вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/93/19
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
до Комунального некомерційного підприємства “Ірпінська центральна міська лікарня” Ірпінської міської ради Київської області (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 38)
про стягнення 2708,01 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 2344/14-ТЕ-17 від 14.02.2014 р., у тому числі - 835,69 грн. пені, 187,76 грн. 3% річних, 1684,56 грн. інфляційних втрат,
Без виклику представників сторін
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства “Ірпінська центральна міська лікарня” Ірпінської міської ради Київської області (далі - КНП “Ірпінська центральна міська лікарня”, відповідач) про стягнення 2708,01 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 2344/14-ТЕ-17 від 14.02.2014 р., у тому числі - 835,69 грн. пені, 187,76 грн. 3% річних, 1684,56 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання КНП “Ірпінська центральна міська лікарня” зобов'язань за договором № 2344/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 14.02.2014 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 835,69 грн. пені, 187,76 грн. 3% річних, 1684,56 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.01.2019 р. було відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без проведення судового засідання.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем відзиву на позов або будь-яких інших заперечень до справи чи пояснень подано не було.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
14.02.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним некомерційним підприємством “Ірпінська центральна міська лікарня” Ірпінської міської ради Київської області (покупець) було укладено договір № 2344/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
У відповідності з умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу (п. 7.2 договору).
Водночас, згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Розділом 11 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
На виконання договору продавець з січня по грудень 2014 року передав, а покупець отримав природний газ. Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 р. на суму 1660,06 грн.; від 28.02.2014 р. на суму 1607,70 грн.; від 31.03.2014 р. на суму 992,38 грн.; від 30.04.2014 р. на суму 396,68 грн.; від 31.10.2014 р. на суму 83,79 грн.; від 30.11.2014 р. на суму 1228,02 грн.; від 31.12.2014 р. на суму 1427,03 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечувався.
Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору купівлі-продажу природного газу № 2344/14-ТЕ-17 від 14.02.2014 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 835,69 грн. пені, 187,76 грн. 3% річних, 1684,56 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати отриманого природного газу за січень - грудень 2014 р. за договором № 2344/14-ТЕ-17 від 14.02.2014 р.
Як зазначалося вище, згідно п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено позивачем в сумі 835,69 грн., у тому числі - за період з 15.02.2014 р. до 19.05.2014 р. в сумі 65,12 грн., з 15.03.2014 р. до 19.05.2014 р. в сумі 47,04 грн., з 15.04.2014 р. до 19.05.2014 р. в сумі 18,08 грн., з 15.05.2014 р. до 05.10.2014 р. в сумі 35,02 грн., з 15.11.2014 р. до 10.12.2014 р. в сумі 1,67 грн., з 16.12.2014 р. до 14.11.2016 р. в сумі 293,05 грн., з 15.01.2015 р. до 28.03.2017 р. в сумі 375,71 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 187,76 грн. 3% річних та 1684,56 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 187,76 грн., нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з 15.02.2014 р. до 29.03.2017 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1684,56 грн., нарахованих на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо за загальний період з березня 2014 р. по березень 2017 р., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства “Ірпінська центральна міська лікарня” Ірпінської міської ради Київської області (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 38, код 26191575) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) - 835 (вісімсот тридцять п'ять) грн. 69 коп. пені, 187 (сто вісімдесят сім) грн. 76 коп. 3% річних, 1684 (одну тисячу шістсот вісімдесят чотири) грн. 56 коп. інфляційних втрат, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складене 14.03.2019 р.
Суддя В.М. Бабкіна