Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 180/285/16-ц
провадження № 61-6898св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Головне управління Національної поліції України у Дніпропетровській області, Нікопольський відділ Національної поліції України в Дніпропетровській області в особі Марганецького відділення Нікопольського відділу Національної поліції України у Дніпропетровській області, ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року у складі судді Хомченко С. І. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Дніпропетровській області, Нікопольського відділу Національної поліції України в Дніпропетровській області в особі Марганецького відділення Нікопольського відділу Національної поліції України у Дніпропетровській області, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 05 жовтня 2011 року вона працювала вільнонайманим працівником в Марганецькому міському відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - Марганецький МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області), а з жовтня 2013 року - на посаді діловода.
06 листопада 2015 року наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області № 485 о/с її звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП через скорочення штату в зв'язку із набранням чинності Закону України «Про національну поліцію».
Її звільнення є незаконним, оскільки було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема їй не було запропоновано іншої роботи, на неї розповсюджувались гарантії, встановлені статтею 184 КЗпП України.
Позивач просила скасувати наказ №485 о/с від 06 листопада 2015 року про її звільнення як незаконний, зобов'язати відповідачів поновити її на посаді діловода канцелярії Марганецького відділення Нікопольського відділу національної поліції України в Дніпропетровській області та стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано неправильним звільнення ОСОБА_4 на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області №485 о/с від 06 листопада 2015 року.
Визначено ОСОБА_4, діловода канцелярії Марганецького міського відділу ГУ МВС України в Дніпропетровській області, звільненою з 06 листопада 2015 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП Україн у зв'язку з ліквідацією підприємства.
Стягнуто з ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_4 3 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, в решті позову відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано необхідністю зміни формулювання звільнення позивача у зв'язку з ліквідацією підприємства. Відповідач не надав доказів працевлаштування позивача у зв'язку із звільненням. Позивач не в праві вимагати поновлення її на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо вона не була переведена туди в установленому законом порядку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, апеляційну скаргу ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області задоволено.
Скасовано рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 в позові.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області не має статусу юридичної особи, тому не є належним відповідачем у цій справі, а суд не вирішував питання щодо залучення до участі у справі належного відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року виправлені описки у судових рішеннях цього суду, правильно зазначено особу, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, замість помилково вказаного - ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі. Разом із тим, апеляційний суд розглядав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, подану саме Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, а тому висновок суду про те, що ця юридична особа не була залучена до участі у розгляді справи, є помилковим. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам по суті спору, зокрема щодо безпідставності висновків суду першої інстанції про відмову у виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням висновку про незаконність її звільнення, а також доводам щодо необґрунтованої відмови суду у поновленні її на роботі.
У квітні 2018 року Нікопольський відділ Національної поліції України в Дніпропетровській області подав відзив на касаційну скаргу, який мотивований незгодою з доводами касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю судового рішення апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 лютого 2019 року вказану справупризначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_4 було прийнято на посаду робітника комплексного обслуговування та ремонту будинку в Марганецький МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області.
10 червня 2013 року її призначено на посаду прибиральника службових приміщень, а 02 жовтня 2013 року переведено на посаду діловода канцелярії Марганецького МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області.
З 2014 року по 03 листопада 2015 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
04 листопада 2015 року ОСОБА_4 подала заяву про звільнення на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до Головного управління Національної поліції України у Дніпропетровській області, однак до вказаного управління із заявою щодо прийому на роботу не зверталась (а.с. 28, 41).
Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06 листопада 2015 року №485 о/с, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (у зв'язку з ліквідацією організації) та відповідно до пункту 8 розділу ХI Закону України «Про національну поліцію», позивача було звільнено з посади діловода канцелярії Марганецького МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, на підставі її заяви від 04 листопада 2015 року (а.с. 24).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не переглядається судом касаційної інстанції, оскільки повністю скасоване апеляційним судом.
Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» розпочато ліквідаційну процедуру як юридичної особи територіального органу Міністерства внутрішніх справ - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, ГУ МВС України в Дніпропетровській області перебуває у стані припинення, цю юридичну особу з реєстру не виключено, створено ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровські області.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області не має статусу юридичної особи, тому не є належним відповідачем у цій справі, а суд першої інстанції не вирішував питання щодо залучення до участі у справі належного відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
Такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, зробленим без дослідження обставин справи.
Загальний порядок ліквідації юридичної особи встановлено Цивільним кодексом України.
За приписом частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, і названа комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі статті 33 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою від 12 квітня 2016 року залучив до участі у цій справі співвідповідача - ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, у зв'язку із чим оголосив перерву у судовому засіданні (а.с. 69).
Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, діючи від імені Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, що припиняється, 25 квітня 2016 року надала заперечення проти позову (а.с. 71-74) та скористалась правом на подання апеляційної скарги (а.с. 119-123).
Відповідно до частини третьої статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Доводи касаційної скарги про те, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області брало участь у розгляді справи є обґрунтованими з огляду на ухвалу цього ж суду про виправлення описок у судових рішеннях, де зазначено особу, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, замість помилково вказаного - ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції з формальних підстав скасував рішення суду першої інстанції за неналежним суб'єктим складом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом із тим, Верховний Суд у аналогічних правовідносинах вирішував спір за участю ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (справа № 811/3516/15, провадження № 9901/20213/18).
Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Апеляційний суд формально розглянув справу, не давши оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_4, зокрема щодо безпідставності висновків суду першої інстанції про відмову у виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням висновку про незаконність її звільнення, а також доводам щодо необґрунтованої відмови суду у поновленні її на роботі, не навів дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, належним чином не мотивувавши своє рішення.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, зокрема, визначитись зі складом осіб, що беруть участь у справі, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк