Іменем України
12 березня 2019 року
Київ
справа №752/10522/16-а
адміністративне провадження №К/9901/34541/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Гімона М.М.,
суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року (головуючий суддя Бєлова Л.В., судді: Безименна Н.В., Желтобрюх І.Л.) у адміністративній справі № 752/10522/16-а за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії,
У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з вказаним позовом, в якому просили зобов'язати відповідача перерахувати та поновити виплату пенсії за віком з дати припинення у розмірах відповідно до чинного законодавства України на визначені пенсіонерами банківські рахунки.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що до грудня 2014 року проживали в АДРЕСА_1 та перебували на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва, та отримували пенсію за віком. В подальшому виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку з чим виплату пенсії було припинено. 28 березня 2016 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1055 від 16 грудня 2015 року Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва реорганізовано шляхом злиття в Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Управління ПФУ). 7 травня 2016 року їх представник звернувся до Управління ПФУ з заявами про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак у вчиненні зазначених дій було відмовлено в зв'язку з відсутністю підстав для поновлення виплати пенсії на території України. Вважають відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства України.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 8 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове про часткове задоволення позову. Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії за період до 3 січня 2016 року - залишено без розгляду. Визнано протиправною відмову Управління ПФУ у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, оформлену листом від 7 червня 2016 року №12180/03. Зобов'язано Управління ПФУ перерахувати та поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені починаючи 4 січня 2016 року та виплатити нараховану пенсію. Визнано протиправною відмову Управління ПФУ у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 оформлену листом від 7 червня 2016 року №12181/09. Зобов'язано Управління ПФУ перерахувати та поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені починаючи 4 січня 2016 року та виплатити нараховану пенсію.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. На даний час, питання виплати громадянам України які, виїхали за кордон на постійне місце проживання за її межі, потребує врегулювання. Згідно з пунктом 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок) особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Однак, позивачі не надали відомості, громадянами якої країни на даний час вони є, чи проживали на території України, та чи на даний час особи не визнані померлими. Також немає відомостей про те, чи отримують позивачі пенсію ще в якомусь з Управлінь Пенсійного фонду в місті Києві чи Україні або в країні Ізраїль. Крім того, заяви про поновлення виплати пенсії позивачів надіслані на адресу відповідача поштою за підписом довіреної особи ОСОБА_3, який не є їх законним представником. Разом з заявами представником позивачів було надано лише ксерокопії перших сторінок паспортів громадян України для виїзду за кордон та копії пенсійних посвідчень. Тож, вимоги позивачів є необґрунтованими та безпідставними.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 26 квітня 2007 року до 30 квітня 2015 року, а ОСОБА_1 з 3 травня 2007 року по 30 квітня 2015 року перебували на обліку в Управлінні ПФУ.
У подальшому позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим з 30 квітня 2015 року виплату пенсії за віком було припинено.
7 травня 2016 року представник позивачів - ОСОБА_3 звернувся до Управління ПФУ із заявами про здійснення перерахунку та поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_1
7 червня 2016 року листами №12180/03 та №12181/09 відповідач повідомив представника позивачів про відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, посилаючись на відсутність міжнародно-правової угоди між Ізраїлем та Україною щодо пенсійного забезпечення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у поновленні виплати пенсії позивачам, у зв'язку з відсутністю договірних відносин між Україною та Ізраїлем щодо пенсійного забезпечення не ґрунтуються на положеннях Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Проте, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що позивачі є громадянами України і не отримують будь-яких інших пенсійних виплат. Надані ксерокопії пенсійних посвідчень та копії перших сторінок паспорту громадянина України для виїзду за кордон не є належними доказами на підтвердження зазначених обставин.
Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що позивачі хоч і проживають постійно за кордоном, однак є громадянами України, а тому мають такі ж конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. У зв'язку з чим, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправними відмови відповідача в поновленні виплати пенсії позивачам, оформлених листами від 7 червня 2016 року №12180/03 та №12181/09, а також зобов'язав перерахувати та поновити виплату раніше призначеної пенсії позивачам з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, які були проведені починаючи з 4 січня 2016 року та виплатити нараховану пенсію. При цьому, застосував строки звернення до суду, встановлені статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що, безумовно, позивачі як громадяни України мають право на виплату призначеної їм пенсії.
Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі - Порядок), серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Як встановлено апеляційним судом, представником позивачів до заяв про перерахунок та поновлення виплати пенсії додано копії паспортів для виїзду за кордон НОМЕР_3 виданий 18 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_2 та НОМЕР_4 виданий 18 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_1.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце їх проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, позивачі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачам після прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), та дійшов висновку, що виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонерів.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про поновлення пенсії позивачам з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії, оскільки питання розміру виплати пенсії належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру пенсії, наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації, позивачі не позбавлені права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання належних позивачам виплат при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому апеляційний суд безпідставно зобов'язав поновити виплату пенсії позивачам з урахуванням усіх перерахунків та індексації пенсії.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення статей 99, 100 КАС України.
Однак, апеляційний суд невірно визначив строки, що встановлені на підставі фактичних обставин справи.
Оскільки позивачі звернулися до суду з позовом 4 липня 2016 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права (7 травня 2016 року), то позов підлягає задоволенню від дати звернення до Управління ПФУ з 7 травня 2016 року, а вимоги за період з 30 квітня 2015 року по 4 січня 2016 року слід залишити без розгляду.
В задоволенні позову в частині вимог за період з 4 січня 2016 року по 6 травня 2016 слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивачі в цей період не вчинили активних дій щодо звернення до Управління ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивачів.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналогічні наслідки пропуску строку також були передбачені статтею 100 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на момент подання позовної заяви).
Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року та постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 8 грудня 2016 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, оформлену листом від 7 червня 2016 року №12180/03.
Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та виплатити нараховану пенсію з 7 травня 2016 року.
Визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1, оформлену листом від 7 червня 2016 року №12181/09.
Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та виплатити нараховану пенсію з 7 травня 2016 року.
Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії за період з 30 квітня 2015 року по 3 січня 2016 року включно - залишити без розгляду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик
Л.Л. Мороз,
Судді Верховного Суду