тяжким злочином. При цьому суд керується висновками рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії", що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Разом з тим, суд враховує, що ні тяжкість обвинувачення, ні серйозність покарання не є доказом наявності цих ризиків, на що неодноразово вказує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини» тощо).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у п. 60 рішення від 6.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченої, однак застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що вона, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду, з огляду на її матеріальні можливості та існуючу ситуацію в Україні, оскільки на даний час в зв'язку із проведенням операції об'єднаних сил та наявності непідконтрольних Україні територій та анексією Автономної Республіки Крим обвинувачена може ухилитися від суду та не виконати її процесуальні рішення (ризик переховування).
Зазначене вище свідчить про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду.
Оскільки на даний час по справі триває судовий розгляд, який потребує значного проміжку часу для його закінчення, судом вживаються всі необхідні дії для розгляду справи в розумні строки, зокрема на це вказує і періодичність та кількість проведених судових засідань по справі, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 до шістдесяти днів.
На підставі викладеного та керуючись ст.177, 331 КПК України, суд, -
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням її в ДУ Полтавської установи виконання покарань №23 строком на шістдесят днів, який обчислювати з 11 год. 50 хв., 13 березня 2019 року.
Кінцевим днем тримання під вартою визначити 12 травня 2019 року 11 год. 50 хв.
Розгляд справи відкласти до 14 год. 30 хв. 08 квітня 2019 року.
Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченій ОСОБА_4 , направити начальнику ДУ Полтавської установи виконання покарань №23 , начальнику ізолятора тимчасового тримання № 4 Головного управління Національної Поліції України в Полтавській області.
Суддя -