Іменем України
14 березня 2019 року
м. Київ
справа №607/8932/16-а
адміністративне провадження №К/9901/43167/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 607/8932/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії (далі - Тернопільське ОУ ПФУ, ПФУ відповідно), провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Братасюка В.М.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Попка Я.С., суддів
Сапіги В.П., Хобор Р.Б., -
16 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача призначити, здійснити нарахування та виплату їй пенсії за вислугу років з 29 грудня 2015 року.
Позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона з 02 жовтня 1989 року по 28 грудня 2015 року працювала інструктором із санітарної освіти в Комунальній установі Тернопільської обласної ради «Центр здоров'я» (далі - Центр здоров'я), робота на посаді якій, відноситься до посад середніх медичних працівників, тому вона має право на призначення їй пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 8 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до Тернопільського ОУ ПФУ про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 29 грудня 2015 року по 15 лютого 2016 року залишив без розгляду, з мотивів пропуску строку звернення до суду.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» від 28 жовтня 2002 року № 385 (далі - Наказ № 385, Перелік закладів охорони здоров'я, відповідно) Центр здоров'я, де працювала позивач на посаді медичного статиста, інструктором із санітарно-освітньої роботи, відноситься до закладів санітарної просвіти. При цьому Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909) не передбачено зарахування до вислуги років періоду роботи в таких закладах. До того ж, апеляційний суд додатково вказав на те, що Центр здоров'я, де працювала позивач, до 31 грудня 2015 року не мав офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я.
10 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що робота на посадах середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII. При цьому, ОСОБА_1 зазначає те, що Центр здоров'я, де вона працювала, також мав ліцензію на здійснення медичної практики.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 02 жовтня 1989 року по 28 грудня 2015 року працювала на посаді медичного статиста, інструктора із санітарно-освітньої роботи в Центрі здоров'я, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1.
Згідно ліцензії НОМЕР_2 Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) Центр здоров'я надає послуги в сфері охорони здоров'я, а саме медична практика.
Відповідно до наказу від 31 грудня 2015 року № 617-од Центру здоров'я надано акредитаційний сертифікат, що дає право на надання послуг в сфері охорони здоров'я, термін дії якого до 31 грудня 2018 року.
29 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до територіального пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з врахуванням пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-XII.
Зі змісту наявного у справі копії протоколу від 24 березня 2016 року за № 15 засідання комісії управління ПФУ в м. Тернополі з питання розгляду заяви позивачки ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за вислугу років, встановлено, що комісія відмовила ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, з посиланням на те, що згідно з Переліком закладів охорони здоров'я даний центр відноситься до закладів санітарної просвіти, та згідно з Переліком № 909 не передбачено зарахування до вислуги років роботи в цих закладах.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, серед яких пунктом «е» визначені працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.
04 листопада 1993 року Кабінет Міністрів України постановою № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затвердив Перелік № 909, за яким, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) мають право на пенсію за вислугу років.
У розділі 2 «Охорона здоров'я» цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Визначення поняття «заклад охорони здоров'я» міститься у статті 3 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII), згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
З метою забезпечення державної політики щодо створення та функціонування закладів охорони здоров'я і заняття медичною і фармацевтичною діяльністю, наказом № 385, зокрема, затверджено Перелік закладів охорони здоров'я, відповідно до якого, заклади охорони здоров'я поділяються на: 1. Лікувально-профілактичні заклади; 2. Санітарно-профілактичні заклади; 3. Фармацевтичні (аптечні) заклади; 4. Інші заклади; 5. Заклади медико-соціального захисту; 6. Установи/заклади системи соціального захисту населення.
При цьому, практично всі вказані категорії закладів охорони здоров'я мають підкатегорії та види.
Так відповідно до пункту 2 Переліку закладів охорони здоров'я, до санітарно-профілактичних закладів віднесено:
2.1. Санітарно-епідеміологічні заклади (дезінфекційна станція з профілактичної дезінфекції; дезінфекційна станція (обласна, міська); об'єднання (підприємство) "Профдезінфекція" (обласне, міське); об'єднання «Меддезінфекція» (обласне, міське); протичумна станція; санітарно-епідеміологічна станція (центральна, республіканська, обласна, міська, міжрайонна, районна); санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті (центральна, басейнова, портова); санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті (центральна, на залізницях, лінійна); санітарно-епідеміологічна станція об'єкта з особливим режимом роботи; Центральна санітарно-епідеміологічна станція на повітряному транспорті).
2.2. Заклади санітарної просвіти [Центр здоров'я (Український, республіканський, обласний, міський, районний)].
2.3. Заклади громадського здоров'я [Лабораторний центр (обласний, міський, на водному, залізничному, повітряному транспорті) Міністерства охорони здоров'я України; Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України; Центр громадського здоров'я (обласний, міст Києва та Севастополя)].
2.4. Центр превентивної медицини Державного управління справами.
Таким чином Центр здоров'я, в якому працювала позивач віднесено до закладів санітарної просвіти, який є санітарно-профілактичним закладом та є закладом охорони здоров'я.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що робота не у всіх закладах охорони здоров'я дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а лише в тих, які визначені у Порядку № 909.
Як вбачається з розділу 2 «Охорона здоров'я» Переліку № 909, робота в закладах санітарної просвіти, визначених у підпункті 2.2 пункту 2 Переліку закладів охорони здоров'я, не включена до переліку закладів і установ, посада середнього медичного персоналу в яких, дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у справі № 607/8932/16-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду