Іменем України
12 березня 2019 року
Київ
справа №308/6229/16-а
адміністративне провадження №К/9901/17631/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Гімона М.М.,
суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя - Шепетко І.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 16 листопада 2017 року (головуючий суддя - Кухтей Р.В., судді: Нос С.П., Яворський І.О.) у адміністративній справі № 308/6229/16-а за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Закарпатської області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Управління ПФУ щодо припинення нарахування та виплати йому пенсії, як пенсіонеру за віком та зобов'язати поновити виплату раніше призначеної пенсії починаючи з 1 листопада 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 1 листопада 2015 року відповідачем припинено йому виплату пенсії. В грудні 2015 року звернувся з заявою до Управління ПФУ про поновлення виплати пенсії за віком, однак йому було відмовлено з тих підстав, що він був знятий з реєстраційного обліку за адресою: місто Ужгород, вулиця, Петефі, 23/3а та виїхав на постійне місце проживання за кордон до Чеської Республіки. Вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства України.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 16 листопада 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління ПФУ щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1, як пенсіонеру за віком. Зобов'язано Управління ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, як пенсіонеру за віком з 1 листопада 2015 року.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що позивач звернувся до суду за захистом свого права з пропуском строку звернення до суду, встановленого чинним законодавством, а тому позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду. Щодо позовних вимог по суті зазначив, що у січні 2013 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Чехії. Перед своїм від'їздом мав повідомити органи пенсійного фонду про те, що залишає країну для постійного проживання за кордоном, та за бажанням отримати шість місячних пенсій наперед, з подальшим вирішенням, продовженням виплати пенсії позивачу відповідно до Договору «Про соціальне страхування», укладеного між Україною та Чеською Республікою (договір ратифіковано Законом № 238-VI від 22 листопада 2002 року). Однак, позивач не дотримався цього порядку та продовжував отримувати пенсію після від'їзду, у зв'язку з чим виникла переплата пенсії за період з 1 січня 2013 року по 31 жовтня 2015 року та підтверджується рішенням про надміру виплачених сум пенсій № 223 від 25 грудня 2015 року № 64. Таким чином, виявивши, що позивач не проживає в Україні, виплату пенсії позивачу було припинено, оскільки він постійно проживає за кордоном та у зв'язку з неподанням заяви про поновлення пенсії, яка подається пенсіонером особисто.
У відзиві на касаційну скаргу позивач посилався на те, що доводи зазначені в ній є безпідставними і не заслуговують на увагу, а тому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні ПФУ, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 6 серпня 2011 року, довідкою № 24/02, протоколом № 648 від 23 березня 2011 року, заявою про призначення пенсії та розпорядженням № 809403 від 2 вересня 2011 року.
Згідно з даними закордонного паспорту позивача 16 січня 2013 року його прийнято на консульський облік посольства України в Брно (Чеська Республіка).
25 вересня 2015 року позивач звернувся із заявою про перерахунок суми пенсії на картковий рахунок, відкритий у філії АТ «Укрексімбанк» міста Ужгород.
20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 направлено лист про необхідність з'явитися з паспортом до спеціалістів з призначення та виплати пенсій для вирішення питання щодо подальшої виплати пенсії.
В подальшому, 5 листопада 2015 року Управлінням ПФУ отримано відповідь на запит, щодо місця реєстрації ОСОБА_1, відповідно до якого останній був знятий з реєстраційного обліку за адресою: місто Ужгород, вулиця Петефі, 23/3а, у зв'язку з вибуттям до Чехії.
3 грудня 2015 року, 24 грудня 2015 року та 1 лютого 2016 року представник позивача звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, яка була припинена у листопаді 2015 року, у зв'язку з виїздом за межі України.
Листами № 02/Р-150 від 17 грудня 2015 року, № 02/Р-165 від 6 січня 2016 року, № 02/Р-02 від 13 січня 2016 року, Управління ПФУ відмовило ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії зазначивши, що останній не надав документи, які засвідчують місце проживання у межах України.
25 грудня 2015 року у зв'язку з неповідомленням про зняття з реєстраційного обліку на постійне місце проживання до Чеської Республіки, Управлінням ПФУ прийнято рішення № 233 про утримання надміру виплачених сум пенсій, що утворилася за період з 1 січня 2013 року по 31 жовтня 2015 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії здійснюється незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
З огляду на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що, безумовно, позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії.
Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок), серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є громадянином України, постійне місце проживання якого є місто Брно, згідно з закордонним паспортом.
Тобто, позивач, як громадянин України, має право на звернення до Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце його проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, позивач, проживаючи у м. Брно, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
З огляду на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач протиправно припинив виплату позивачу пенсії з 2015 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), та дійшов висновку, що виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Відповідно до частини другої цієї статті позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.
З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (16 червня 2016 року), позовні вимоги в частині поновлення виплати йому пенсії підлягають задоволенню з 16 грудня 2015 року, позовні вимоги за період з 1 листопада 2015 року по 15 грудня 2015 року включно, підлягають залишенню без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналогічні наслідки пропуску строку також були передбачені статтею 100 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на момент подання позовної заяви).
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправними дій Управління ПФУ щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за період з 1 листопада 2015 року по 15 грудня 2015 року включно підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 16 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Закарпатської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за період з 1 листопада 2015 року по 15 грудня 2015 року включно - скасувати, а адміністративний позов в цій частині залишити без розгляду.
В іншій частині Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 16 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик
Л.Л. Мороз,
Судді Верховного Суду